Школи в Ірпені вже не переповнені, а розбиті… Але навчання продовжується

Ірпінь – один зі столичних «спальників», курортне містечко в Київської області, про яке вже знає увесь світ. 28 березня місто звільнили від рашистської нечисті. Майже місяць місцеве населення зазнавало знущань і тортур від окупантів. Ще три місяці тому Укрінформ писав про переповнені ірпінські школи, бо житла набудували багато, а інфраструктура – відстає… Зараз в Ірпіні майже не залишилось вцілілих шкіл, щоправда і учнів поменшало…

 Ми хвилюємось за долі опитаних нами колись учнів, їхніх батьків та вчителів. Війна нагадала всім нам, що життя – найцінніше. Укрінформ вирішив дізнатися, по можливості,  як склались долі наших героїв, підтримати, чим це можливо.

Головне, щоб у школах було кому навчатись

Ірпінський новинний сайт ITV передає, що за словами Олега Білоруса, начальника управління освіти і науки Ірпінської міської ради, значних руйнувань зазнав Ірпінський ліцей №3, у жахливому стані й школи №2, №1 і №12. Зачепило і школу №17 (новенький, зведений 4 роки тому корпус), у якій Укрінформ побував у грудні минулого року. Ця, безумовно, дуже сумна даність знову нагадує, що для російських фашистів немає нічого святого...

Звісно, зараз навчання в ірпінських школах неможливе. Але дистанційно заняття все ж проводять з 21 березня. Ми зв’язались із Наталією Гук, героїнею нашого матеріалу, мамою п’ятикласника. На щастя, зараз вона з родиною на Тернопільщині, а її син продовжує навчатись онлайн: «Ми живі, здорові. Вчителі наші вціліли всі, слава Богу. Викладають навіть музику і малювання. Щоправда підключались до занять поступово», - розповідає пані Наталія.

 Людмила Савченко, мати семикласниці з тої ж школи №17 каже, що вони теж у безпеці (де саме, не повідомляють з міркувань безпеки), а дистанційні заняття дійсно проводять, хоч не так злагоджено, як хотілося б: «Вчителів онлайн було аж три, одна на заміні. Де інші наші вчителі - Бог знає, можливо, виїхали десь, де зв'язку немає, можливо, немає звідки виходити в зум. Так само й учні. Донька тільки й сказала, що дітей на уроці було дуже мало, а вчителька була дуже сумна...Донька дуже засмутилася після уроку», - розповідає Людмила Савченко.

Втім, головне, аби всі були живі, а надолужити знання, насправді, можна завжди. До того ж завжди є вихід. Людмила Савченко, наприклад, вирішила віддати доньку до місцевої школи.

Ще одна героїня минулого матеріалу Лана Іванова, онуки якої вчились у школі №2, розповіла, що зараз вони у безпеці, а от школа дуже постраждала: «Не можу розповісти, де ми, але наша друга школа, на жаль, стоїть розбомблена орками», - коротко доповіла пані Лана.

Як і минулого разу, нам привітно відгукнулась Ірина Германівна Бєлова, директорка розбомбленої школи №2. З болем Ірина Германівна пригадує події минулого місяця: «Ви й не уявляєте, як там було сидіти в підвалі двадцять днів… Ледве виїхала звідти», - каже директорка другої школи.

Стан школи і навчальний процес Ірина Германівна прокоментувала так: «Зараз у нас дистанційне навчання. Є шкільна платформа в Classroom, куди навчальні викладають матеріали, і Google Meet, де проводять онлайн-заняття. Знаємо долю практично кожного учня, тримаємо зв’язок, надаємо консультації усіма можливими способами. Розкидало нас по всьому світу: є й в Америці, в кожній країні Європи та по Україні… Немає зв’язку лише з однією вчителькою, але кажуть, ніби з нею все добре. Сьогодні в школу зайти неможливо. Працювали сапери, частково обстежили териорію. Треба обстежувати ще дах. На днях нарешті відвідаю школу і матиму вже загальну картину. Зараз у будівлі закладу великі пробоїни. Повністю зруйнована їдальня, наскрізно зруйновані коридори», - розповідає Ірина Германівна.

Батьки учнів зі школи №12 теж поділились сумною звісткою. За словами Анастасії Дзюби, мами другокласниці, їх школа розбомблена. Класна вчителька проводить заняття, щоправда, дітей мало: «Зараз в онлайні займається стабільно десь 10-15 діток. Сподіваюся, нашу школу скоро відремонтують… А ми у Німеччині. Тут дітям пропонують піти в місцеву школу», - розповідає пані Анастасія.

Нам пощастило поспілкуватись і з вчителькою англійської та французької мов з дванадцятої школи Ірпеня – Катериною Цяпкало. Вона єдина педагог, яка вийшла до нас на зв’язок і розповіла, що знає, за що велика їй дяка. Зараз Катерина закордоном у безпеці і продовжує викладати.

«В школу було попадання снаряду, прямо в дах. Пошкоджено четвертий поверх, також другий спортзал за школою сильно постраждав. Ну і багато вікон повилітало. Зараз школа працює онлайн. Як вчителі, так і діти - багато хто виїхав закордон, багато роз’їхалось по Україні. Є вчителі, котрі лишилися в Ірпені та Бучі. Здається, троє чи більше поки що на зв‘язок не вийшли. Учні онлайн виходять, але мало. Багато діток відвідують школу в інших країнах. В когось немає інтернету, як і у деяких вчителів. У мене, наприклад, із загальної кількості учнів до онлайн уроку доєднується не більше 20%, хоча я проводжу уроки завжди за розкладом. Десь 30 учнів досі не вийшли на зв’язок», - розповідає Катерина Цяпкало.  

Усі ми знаємо про звірства, які вчиняли рашисти на окупованих територіях. Катерина поділилась ще такою страшною новиною: «Одну ученицю, дев’ятирічну Алісу, розстріляли підчас евакуації разом з мамою та братом… Вона вчилась у другій групі класу, в якому я викладаю. Розповідаю все це, бо люди мають знати, як воно є», - говорить пані Катерина.

Важко дібрати якісь слова, коли чуєш таке. Коли згадуєш минуле, усвідомлюєш, що ці люди теж ходили цим містом, їх діти бігали наввипередки шкільними коридорами і мріяли про літні канікули…

Крім сліз, гніву і бажання розплати з нелюдами немає інших почуттів…

Втрачених життів не повернути, але Ірпінь повстає з попелу

Як би боляче нам не було, як би нас не розкидало по світу, ми змушені прийняти втрати і повертатись до життя, навіть тоді, коли, здавалося б, все втратило сенс. Ірпінь теж потроху оживає. Ведуться ремонтні роботи, десь збираються місцеві і самотужки «відмивають» свій Ірпінь від рашистського лайна та самого духу. Зараз, наприклад, ведуться роботи з відновлення залізничного мосту, як повідомляють в «Ірпінь Daily», ірпінській спільноті у фейсбуці.

10 квітня стало відомо, що вже збудовано тимчасовий насипний міст через річку Ірпінь в районі с. Романівка. Людмила Савченко розповідає про налагодження життя в Ірпені так: «Скрізь прибирають, був суботник. Задіяно багато техніки та волонтерів, формували списки охочих брати участь у відновленні міста, і таких виявилося дуже багато», - коментує пані Людмила.

Охочі нажитись на чужому теж знайшлися: «Знаю, що мародерять по-чорному, принаймні, тиждень тому люди просто волали про те, що не винесли орки, то довинесуть мародери. Примотували до стовпів без штанів тих, кого ловили», - розповідає Людмила Савченко.

За словами Наталії Далеко, мами учениці з дванадцятої школи, про повернення до нормального життя у місті не говорять: «Місто поки що розміновують, про повернення до нормального життя ще ніхто не говорить. Вся інфраструктура розбита вщент. Зв'язок не працює. Війна ще не закінчена, навряд чи люди будуть повертатися в місто найближчим часом», - говорить пані Наталія.

Дещо оптимістичніше щодо налагодження життя в Ірпені налаштована Катерина Цяпкало: «Знаю, що життя повертається, дуже активно йде процес розмінування, також вже впоралися з прибиранням майже, розтягнули машини і почистили 90% вулиць. З цим швидко впоралися, бо Ірпінь має багато комунальної техніки, долучався кожен, хто міг. Вже є переправа через річку Ірпінь, запустять рух, а значить буде краща ситуація з постачанням. Людей ще просять не повертатися - небезпечно. Волонтери просто неймовірні, допомагають з усім, привозять максимально все, що людям потрібно. Кафе «Угловой» годує гарячими обідами всіх, хто потребує. Також волонтери годують домашніх тварин, знаходять їхніх хазяїв, або шукають тимчасовий притулок. З медициною - не знаю, але чомусь впевнена, що і на цьому фронті Ірпінь справляється», - розповідає пані Катерина, вчителька школи ірпінської №12.

Війна змінила багато чого, зокрема ставлення одне до одного. Катерина Цяпкало каже, що якщо раніше мера Ірпеня Олександра Маркушина любили не усі, зараз його рейтинг значно виріс: «Ірпінь місто молоде і дуже прогресивне, у нас завжди рівень життя був високим, і мер у нас дуже крутий. Він кожного дня був з людьми, евакуював тисячі… Звісно, раніше його не всі любили та підтримували, але зараз думка про нього сильно змінилася, як у мене, так і у багатьох інших ірпінців», - ділиться пані Катерина.

Змінились і цінності. Зараз, згадуючи минулий наш матеріал, хочеться повернути все назад. Нехай школи будуть переповнені, але цілі. Нехай по 35 дітей в класі, але всі живі. І все це закономірно. І ми віримо, що скоро Ірпінь відбудується, у нього повернуться люди, і ми знову завітаємо в ірпінські школи і розбиратимемося, як там іде процес.

І нехай «переповнені класи» будуть найбільшою проблемою, яку колись знатимуть ірпінці.

Анна Гетьман, Київ