Клістрони для С-300: на сьомому році війни без торгівлі з ворогом ніяк?
Українська армія досі вимушена користати стару радянську техніку, запчастини до якої добуваються контрабандними шляхами
Скандал навколо справи про створення так званої «ПВК Семенченка» далекий від завершення. В попередньому матеріалі (який можна почитати – тут) ми шукали відповіді на питання про те, наскільки законна діяльність приватних військових компаній в Україні та чи потрібно державі законодавчо врегульовувати (легалізувати) це діло? Зараз же звернемо увагу на ще один, не менш важливий епізод всієї цієї історії – оголошення СБУ про викриття «протиправної схеми з ввезення поза митним контролем військових запчастин і товарів подвійного призначення з Російської Федерації, які згодом продавали державним підприємствам оборонної сфери за завищеними цінами».
За версією слідства, можливими організаторами і учасниками цієї схеми є уже згаданий Семен Семенченко і «позаштатний агент НАБУ» Євген Шевченко. В інтерв'ю «Цензору» останній підтвердив, що його компанія 24 березня відвантажила «Укроборонсервісу» два комплекти клістронів (необхідні для роботи системи наведення зенітних ракетних комплексів на ціль – без цих приладів, простіше кажучи, радар мертвий, просто купа металу й ракети не полетять, – Ред.), і ці клістрони були вилучені в ході обшуків.
«Йдеться про найскладніші процеси, секретне устаткування і держтаємниці. Можу тільки сказати, що «Укроборонсервіс» на виконання державного оборонного замовлення взяв на ремонт два комплекси С-300 і їм потрібні нові комплекти клістронів, які вчора і були поставлені на «Укроборонсервіс», – заявив Шевченко. – Наша система ППО гостро потребує клістронів – без них не можуть функціонувати комплекси С-300. Але вони виробляються тільки в Росії. Пів року тому (у липні 2020-го, тоді командування повітряних сил розцінило такі дії як «черговий удар по системі протиповітряної оборони України». – Ред.) ДБР порушило кримінальну справу і ці клістрони вилучалися прямо з військових частин, але потім все повернули назад і порушили кримінальну справу стосовно тих слідчих ДБР, які їх вилучали, бо вони завозилися з РФ нашими розвідниками ГУР МО».
І ось тепер, каже Шевченко: «Це прямий удар по інтересам держави і зрив однієї з найбільш секретних оборонних програм стратегічного значення. І знову розкривається канал поставки, як ніби хтось в СБУ спеціально хоче розсекретити всі шляхи закупівлі клістронів і перекрити їх в самій Україні».
Не беремося оцінювати те, наскільки пан Шевченко щирий у своїй заяві. Утримаємося й від коментування політичної складової цієї справи. Тому що в даному разі нас цікавить дещо інше. Схоже, що «сірі» схеми купівлі в РФ запасних частин, агрегатів і механізмів до старої, радянської ще техніки залишаються на сьогодні поширеною практикою, зрештою, те ж саме «клеїли» свого часу «Свинарчукам». Чи існує на сьогодні альтернатива?
«На жаль, альтернативи не існує», – коментує Укрінформу військовий експерт Михайло Жирохов. За його словами, більшість запчастин до військової техніки радянського зразка виробляється тільки в Росії. «Все старе радянське, всі запчастини, які можна було купити в Китаї, в Європі ми купували і купуємо. Але є ще деякі критично важливі деталі. Без якихось «сірих схем» підтримувати нашу боєздатність неможливо. До речі, так само працює й агресор, закуповуючи у нашої «Мотор-Січі» двигуни, запчастини для своїх літаків та гвинтокрилів», – наголошує він.
Військовий експерт вважає, що «імпортозаміщення», про яке так часто люблять говорити в РФ, не працює. «Ані в РФ, ані в Україні заради якоїсь однієї детальки ніхто не розгортатиме серійне виробництво. Ну, тому що ця деталька, скажемо так, буде «золота». Навіть попри те, що РФ має куди більше як фінансових, так і технологічних можливостей, утім, не робить цього. Їм набагато вигідніше закуповувати наше через Латвію, Молдову, ОАЕ, – розповідає Жирохов. – Наскільки цей скандал вдарить по поставках? Думаю, що тепер канал перекриють. Не виключено, що це позначиться на боєготовності наших збройних сил, на ЗРС C-300. Думаю, буде великий провал системи ППО нашої країни. Адже де брати нові клістрони у разі їхнього знищення? На жаль, більшість людей цього не розуміють або не хочуть. Їх більше цікавлять суми, тобто навар від поставок. Читав, що ці прилади наче закуповували по 20-40 тисяч доларів, а продавали по 200 тисяч доларів. Гадаю, що це добре характеризує тих людей, які думали не стільки про боєздатність, скільки про заробляння грошей, про власну вигоду».
Генерал-майор СБУ, експерт з питань державної безпеки Василь Вовк нагадує, що після анексії Криму та збройного конфлікту на Донбасі Україна офіційно відмовилася від співпраці з Росією у військово-технічній сфері. Втім, інколи ми просто вимушені це робити під прикриттям спецслужб (за його словами, в даному разі йдеться не тільки про СБУ, але й про ГУР Міноборони України), щоби тримати в обороноздатності нашу армію. «На жаль, ремонти деяких озброєнь не можливі без використання запчастин, які виробляються тільки або в основному в РФ», – зазначив спецслужбовець.
Доповнив передніх спікерів військовий експерт Тарас Чмут. Він каже, що якщо ми говоримо про щось радянське, утім, поширеніше в світі, як от про боєприпаси до РПГ-7 або підствольні постріли до гранатометів ГП-25, автоматичних гранатометів АГС-17, то тут ринок значно більший. «Україна може це купувати, приміром, в країнах Азії, Африки, зрештою, в країнах Європи, які раніше входили до Варшавського договору (Чехія, Словаччина, Польща), тобто там, де або до сих пір використовують, або використовували це озброєння в минулому», – коментує експерт.
Проте, якщо йдеться про техніку/озброєння, яка була тільки в СРСР і країнах, які залишилися після нього, то в такому разі ситуація набагато складніша. «Якщо це двигун для БМП, то, умовно, можна викинути радянський і поставити на його місце американський. Але не все може штатно стати на старий літак або ЗРК. Не все можна виготовити. Переважна більшість заводів з виробництва основних частин, основних агрегатів, не всіх, але основних, вони зосереджені зараз на території РФ», – наголошує Тарас Чмут.
Щодо ситуації з клістронами для С-300, а також їх продажом державі за завищеними в 5-10 разів цінами, то, на його думку, з етичної точки зору – це на 100% є неправильно, але з практичної… «Сам задум купівлі необхідних деталей може бути виправданий, тому що, на жаль, ми не можемо самостійно виготовляти частину комплектуючих, які нам вкрай потрібні. Наприклад, лопаті до вертольотів «Ми-8». Купити їх у іншої країни неможливо. Відповідно, або у нас всі бойові вертольоти стануть на землі і не будуть літати, або ми будемо купувати комплектуючі у Росії через різні проміжні компанії, – каже військовий експерт. – Те ж саме стосується С-300. Не можливо за помахом чарівної палички просто взяти й замінити цю радянську ЗРС якимось західним комплексом. Це так не робиться, це дуже складні процеси, на 15-20 років, зрештою, це недешево. А воювати потрібно вже. От сусідня Польща переозброюється, намагається відмовитися від радянської техніки, але цей процес триває в них уже 20 років. Себто навіть для країн із набагато сильнішою економікою, для країн, які не воюють, в яких немає частини окупованих територій, немає політичної кризи – це також непросто. Зараз немає іншого виходу, але, безумовно, цю проблему треба вирішувати: десь власними силами, а десь – купуючи на Заході».
Підсумував розмову військовий експерт Михайло Самусь: «На сьогодні альтернатива може бути лише одна – якщо запчастини або комплектуючі є в інших країнах. В іншому разі – «напівлегальна» поставка з РФ».
Відтак, наголошує експерт, Україні треба поступово готуватися до переходу на стандарти НАТО. «Оскільки в нас закінчуються ресурси – потрібно дивитися в майбутнє, щоби через 10 років ми не продовжили шукати контрабандними шляхами якісь залишки на складах, – каже Самусь. – Потрібно переходити на боєприпаси, на артилерію, на калібри натівських зразків. Випускати їх тут або купляти на ринку в союзників. Війна з Росією не завершиться через рік, власне, як і не фіналізуються проблеми з озброєнням та військовою технікою».
Мирослав Ліскович. Київ