Він вам не Гітлер

З перших днів війни моя фейсбучна бульбашка наповнилася порівняннями путіна із Гітлером. 

А точніше – російсько-української війни та війни німецько-радянської. І це неабияк дратувало. Хтось із френдів витягнув родинну байку про те, як німець поділився з його дідусем (котрий тоді був маленьким хлопчиком) останнім шматком хліба. Хтось згадав про те, як «фріц» всю ніч упадав біля колиски з хворою дитиною в хаті господині, куди він вдерся по «курка, яйки, млеко».

Мені здавалось, що ще трохи, і всі почнуть плакати від замилування, згадуючи, якими чудовими були окупанти 1940-х. Я розумію, яким був задум цих недоречних споминів: показати, що рашисти гірші за фашистів. І якщо взяти останніх за мірило всього чорного та страшного, то нинішні «асвабадітєлі» ще чорніші та страшніші.

Потім, на щастя, ця хвиля споминів схлинула. Тож навіть не довелося нагадувати, що німці часів WWII – це не тільки грудка цукру для малої дитини, це ще й концтабори та газові камери, Голокост і Бабин Яр. Адже ми не станемо наслідувати герра Шольца і стверджувати, що Гітлер та есесівці був поганими, а от «прості» німці, які «просто» воювали в лавах армії Третього Рейху, були хорошими, чи не так? 

Та в кожному разі, порівняння путіна із Гітлером є недоречним. Останній мав план, котрий – у кількох словах – полягав у побудові над-держави для супер-нації. Так, реалізація цього плану мала бути досягнута людоїдськими методами, але план був. У путіна такого плану нема хоча б тому, що йому плювати на власну націю. «Культивуючи велич арійської раси…» – це явно не про нього.

Як на те пішло, то путіна значно доречніше порівнювати зі Сталіним. Це у генералісимуса було ставлення до власної армії як до гарматного м’яса, це він впроваджував «заградотряди» та відправляв «штрафбати» на німецькі танки зі шматком цеглини у руці. А якщо згадати про нинішні трабли росіян із парашутами, які чомусь не розкриваються, то й тут виникає аналогія зі сталінськими часами. Адже тоді була настанова краще застрелитися, аніж потрапити у полон. Ну а якщо «льотчик Лі Сі Цин» хто не хоче чи не може пустити собі кулю в скроню, йому «допоможуть» криво складеним парашутом.

(Відкрию дужки та зауважу, що загалом це цікавий феномен: чому порівнянь путіна зі Сталіним в рази менше, аніж путіна і Гітлера? Чи не тому, бува, що Сталін все таки сприймається як «переможець» у Другій світовій, а отже, менш гидотна постать, ніж його німецький колега? Якщо це так, зробимо зарубку на пам'ять: після перемоги зробити генеральне прибирання у головах та переглянути роль і місце Росії та України у WWII. З огляду на те, як «воює» друга армія світу, виникають величезні сумніви, що вона була здатна перемогти фашизм. Якби не другий фронт і якби – звісно! – не Україна).

Але повернемося до теми порівнянь. З чим можна співставити російсько-українську війну? Чи було у світовій історії щось релевантне їй за абсолютною беззмістовністю, з якою завойовник попер на інший народ? Було! І це – хрестові походи.

Не буду читати довгу лекцію по історії, закцентую лише на загальновідомому: звільняти Святу Землю християни ходили не раз, але щоразу – безуспішно. Так, карта світу після тих походів певним чином перекроювалася, і завжди був хтось, хто отримував від цього профіт, але – ще раз – реалізація нав’язливої ідеї щодо «визволення» Гроба Господнього з лап «невірних» зазнала повного краху.

Складно уявити, що було б, якби в одному з походів християни таки вибили мусульман зі Святої Землі. До якого хворого місця прикладали би її завойовники? Як би закріпили за собою? У що конвертували би свою перемогу? Ті самі питання виникають і до путіна. Припустимо, що плішивий параноїк завоював Україну, але як би він її утримав? Якими силами приборкав би багатомільйонний народ? Як би убезпечився від партизанів та постійного і жорсткого спротиву?

Навіть війна повинна мати замисел, алгоритм досягнення мети та чітке розуміння того, що збирається робити той, хто розв’язує війну, після своєї перемоги.

У хрестових походах, крім релігійної істерії, піару на хресті та на Христі, не було ані мети, ані алгоритму, ані розуміння того, за яким бісом тодішні вояки пруться аж у Палестину. А відтак не дивно, що наслідком цієї «спецоперації» (зокрема) стало тривале й невитравне погіршення відносин між християнським та мусульманським світами.

Щоправда, дослідники кажуть, що середньовічні європейці таки отримали від хрестових походів певний когнітивний та практичний зиск. Бо ті бодай трохи розширили свої обрії та привчилися, даруйте, підтирати дупу і приймати ванну. Почали грати в шахи, будувати вітряки, носити гарний одяг з шовку. Розсмакували прянощі й цукор, стали вирощувати лимони та абрикоси, вперше подивилися на свої фізіономії у дзеркалах. Словом, бодай чомусь навчилися.

Але з росіянами такого не станеться. Дивлячись на наші міста і дивуючись тому, що в українських селах є асфальт та електрика, а в будинках, залишених на поталу мародерам, лежать айпади та висять шуби (та й загалом «хохли по кайфу живуть») безмозка орда відчуває одне бажання: знищити це все.

Як казав герой російського класика, стріляючи у кохану жінку, «так не діставайся же ти нікому».

Це також частина російської ідентичності – не дати жити ані собі, ані людям. Не перейняти найкраще у мирний спосіб, а витравити його, розчавити, розбити й рознести на шмаття – якщо не гусінню танків, так ударами Іскандерів.

Тому, можливо, навіть паралель із дикою навалою хрестоносців – завеликий комплімент для росіян.

У фільмі Рідлі Скотта «Чужий» науковий офіцер Еш (який виявився підлим роботом-андроїдом) відверто захоплюється інопланетним організмом, який потрапив до космічного корабля «Ностромо» і винищив майже весь його екіпаж. У фінальному монолозі Еш каже щось на кшталт того, що «Чужий» – це ідеальна машина для вбивства. Замість крові у нього кислота, замість душі – повна відсутність жалощів та моралі.

Тож якщо хочете, то порівняйте путіна з «Чужим», а росіян – із вилупленими з його яйця інопланетними монстрами.

Так буде точніше.

Наталія Лебідь, Центр політичного консалтингу