Про Херсон

Херсонці – неймовірні. І волонтери, які рятують тисячі людей, і просто містяни, які за ці довгі, страшні місяці не опустили рук, а підтримують один одного.

Херсонці випікають і роздають хліб, обіди, завозять ліки, вивозять з зони бойових дій людей і турбуються про них, цікавляться долею тварин, що лишилися без господарів, проводять різні заняття, пишуть прекрасні пости, обдаровуючи світлом не лише земляків, а загалом всім українців, світ. 

Якщо ви думаєте, що все так легко, як це видається з фотозвітів чи з милих фото у соцмережах, де квіти, дерева, де кава - наче з минулого, довоєнного життя, то ви помиляєтеся.

Там, за кадром, російські військові, що можуть тебе обшукати, відібрати особисті речі, зайти в твою домівку і забрати в катівню чи просто вбити. Там їх ворожі пики, коли вони заходять на блокпосту в автобус міський і кажуть своє "здравствуйтє" (пасажири при цьому пошепки чи подумки відправляють у пекло  окупанта). Це їх триколорні  тряпки на наших адмінбудівлях. Там наші люди у підвалах по місту, де саме в цю хвилину їх катують. Це ракети, що летять над головами херсонців у бік вільної від ворога території і ти безсилий їх зупинити.  А ця ракета може вбити рідних тобі людей - кати ховаються за твоєю спиною. А ще недолугі колаборанти. А ще рашистська продукція, яку вони намагаються сюди завозити в Херсон. А ще інформація з інших сіл та міст. І біль за наших загиблих воїнів.

А ще - відсутність роботи, засобів для існування...

І, водночас, неймовірна віра в ЗСУ, от правда. Херсонці прислухаються до звуків канонади і моляться, щоб то наші били, щоб перемагали.

Ірина Староселець