Відкриття другого фронту проти рф: наскільки це реально?
Карабах, Курили, Калінінград… Експерти стверджують, що хребет рашистській гідрі ламати доведеться нам самим, а добивати її напівмертву зберуться усі
Нещодавно секретар РНБОУ Олексій Данілов заявив, що якщо в росії відкриватимуться нові фронти в інших країнах, то «це істотно допомогло б Україні боротися з нападом рф». Зокрема, він згадав про Азербайджан та Нагірний Карабах, про Японію та Південні Курили, про Молдову та Придністров’я, про Грузію та Абхазію з Південною Осетією, про Польщу/Німеччину і Калінінградську (Кенігсберг) область…
«Якби всі вони сьогодні займалися поверненням своїх територій, то їм (рашистам, - Ред.) би було чим займатися, крім того, щоб нищити наші міста і села, вбивати наших дітей і жінок», - наголосив Данілов.
Ці його слова українці почали активно обговорювати у Мережі: «Правильно. Треба розпорошити сили рашитів. Хай бігають тоді по своїй «вєлікой странє», «Грузини, молдавани, японці… Україна дає вам шанс. Повертайте те, що історично належить вам», «Другий фронт реально міг би прискорити нашу перемогу».
Але чи не надто наївно розраховувати на подібне? Яка вірогідність відкриття «додаткових» фронтів проти рф?
«Спостерігаючи за тим, як кремлівські генерали «шкребуть по сусідкам», збираючи хоч якийсь ресурс для заміщення і відновленя розгромлених в Україні частин, в тому числі, за рахунок «миротворчих» контингентів, розкиданих по екс-радянським республікам, виникає припущення, що це «момент істини». В ображених і упокорених московією з'явився історичний шанс повернути втрачене. Адже український фронт для путіна – пріоритет номер один. Не зупиниться він, не зважатиме на будь-який «другий фронт». Ставки занадто великі...» - розповідає Укрінформу капітан I рангу в запасі, керівник військових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Павло Лакійчук.
Політолог-міжнародник, дипломат Вадим Трюхан зазначає, що у будь-якій війні другий фронт – це завжди переваги для тієї держави, яка тримає удар.
«Для України навіть загроза якихось бойових дій проти росії в інших частинах світу – це позитив. Як би це цинічно не звучало. Адже сама загроза змушує рашистів тримати якісь підрозділи їхніх збройних сил на проблемних для них ділянках, не маючи можливості перекинути їх до України», - каже пан Трюхан.
Втім, ймовірність того, що так воно і буде– вкрай низька, вважають експерти.
Далі – по порядку.
Грузія та Молдова: ніхто не хотів воювати
Вадим Трюхан аргументує: «У Грузії при владі – проросійські політики, яким і на думку не спаде спробувати відновити територіальну цілісність своєї держави».
Власне, представники правлячої партії «Грузинська мрія» уже заявили, що домагатимуться вирішення своїх проблем «дипломатичним шляхом».
«За грузинів взагалі соромно... Жодних рухів. Більше того, відмова на офіційному рівні підтримати європейські санкції до росії свідчить, що правляча в Тбілісі партія цілком і повністю лягла під кремль, про ганьбу восьмиденної війни (2008-го року, - Ред.) намагається не згадувати», - стверджує Павло Лакійчук.
«Із самопроголошених Абхазії та Південної Осетії росіяни вивели все важке озброєння, а також основні бойові частини. Тобто там залишаються лише підрозділи військової охорони та ще якісь додаткові, але не першокласні. По суті, це все. Чому росіяни такі зухвалі? А тому, що в Грузії на сьогодні скалася така ситуація, коли уряд – це одне, а народ – зовсім інше. Грузинський народ готовий, але немає політичної воля керівництва. Також великим мінусом для грузинів стало те, що вони зараз допустили на свою територію багатьох росіян, які з тих чи інших причин виїхали з рф. Цей чинник не може не вплинути на ситуацію в мінусовому сенсі», - зазначив полковник запасу, учасник миротворчих місій в Іраку та Косово Сергій Грабський.
А Молдова?
«15 березня ПАРЄ визнала Придністров'я територією, окупованою росією, - нагадує Павло Лакійчук. - Молдова з цього приводу мовчить».
«Ця країна мене прикро здивувала. Спочатку молдавани попросили вивести війська з Придністров’я, а далі… А далі нічого. Молдова не висловилася з приводу санкцій проти рф. Більш того, погодилася оплачувати в рублях за газ (Віце-прем'єр Молдови Андрій Спину нещодавно заявив, що перехід на розрахунки за газ у рублях не матиме жодних наслідків для його країни, мовляв, договір між «Газпромом» та «Молдовагазом» передбачав виплати як у доларах, так і в євро чи рублях, - Ред.). Врешті-решт, слід взяти до уваги й те, що їхня армія, скажемо так, дискусійна щодо можливості ведення будь-яких бойових дій», - додав пан Грабський.
Нагірний Карабах: Азербайджан діятиме обережно
Попри низку повідомлень у ЗМІ, у Карабасі, кажуть фахівці, поки не відбулося нічого екстраординарного.
«Коли з'явилися перші повідомлення про загострення в Карабасі, я спитав азербайджанського колегу - що це? Він довго мовчав, а зрештою відповів: «Здається, ми теж почали». Азербайджан має, до слова, усі шанси відновити зараз повністю контроль над окупованими територіями. Втім, як свідчить перебіг подій, Баку (а, може, й Анкара) не готові до конфронтації з кремлем. Роблячи маленькі кроки, Азербайджан буде пропонувати москві компроміси, проводитиме дипломатичну лінію на погодження тих чи інших. Інерція страху перед кремлем стримуватиме від рішучих кроків. Москва на це й розраховує», - стверджує Павло Лакійчук.
Мав розмову з азербайджанськими колегами й Сергій Грабський: «Я запитав їх прямо у лоб, чи взяли уже Ханкенді? У відповідь почув, що ні, ще не взяли. Потрібно зрозуміти, що азербайджанці дуже обережні, подібні операції вони планують заздалегідь. Тобто має бути воля, можливості й готовність. Перше у них точно є, можливості – відносні, а готовність – поки що ніяка».
На його думку, підвищення градусу в західних регіонах Азербайджану напряму на Україну не впливає.
«Чому? А тому, що частково там росіяни все ж таки залишаються. Для рф це не є, скажемо так, надзвичайно важливою частиною. Зрештою, цю територію офіційно навіть вірменський уряд не визнав. Усі зусилля азербайджанців носять виключно тактичний характер», - підкреслив полковник.
Таджикистан: нинішнім талібам не до нього
А як щодо Афганістану? Аналітики, зокрема іноземні, неодноразово говорили про загрозу наступу талібів на Таджикистан – країну-члена ОДКБ. Питаємо експертів, що вони на це скажуть.
«Щодо талібану вимушений розчарувати. Увесь минулий серпень я займався Афганістаном, тож маю розуміння ситуації. Таліби зараз не мають жодного бажання просуватися в глибину інших територій. Чому? А тому, що порівняно з тими талібами, яких ми знали ще на початку 90-х, нинішні – намагаються виглядати цивілізовано», - розповідає пан Грабський.
Таліби хочуть показати світові, що є договороздатними, що вони підтримують мир і порядок у тому вигляді, як це вбачають.
«Зрештою, можете пошукати, де відбувалися бойові сутички або, взагалі, будь-які сутички на тамтешньому кордоні. І зараз талібам найменше, що потрібно – це створювати зону напруженості в той час, коли вони ще не залучили в достатній кількості гуманітарну підтримку для уникнення голоду в усіх провінціях Афганістану. Тому зараз вони просто не сунуться. Ключове слово – «зараз», - наголосив Сергій Грабський.
Калінінград-Кенігсберг: Тільки після Третьої світової
Буквально днями польський генерал, екскомандувач сухопутних військ Вальдемар Скшипчак заявив, що Калінінградська область перебуває під російською окупацією і що Польща має «заявити на неї права». Ця територія, підкреслив він, ніколи не була російською, а історично належала Пруссії та Польщі.
«Польща є цілком свідомим противником кремлівського режиму. Польща бачить, що наявних сил та засобів у неї не достатньо для відбиття агресії, а тому було прийнято рішення про нарощування військового потенціалу і збільшення чисельності збройних сил до 300 тисяч. Крім того, приблизно з вересня 2021 р. поляки розгорнули діяльність об’єднаного оперативного командування, яке займається координацією зусиль на східних кордонах. Поляки готуються, бо розуміють, що можуть бути наступними».
Експерт каже, що 28 березня мав розмову з колегами з Варшави. Вони чітко усвідомлюють всі можливі сценарії – аж до застосування рф тактичної ядерної зброї.
«Варто розуміти, що поляки не зроблять жодного кроку без погодження із членами Альянсу. Тому заява щодо Калінінграду… Поки – це лише про наміри. Зараз Калінінград фактично в блокаді – в нього залишилася одна лінія сполучення через море. Поляки розуміють, що через деякий час там почнуться проблеми. Калінінград може опинитися вже у повній блокаді». Це – з усіма висновками з цього факту. Але поки що обговорювати це передчасно.
Взагалі, коли йдеться про зміну кордонів, які сформувалися в Європі після Другої Світової війни, то це можливо хіба що в рамках формування нової конструкції світоустрою після поразки фашистської росії – в Третій.
Але вона, як думає не так вже й мало експертів, уже іде.
Курильські острови: наразі це і є «другий фронт»
Прем'єр-міністр Японії Фуміо Кісіда під час виступу в парламенті 7 березня назвав південну частину «Курильських» островів японськими споконвічними територіями, ба більше того, «територіями, на які поширюється суверенітет нашої країни».
На думку Вадима Трюхана, Японія не піде далі за подібні політичні заяви. Втім, військовий експерт Сергій Грабський усе ж бачить в цьому позитив для нашої країни.
«В зв’язку з тим, що Японія зробила ці заяви щодо повернення своїх територій, рф зараз змушена демонструвати готовність їх захищати, оголосивши про початок військових навчань», - каже полковник в запасі.
В цих навчаннях беруть участь понад 3 тисячі військовослужбовців рф, кілька сотень бойових машин, кораблів…
«Треба розуміти, що 3 тисячі особового складу включає в себе, зокрема, і морську піхоту Тихоокеанського флоту, яку вони тепер не можуть передислокувати на український театр військових дій. рф змушена залишати так звані «демонстраційні сили», а в даному разі йдеться про бойові підрозділи морської піхоти. Оце і є реально другий фронт. Хай не багато, хай це лише дві БТГр, але їх рф не зможе відправити в Україну», - підкреслив пан Грабський.
…Підсумовуючи сказане, Павло Лакійчук наголосив, що сьогоднішня нерішучість деяких країн щодо відкриття другого фронту не значить, що ситуація не змінитися згодом: «Я казав і кажу: хребет московській гідрі ламати доведеться нам самим, а добивати її напівмертву зберуться усі. На путінську росію чекає крах, а на самого путіна - кінець Каддафі».
Зрештою, певен кусперт, навіть поодинокі заяви політиків про майбутнє Калінінграду – Кенігсбергу, а також Курилів свідчать, що цей час невпинно наближається.
Мирослав Ліскович. Київ