Режим «обложеної фортеці»: дайджест російської пропаганди за 17-19 червня

НАСПРАВДІ, увесь цей потік хворобливої свідомості ми чуємо з 2014 року, коли у Кремлі вирішили, що України не просто не було в минулому, але й не стало в сучасності.

Звісно, російська історична міфологія у ХХІ столітті не може слугувати джерелом аргументів для перекроювання кордонів, руйнування чи проголошення держав. Для врегулювання територіальних та інших міждержавних питань цивілізоване людство, зазвичай, звертається до норм міжнародного права. Путін, як юрист, мав би про це здогадуватись.

Але фактичний статус ПМЕФ з талібами і Пушиліним більше не зобов’язує його учасників апелювати до прийнятної для цивілізованого людства аргументації. Тому згодиться і стара пропагандистська платівка для внутрішнього споживання.

Тим не менше, справжні історики все одно не лінуються вказувати, де саме Путін бреше, перекручує і маніпулює в своїх просторікуваннях на тему далекого і не дуже минулого. Спростування можна знайти, наприклад, на сайті спільноти «LIKБЕЗ. Історичний фронт», ми ж коротко підсумуємо.

• Козацька держава Богдана Хмельницького охоплювала не лише Київ, Житомир, Чернігів, як говорить Путін, але й також Суми, Полтаву, Вінницю.
• Російську імперію проголосили тільки через 67 років після Переяславської ради.
• Після ліквідації царським урядом козацької державності її колишні кордони вже не мали ніякого значення для сучасного державотворення українців.
• Новоросія, як губернія Російської імперії, від початку з’явилася на землях запорозьких козаків.
• У 1917 році Україна самовизначилася в межах своїх етнічних кордонів, оскільки адміністративної російсько-української межі на той час давно не існувало.
• Ленін нічого не дарував, а просто визнав ситуацію, яка склалася фактично: південні та східні регіони були населені українцями та входили до складу УНР.
• Перше об’єднання східної та західної України відбулося Актом Злуки 1919 року. Сталін, як і Ленін нічого самі не вигадали.

Як бачимо, якщо людина уявляє себе Наполеоном або Петром І – це свідчить про проблему. Хоча Путін та Симоньян на цій панелі і повторили багато разів, що це «не соромно». Навіть, в присутності президента Казахстану – єдиного, хто хоча б номінально ще вважався якщо не союзником Росії, то, принаймні, не ворогом. 

Росія нон-стоп генерує конфлікти

Касимом-Жомарт Токаєв взагалі, як виявилося, став головною дійовою особою ПМЕФ.

«Казахстан не визнає Косово, Південну Осетію, Абхазію, Тайвань та інші частково визнані держави. Цей принцип буде застосований і щодо квазідержавних територій, якими, на наш погляд, є «Луганськ» та «Донецьк», — заявив казахстанський президент.

Він резонно підкреслив, що безоглядне втілення принципу національного самовизначення може призвести до появи більше 500-600 держав замість теперішніх 193-х членів ООН.

Президент Казахстану в присутності Путіна і Симоньян виступив і проти нападок на свою країну у російських ЗМІ. Згадаємо квітневі висловлювання чоловіка Симоньян Кеосаяна з образами і погрозами Казахстану, і натяками на повторення долі України.

Токаєв закликав також не перебільшувати роль Москви у врегулюванні конфлікту в Казахстані під час січневих масових протестів у 2022 році. Він нагадав, що військовий контингент у країну направила не РФ, а ОДКБ.

А 18 червня президент Казахстану відмовився від пропозиції нагородити його російським орденом Олександра Невського. Прессекретар російського диктатора Пєсков постфактум заявив, що нагороджувати Токаєва не планувалося. Але всі все розуміють.

НАСПРАВДІ, відповідь Москви на демарш Токаєва була миттєвою і нічим не відрізнялася від тих, якими вона в різні часи намагалась повернути у свою орбіту Україну, Білорусь (тут вдалось), Грузію, Молдову. Тепер це торкнулось і Казахстану.

Кремль надав наказ зупинити відвантаження казахстанської нафти з Новоросійська через те, що в акваторії порту нібито знайшли об’єкти, які можуть бути мінами часів Другої світової війни. Росіяни закрили акваторію, прилеглу до інфраструктури Каспійського трубопровідного консорціуму (КТК), який качає в російський порт на експорт 67 млн ​​тонн на рік.

Невдоволення союзником було озвучене і ротом Кадирова, який звинуватив країни ОДКБ (насамперед, Казахстан) у тому, що країни-члени не підтримують Росію у війні проти України.

При цьому країни колишнього СРСР, які ще зберігають хоча б видимість лояльних відносин з РФ, поставлені у цілком зрозумілу та неприйнятну для них ситуацію: підтримка ними Москви нічого їм не дає, проте створює колосальні ризики. Чому вони мають їх нести заради якоїсь (колишньої до того ж) міфічної дружби? 

ПМЕФ дав щонайменше один результат: у стані «обложеної фортеці», в яку Путін загнав Росію, вже навіть нейтральна позиція для нього є ворожою. Або ти підтримуєш його, причому беззастережно, або ти ворог. Таким чином, кремлівській диктатор розриває стосунки із вже цілком лояльними сусідами.

І вже у відповідь на російську нафтову війну Казахстан влаштував Росії вугільну, переставши пропускати її вугілля, не чекаючи початку дії європейських санкцій. Так само вчинила і Білорусь.

Цікаво, яким чином пропагандисти будуть відтепер описувати «підступність» Казахстану? Адже конфлікт вийшов далеко за коеосаяновські межі.

Цілком очевидно, що в ситуації, в якій сьогодні перебуває Росія, вона в змозі генерувати лише зовнішні конфлікти. Зокрема і шляхом генерування «самовизначень» на суміжних територіях. У результаті яких кількість нових «держав» може сягнути не сотень, як вважає Токаєв, а сотень тисяч. 

Блокада Калінінграду

Водночас «бойові дії» розгорнулись і навколо крайньої західної точки Росії – Калінінградській області.  

З’явилася новина, що Литва запровадила обмеження на залізничний транзит вантажів до неї з інших регіонів Росії. Губернатор області Аліханов повідомив: «Під санкції потрапили будівельні матеріали, цемент, метали – до 50% усієї номенклатури вантажів. Завозити їх тепер доведеться морем, а це найдорожче. Потрібні субсидії з федерального бюджету, оскільки вартість логістики зросте».

Заступник голови МЗС Литви Мантас Адоменас зазначив, що нині Литва лише очікує від Єврокомісії на роз’яснення щодо застосування європейського санкційного режиму до калінінградського комерційного транзиту, а Аліханов поспішив з оцінкою дій Литви. 

Заборона російського транзиту вантажів через країни ЄС торкнеться, крім вищезазначеного, ще й вугілля, деревини, та високотехнологічних виробів. Дозвіл на транзит до Калінінградської області  нафтопродуктів діятиме до 10 серпня, після чого вони теж можуть потрапити під санкції, але остаточно це питання ще не вирішене.

Цікаво, що ще в травні Путін у розмові з Аліхановим заявив, що не треба проблеми з економікою області перекладати на війну в Україні.

Наприклад, місцева компанія «Автотор», що збирала автомобілі BMW, Kia та Hyundai і була однією з найбільших платників податків, запропонувала співробітникам, які залишилися без роботи через санкції, збирати городину або працювати на будівництві. А 28 квітня компанія оголосила про припинення роботи.

Пізніше пост відредагували. У новій версії Юлію Паєвську (Тайру) вже називають «затятою націоналісткою» і повідомляють, що вона «була взята в полон».

Редакція «МК» опублікувала пост з вибаченнями. У ньому подію пояснили «грубою опискою» і повідомили, що «винних покарано найсуворішим чином, аж до звільнення».

НАСПРАВДІ, це вже не вперше, коли на пропагандистах і шапка горить. До цього були випадок з Lenta.ru, «казус Овсянникової», привітання Кириєнка з днем Росії зі сторінок «Известий», була історія як телеграм-канал Readovka опублікував дані про загиблих росіян с закритого брифінгу МО РФ.

Усе це свідчить тільки про одне. Свідомо чи підсвідомо звичайні працівники російських ЗМІ усе розуміють. І принаймні підсвідомо не хочуть повертатись у СРСР з його казками про «інтернаціональний обов’язок» і тотальну цензуру.

До речі, 19 червня помер колишній державний секретар РФ Геннадій Бурбуліс. Той самий, який і написав формулювання у Біловезьких домовленостях: «Радянський Союз як суб’єкт міжнародного права та геополітична реальність припиняє своє існування».

У 2017-му Бурбуліс заявив: «Крим обов’язково повернеться в Україну… Становище Росії як ізгоя у світовому життєвому просторі, нескінченні випробування санкціями, які множаться, не можуть приносити задоволення. Навіть найбайдужішій людині». 

Як бачимо, може.  Путін насправді отримує від цього задоволення. 

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки