Україна 2.0: якою вона буде, а якою – ні

Хоча наступи окупантів ще тривають, ми починаємо процес відбудови України. Але реставрувати будемо не все, що зруйнувала війна

Щодня ми бачимо жахливі кадри з короткими підписами «Сьогодні прилетіло в…». Загарбники «демілітарізують» школи й дитсадки, храми та пам’ятки архітектури, торгові центри й ринки, житлові й адміністративні будинки.

Ми не хочемо казати це вголос, але у хвилини відчаю час від часу накриває думка: невже України більше не буде? Невже та країна, де ми народилися і виросли, залишиться тільки в спогадах?

Відповідь на це питання не треба вигадувати. Варто лише згадати історію. Яку багато з вас бачили на власні очі, коли подорожували Європою.

В хорватському Дубровнику біля оглядового майданчику розташований Музей вітчизняної війни, яка тривала тут на початку 1990-х. Коли дивишся на світлини та інші експонати, важко уявити, що тодішні місця бойових дій перетворяться на популярний серед туристів адріатичний курорт.

На центральних площах польських міст часто виставляють фотографії, зроблені навесні 1945 року. У купах цегли та обгорілих стінах неможливо впізнати затишні історичні будинки, високі храми, розкішні палаци. Адже Польща прийняла на себе один з головних ударів Другої Світової війни.

Тим не менш, як співають поляки у своєму гімні, Polska nie zginęła. І сьогодні центральні квартали Варшави або Гданська виглядають як ілюстрації до казок.

Та й сама Україна протягом своєї непростої історії не раз зазнавала нищівних руйнувань, але кожного разу відновлювалася.

Впевнена: ми відбудуємо Україну і цього разу. Ми вже почали процес реєстрації зруйнованих об’єктів. Йдеться не лише театр Маріуполя, який хочуть відновити італійці, або пологовий цього ж міста, який хочуть відбувати греки – ми хочемо знати про кожну зруйновану квартиру чи дачний будиночок. І саме ворог повинен буде компенсувати нам усю завдану шкоду.

Ми напрацювали законопроєкт №7198 – це ініціатива Президента, розроблена спільно з урядом і ВРУ. Він передбачає компенсацією українцям за пошкодження та знищення їхнього житла під час війни. Зокрема, йдеться про надання житлової площі до 150 кв. м.

Люди, які втратили своє житло, мають зареєструватися через застосунок «Дія». Людина зможе обирати місто, де хоче оселитися. Тобто якщо квартира була в Харкові, її власник зможе отримати житло в іншому обласному центрі.

Це довга й непроста робота, але її буде виконано. В цьому питанні ми вже маємо підтримку європейських партнерів. Показовий приклад: як тільки в соцмережах з’явилися фотографії зруйнованого трамвайного депо в Харкові, представники Польщі заявили про готовність передати Україні свої трамваї для відновлення руху після війни.

Але разом з тим варто задатися питанням: а чи все зруйноване війною варте відновлення?

Мова не про застарілі будинки – хоча і про них теж. Як відомо, ще минулого року ми підготували пакет законів щодо проблемних об’єктів: аварійного житла, недобудов.

Передусім я маю на увазі багаторічні проблеми України, які до війни не вдавалося побороти.

Ось приклад. Сьогодні ми бачимо «парад саморозпусків» партій і фракцій, які традиційно були симпатиками «руського міру». І колишніх представників цих політсил, які нарешті зрозуміли звірячий характер своїх кремлівських босів і тепер гучніше за патріотів кричать про «русский военный корабль».

Чи хочемо ми відновити таких колаборантів на політичній карті майбутньої України? Звісно ж, ні! Це «ні» має бути закріплене в законодавстві. І в Кримінальному кодексі.

Те ж саме стосується постійних конфліктів, які супроводжували українську політику весь час її існування. Коли основне завдання опозиції – встромити палку в колесо владі, а не забезпечити добробут країни. Опір ворогу об’єднав вчорашніх опонентів – сподіваюся, це єднання не закінчиться з останнім кроком параду перемоги.

Інший приклад. Під час воєнного стану ми прийняли закони про прискорення митних процедур – передусім для гуманітарної допомоги. Чи хочемо ми після війни «реставрувати» митницю, яка стала синонімом корупції та бюрократії? Також ні!

Ще приклад. Територіальна оборона стала швидким та надійним способом захистити українські міста від окупантів. Фактично це повна протилежність негнучкій та забюрократизованій пострадянській армії, яку являє собою російське військо.

Навіть на фото легко побачити різницю між нашими хлопцями-добровольцями та заляканими сибірськими срочниками, які «заблукали на учєніях». Після війни досвід тероборони має бути використаний для зміцнення українського війська.

Економіка, освіта, транспорт, міжнародне співробітництво – кожну сферу українського життя буде переглянуто за підсумками війни. Ми вже проводимо відповідну роботу в комітетах Верховної Ради, у регіональних організаціях партії «Слуга Народу». Ми будемо регулярно повідомляти про наші напрацювання. Найбільш значущі з них – виносити на громадське обговорення.

Україна – буде! Ще кращою, ніж була

Олена Шуляк