Чорнобиль знову нагадав світові про себе
І новою, породженою російською окупацією, тривогою, і мужністю, стійкістю, самовідданістю тих, хто нині працює на ЧАЕС та в Зоні відчуження
«Рівень радіації в зоні Чорнобильської атомної станції ненормальний» – до такого висновку прийшов глава Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) Рафаель Гроссі, відвідавши ЧАЕС кілька днів тому, 26 квітня. Саме в ніч на 26 квітня тридцять шість років тому стався вибух на четвертому енергоблоці Чорнобильської станції, відлуння якого почув і відчув увесь світ. Але приїзд експертів МАГАТЕ на чолі з генеральним директором був пов`язаний не з черговими «чорнобильськими роковинами», а з новою тривогою, яку викликала ситуація в Чорнобилі. Рафаель Гроссі не приховував: ця тривога, зокрема, й ненормальний рівень радіації, – прямий наслідок недавньої окупації станції і тридцятикілометрової зони навколо неї російськими військами.
* * *
Зрештою, ця зона й створювалась для того, щоб ізолювати або принаймні локалізувати небезпеку, яку випромінювала – в буквальному розумінні цього слова – атомна станція на березі Прип`яті. Україна заплатила за Чорнобиль високу ціну: і життями та здоров`ям десятків тисяч людей, і консервацією своєї великої території, і колосальними фінансово-економічними затратами, які й досі тривають, лігши важким тягарем на український бюджет.
Свого часу саме москва нав`язала нам будівництво за сто з лишком кілометрів від Києва, у басейні Прип`яті і Дніпра, цього «атомного енергогігантанта», який мав, за радянськими планами, виробляти дешеву енергію і, крім внутрішнього споживання, експортувати її за кордон. А коли сталася аварія, москва все зробила для того, щоб приховати її масштаби, недосконалість радянських технологій і техніки та вивести з-під вогню критики справжніх винуватців вибуху на ЧАЕС.
У цьому зв`язку варто нагадати про закрите спеціальне засідання політбюро ЦК КПРС 3 липня 1986 року, протокол якого був суворо засекречений і оприлюднений лише після розпаду СРСР. У ньому названі головні причини трагедії. Серед них такі: 1.Аварія стала наслідком дострокового припинення теоретичних досліджень з безпеки РБМК. 2.Фізикою і конструкцією РБМК (по-російськи ця абревіатура розшифровується так: реактор большой мощности канальный), у тому числі системою його управління і захисту, не була виключена можливість розгону потужності реактора при деяких робочих ситуаціях його промислової експлуатації. У цьому – вина Наукового керівника і Головного конструктора реактора. 3.Розробник програми випробувань і персонал Чорнобильської АЕС, яких Головний конструктор не попередив про здатність РБМК до «саморозгону» у певних ситуаціях, ввели реактор у потенційно небезпечний режим. Вина за це лежить на Головному конструкторові, керівництві експлуатуючою організацією і керівництві ЧАЕС.
Як бачимо, у протоколі засідання політбюро чітко названі винуватці чорнобильської катастрофи, зокрема, Науковий керівник і Головний конструктор. Але їх, як і їхніх підлеглих, ми, журналісти, що висвітлювали через рік після аварії суд у Чорнобилі, не побачили на судовій лаві. Та й уявити тоді, в умовах радянської дійсності і судової системи, ніхто не міг, що, скажімо, науковий керівник програми створення РБМК, тричі герой соціалістичної праці, президент Академії наук СРСР, академік Анатолій Александров разом з генеральним конструктором двічі героєм соцпраці Миколою Доллежалем можуть стати підсудними або хоча б взяти участь в суді в якості свідків. Тому на лаву підсудних посадили і засудили до різних термінів ув`язнення шістьох керівників ЧАЕС різних рівнів – від директора до начальника зміни.
Сьогодні ми згадуємо про це не тільки у зв`язку з черговими, тепер уже 36-ими роковинами чорнобильської біди, а й через те, що знову москва «засвітилась» у багатостраждальному українському Чорнобилі. Що вона там «не доруйнувала»? Чому не обминула? Оскільки пояснень окупанти не надали, то нам залишаються тільки припущення.
Найпростіше з них те, що в планах російських агресорів зона ЧАЕС розглядалась як один з найкоротших шляхів наступу на Київ. Справді: звідси до кордону з білоруссю, яка стала плацдармом для атаки, лічені кілометри. А, крім цього, зона беззахисна, там з причин ядерної небезпеки не розміщувалися наші війська.
Не зустрівши збройного опору, агресор швидко «окупував» зону і саму станцію. І навіть вирішив там окопатися, розпочавши риття окопів і будівництво фортифікаційних споруд. Причому в тому числі у сумнозвісному Рудому лісі, найзабрудненішому місці в усій тридцятикілометровій Зоні відчуження.
Саме на цей ліс площею 10 квадратних кілометрів припала найбільша частина викиду радіонуклідів під час вибуху четвертого реактора. Висока доза радіації в цьому місці призвела до загибелі дерев і забарвлення їх у буро-червоний і чорний кольори. Під час робіт з дезактивації території частина лісу була знесена бульдозерами.
Нині шар радіонуклідів, який ліг у 1986 році на грунт, опустився на 30 – 40 сантиметрів під землю. Земляні роботи окупантів у зоні, особливо ж у Рудому лісі, порушили цей природний бар`єр. «Солдати самі опромінилися і забрали з собою частинки цього грунту, тому можуть опромінювати інших, – сказав під час брифінгу після звільнення зони ЧАЕС від окупантів голова Державного агентства з управління Зоною відчуження Євген Крамаренко. – Окопів багато в різних місцях. Поки що ми розуміємо, що найнебезпечніше місце – це Рудий ліс. За 24 години перебування там, якщо не рухатися, людина отримує річну дозу опромінення. Якщо ж збільшує свою активність і порушує верхній шар грунту, то це в рази збільшується. Про стан тих солдатів зараз – не знаю. Вони поїхали в Білорусь. Тепер це питання до їхніх лікарів».
В Енергоатомі України додали, що «окупанти отримали в зоні ЧАЕС значні дози опромінення й запанікували за перших ознак хвороби. А проявилася вона дуже швидко. Відтак серед військових почав назрівати майже бунт, і вони стали збиратися звідти". Віце-прем`єр міністр України з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Ірина Верещук вважає, що російські військовослужбовці, які рили окопи в лісі в зоні відчуження Чорнобильської АЕС, цілком заслуговують бути номіновані на Премію Дарвіна цьогоріч. Бо вони добровільно отримали такі дози радіації, наслідки яких їм будуть пояснювати лікарі в спеціальних захисних костюмах. Це той випадок, коли ворог вселяє жах через тирсу у нього в голові". При цьому Ірина Верещук нагадала, що віртуальну щорічну Премію Дарвіна присуджують особам, які найбезглуздішим чином загинули або втратили здатність мати дітей, і, таким чином, позбулися можливості зробити свій внесок у генофонд людства.
* * *
До цієї історії з безглуздим риттям окопів у Зоні відчуження, зокрема, й на місці Рудого лісу, варто додати й інші сліди й наслідки окупації ЧАЕС та навколишньої території. Перевіркою встановлено, що в перші дні війни через Чорнобиль щодоби заходили 500 – 600 одиниць важкої техніки окупантів. За підрахунками працівників ЧАЕС, за 5 днів які передували остаточному відходу російських військ із Зони відчуження через неї пройшло близько десяти тисяч одиниць техніки. Ніякий радіаційний контроль цієї техніки і персоналу не здійснювався. Окупанти, за словами Євгена Крамаренка, не користувалися встановленими в зоні дозиметричними пунктами, рухалися не тільки дорогами, а й грунтом, піднімаючи радіоактивний пил. На самій станції загарбники облаштували головний штаб, де перебувало близько півсотні одиниць техніки і тисяча солдатів.
Кому й для чого був потрібен цей штаб? І тут варто, на наш погляд, зробити ще одне припущення: Чорнобиль цікавив окупантів не тільки як один з найкоротших шляхів наступу на Київ. Їх цікавила і сама станція, а особливо – споруджене біля неї сховище відпрацьованого ядерного палива. Адже не випадково після відновлення контролю над Чорнобильською АЕС виявилося, що росіяни по суті знищили архів станції, який створювався десятками років (частину документів було виявлено на станції у смітнику).
Чому ми виокремили сховище відпрацьованого ядерного палива? Бо до його спорудження відпрацьоване паливо з українських АЕС вивозилося в росію, і кожного року Україна змушена була платити за це російській федерації великі гроші 150 – 200 мільйонів американських доларів. На початку 2000-х років Уряд України прийняв рішення побудувати в Зоні відчуження Централізоване сховище відпрацьованого ядерного палива для українських АЕС. У 2017 році почалося його будівництво, а на березень 2022- го планувалася здача об`єкта в експлуатацію. Певна річ, це сховище не могло не викликати в росіян інтерес. Загалом, як повідомила прес-служба НАЕК «Енергоатом», Централізоване сховище відпрацьованого ядерного палива не постраждало, його периметр не пошкоджено. Все обладнання, комп`ютерна та інша техніка – на місці. Думається, значну роль тут зіграло втручання Міжнародного агентства з атомної енергії.
Місія експертів МАГАТЕ на чолі з генеральним директором агентства Рафаелем Гроссі, яка відвідала в ці дні Чорнобильську АЕС, якраз і покликана відновити статус-кво, у тому числі прямий зв`язок між ЧАЕС і МАГАТЕ, а також провести оцінку ядерної безпеки, охорони та радіологічного захисту, доставити життєво важливе обладнання та відремонтувати системи дистанційного моніторингу.
* * *
Чорнобиль через російську агресію знову нагадав світові про себе. А з урахуванням окупації загарбниками Енергодара і Запорізької атомної електростанції, найбільшої АЕС на Європейському континенті, зросла тривога за всю українську атомну енергетику, на яку, нагадаємо, припадає сьогодні більше 50 відсотків вироблюваної в Україні електроенергії. Зрештою, як і 36 років тому, коли стався вибух на четвертому енергоблоці ЧАЕС, це тривога не тільки наша, а й усього світу, адже все в ньому взаємозалежне і взаємопов`язане. І напад Росії на України ще раз це переконливо довів. А водночас він змусив країни світу, передусім, ті, які залежні від російських енергоносіїв, глибоко замислитися над тим, як позбутися цієї залежності і, зокрема, по-новому подивитися на атомну енергетику як альтернативу імпортованим нафті і газу. Час, причому вже найближчий, покаже, наскільки можливий на цьому шляху поворот. А поки що ми бачимо, як відновлюються вже пригаслі суперечки щодо того, яким джерелам енергії слід віддавати перевагу. І атомна енергетика повертається в них на чільне місце.
Щодо Чорнобиля, то він нагадав світові про себе й мужністю, стійкістю, відданістю своїй професії працівників станції і Зони відчуження. І не випадково саме орденом «За мужність» Президент України Володимир Зеленський нагородив велику групу співробітників державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС», відзначивши, зокрема, їхню вірність Українському народові, мужність і самовідданість, виявлені у забезпеченні життєдіяльності об’єктів Чорнобильської АЕС в умовах окупації під час збройної агресії Російської Федерації проти України, сумлінне виконання ними професійного обов’язку. Саме їм, як і всім працівникам підприємства, які залишались працювати на ЧАЕС впродовж чотирьох тижнів російської окупації, ми завдячуємо тим, що породжена окупантами нова тривога за Чорнобиль минулася і що, не зважаючи на знеструмлення ЧАЕС, ситуація на станції не вийшла з-під контролю.
Михайло Сорока