Володимир Мацокін, заступник міського голови Ізюма

Місто Ізюм на Харківщині від початку березня заблоковане російськими окупантами. В ньому немає ні електрики, ні тепла, ні води, а житлова забудова знищена практично на 80%. Ізюм, який в області славився величезними та смачнющими полуницями і не має жодного військового об’єкта, перетворився на суцільну руїну. Мешканці стали заручниками в руках ворога, який не надає гуманітарних коридорів і відмовляється пропускати продуктові вантажі та медикаменти. Скільки протримаються люди в таких умовах, можна припускати дуже приблизно.

Про блокаду, яка перетворюється на геноцид, і виживання мешканців міста Укрінформ поговорив із заступником Ізюмського міського голови Володимиром Мацокіним.

ПІСЛЯ ОБСТРІЛІВ ШКІЛ ЛИШИЛИСЯ ТІЛЬКИ СТІНИ

- Коли місто опинилося в блокаді?

- Шостого березня нас почали інтенсивно бомбардувати. Ми вже знали, що в районі Гончарівки, Пісок (райони міста - ред.), залізничного вокзалу знаходяться окупаційні війська. У місті на той час уже були підірвані всі автомобільні мости через річку Сіверський Донець, залишався тільки пішохідний міст. Ми (міська влада - ред.) перебували в центральній частині під українським прапором. Почалося нищівне бомбардування з літаків, ракетами, з артилерії, з мінометів. І це відбувалося доба за добою.

На сьогодні Генеральний штаб ЗСУ каже, що йдуть бої за Ізюм. Бойові дії тривають, і більше я коментувати не маю права.

- Які масштаби руйнувань після авіаударів та обстрілів?

- Це бомбардування носило абсолютно варварський і хаотичний характер. Незрозуміло, яка там могла бути військова логіка. Знищували все. Меморіали, присвячені Другій світовій війні, дитячі садочки, ліцей, медичні та соціальні заклади, шляхи, пішохідний міст, який я згадував, центральну площу, центральний парк, пам’ятки архітектури. Апокаліптична картина…

- Житлові будинки…

- І це не така руйнація, коли, наприклад, повилітали вікна й двері, - ні, «складалися» цілі під’їзди. Я не військовий, не знаю, якою зброєю завдаються такі удари. Були обстріли по школах – і лишилися тільки стіни, залишки «коробки».

- До авіаударів, до масованих ударів артилерії виходили російські війська на зв'язок, пропонували міській владі здатися?

- Вони зв’язувалися з Ізюмським міським головою Валерієм Марченком. Це був стандартний набір фраз про те, що їм треба пройти місто, що вони нічого не чіпатимуть, бо вони переслідують ці свої фантастично-шизофренічні «цілі денацифікації та демілітаризації». Але міський голова чітко пояснив, що він обраний в Україні, громадянами України і таким залишиться, і що міський голова не може приймати стратегічні рішення, які є повноваженнями Збройних Сил, когось «пропускати». Тому на розгляд якихось там «пропозицій», які робляться для провокацій, створення пропагандистських картинок російських телеканалів, міський голова не пристав.

- До 6 березня скільки мешканців вирішили виїхати чи організовано евакуювалися?

- Є приблизні дані. Організованими міською владою коридорами один раз ми вивезли 250 людей, і другий раз – 44 автобуса людей – це 2,5 – 3 тис. Багато людей залишали місто на власному транспорті, на свій страх і ризик, і їх ми не можемо підрахувати точно. Ми вважаємо, що на сьогоднішній день в Ізюмі та селах у передмісті – це Кам’янка, Суха Кам’янка, Топальське – заблоковано і потребують негайної гуманітарної допомоги від 15 до 20 тисяч осіб. Вони потерпають від військових дій і перебувають у вкрай небезпечному становищі.

- Ви повідомляли, що, можливо, у підвалах зруйнованих будинків, під завалами залишилися люди.

- Є два такі висотні будинки – по вул. Хлібозаводській і по вул. Першотравневій. Саме там зруйновані повністю перекриття, під’їзди впали на підвали, де були люди. Це ж не спеціальні укриття, і стеля підвалу ніяк не укріплена. Дістатися туди було неможливо – мости вже були зруйновані, а сам район обстрілювався снайперами. Ми намагалися отримати хоча б інформацію. Вона суперечлива. Щодо Хлібозаводської говорять, що людям вдалося вийти, а от по Першотравневій – різне. Є велика ймовірність, що люди там були поховані заживо. Дуже хочеться помилятися. Остаточної інформації немає, та росіяни й не допустять туди нікого. Бо це злочини проти людяності, порушення всіх гуманітарних правил, які взагалі існують у світі.

З ВОРОГОМ СПІВПРАЦЮЮТЬ ВІДКРИТІ НЕНАВИСНИКИ УКРАЇНИ

- Чи є у вас дані про викрадення активістів, місцевих депутатів, загалом про дії окупантів на захопленій території міста?

- Отримували інформацію від тих людей, які вже настільки зневірилися, що ризикуючи, під обстрілами, вибиралися з міста пішки. Вони 10 кілометрів ішли по руслу річки Сіверський Донець, і потім ми їх зустрічали, забирали й вивозили в безпечні місця. То вони розповідали і про відбирання майна, автотранспортних засобів, і про існування списків, за якими шукають учасників АТО/ООС, бійців територіальної оборони та членів їхніх сімей, депутатів міської ради, працівників місцевого самоврядування, різних закладів міста. Тобто вся ця інформація в окупантів є.

- Очевидно, від колаборантів.

- Звичайно.

- Повідомлялося, що заходити в Ізюм окупанти почали 26 березня, і що маловідомий і незахищений шлях у місто їм показав депутат міськради від ОПЗЖ Анатолій Фомичевський. Від нього очікували зради?

- Стовідсотково. Оскільки це людина з відвертими антиукраїнськими поглядами. Про діяльність таких людей ми весь час говорили, всі ці останні роки, в тому числі і з правоохоронними органами. Фомичевський ще у 2014 році фотографувався з прапором так званої «ДНР», це фото гуляє Інтернетом, і він не заперечував і не приховував свого ставлення до країни. Проводив провокаційні, політизовані заходи на 9 травня. І подібних дій було багато.

Ми маємо таке, знаєте, страшне і логічне завершення кола. Міська влада, правоохоронці не змогли зупинити його, дати належну правову оцінку. І це на моїй совісті, мені треба з цим жити. На жаль, подібних історій, як в Ізюмі, в Україні багато. Тобто ми бачимо зараз, яку фантастичну звитягу показують наші захисники, але не можемо закривати очі на всі ці ганебні випадки. Я думаю, це не те що урок, це глобальне застереження. Якщо ми хочемо, щоб більше не відбувалося трагедій з нашою країною, нам треба випалювати напалмом усіх цих фомичевських, не давати цьому «зерну» проростати взагалі. Бо через них зараз гинуть наші діти.

РОЗТАШУВАННЯ ІЗЮМА - ЙОГО СЛАВНА І СТРАШНА ДОЛЯ

- Чи є хоча б орієнтовне число жертв у місті?

- Ми не можемо ні порахувати, ні організовувати поховання, адже неможлива робота медзакладів, «швидкої», органів реєстрації, рятувальних служб. Люди самі, коли можуть і кого можуть, ховають – на городах, у парках, просто біля під’їздів.

Щойно, до розмови з вами, мені дзвонила працівниця нашого центру сім’ї та молоді - дізналася, що з 13 березня в квартирі лежать убиті її батько й матір...

При першому бомбардуванні в нас на вул. Українській загинула родина з двома дітьми. Влучила бомба. І до сьогоднішнього часу ми не можемо їх поховати. Вони знаходяться в морзі. Мені телефонує рідна їм людина, бо хоче поховати, і я не знаю, що вже їй сказати… Це такий біль…

- Маю таку інформацію від мешканців тієї частини міста, де немає окупантів, що залишків продуктів у них є максимум на два тижні.

-  Можу сказати, що гуманітарні вантажі від української влади востаннє вдалося доставити 14 березня. Після цього підвезти хоча б щось окупанти не дозволяють.

Війна відкриває в людях різні сторони. Про погані я зараз не хочу. Про хороші. У людях відкриваються запаси енергії та взаємодопомога. Я знаю, що багато хто гуртується, зносять наявні продукти для спільного використання. Я розумію, що немає централізованого водопостачання (як і світла, газу та зв’язку - ред.), але є в місті джерела води – колодязі, дай Боже, щоб була можливість набрати. Але, безумовно, всі ресурси продуктові вичерпуються. При всьому розумінні трагедії Маріуполя скажу, що в нашому місті ситуація не краща.

- Окупантам потрібен вихід на Донеччину: найближче місто – Слов’янськ, а сусіднє від Ізюма містечко Барвінкове, звідки вже евакуювали значну частину жителів, межує з Луганщиною...

 - Наш край таке вже переживав у 1942-1943 рр. (в історію події увійшли під назвою «Барвінківський котел» - ред.).Така сама жахлива картина через стратегічне розміщення. Найвища точка Харківської області - гора Крем’янець (218 м над рівнем моря і 150 м над Сіверським Дінцем - ред.). Тут з давніх часів була фортеця. Це наша десь визначна, а десь страшна доля. І зараз накладається і наше розташування, і межування з Донецькою областю, і ця гора, і річка. Трагедія відбувається у нашому місті…

- Чи є хоч якась надія на гуманітарний коридор?

- Міський голова Валерій Марченко, голова обласної військової адміністрації Олег Синєгубов, віцепрем'єр-міністр Ірина Верещук весь цей час, щоденно, працюють над цим. Але це залежить від двох сторін війни.

Дані Генштаба ЗСУ на 12:00 1 квітня

“На Ізюмському напрямку противник продовжує контролювати Ізюм та утримувати понтонні переправи через річку Сіверський Донець з метою забезпечення ведення наступальних дій. Протягом дня противник вів бойові дії у напрямку населеного пункту Мала Комишуваха, зупинений, успіху не має. Імовірно, противник буде здійснювати посилення угруповання окупаційних військ на Ізюмському напрямку за рахунок окремих підрозділів 1-ї танкової та 20-ї загальновійськової армій. За інформацією голови Харківської обласної військової адміністрації Олега Синєгубова, з Ізюмщини, де тривають запеклі бої, 1 квітня вдалося евакуювати ще 1500 людей”.

Юлія Байрачна, Харків

Фото зі сторінки Володимира Мацокіна в Фейсбуці