Ярослав Затилюк, історик

Прагненню і руху  українців до європейських цінностей не вісім років (із часів Євромайдану), навіть не сто (із періоду УНР), а понад 350 років. Це особливо важливо нагадати нині, коли п’ять місяців у ХХІ столітті  наша держава,  поновивши три десятиліття тому незалежність, відбиває злочинний наступ військ росії, яка не раз міняла свій статус, але так і не змогла позбутися злодійського прагнення володіти українськими землями. 

Чим насправді була Бендерська Конституція  Пилипа Орлика, як перед тим окреслював європейський вектор України Іван Виговський, перемігши московію у Конотопській битві, і ще багато знакових подій ми обговорюємо із кандидатом історичних наук,  науковим співробітником Інституту історії України НАН України, за сумісництвом – старшим науковим співробітником Національного музею історії України Ярославом Затилюком, співкуратором виставкового проекту «Європейська Україна. Доба Мазепи». 

Бесіда починається у Києві на подвір’ї Національного заповідника «Києво-Печерська лавра», де розміщена і Скарбниця НМІУ – наповнена свідченнями великої української історії та культури.

Імперсько-радянська історіографія збила оптику сприйняття доби Мазепи

- Ярославе, у День Конституції на відкритті масштабної за вкладеними у неї сенсами виставки і представленою експозицією ви підкреслили, що  одним із перших символів антиросійськості став Іван Мазепа.  Цей акцент прозвучав у 125-добу нинішнього повномасштабного воєнного  вторгнення росії в Україну. Тож щонайменше 1708 роком, коли було укладено договір між шведським королем Карлом ХІІ і Гетьманом України Іваном Мазепою, можемо датувати наш чіткий курс – від московії.

- Мазепа був постійним символом українства і вільної України з XVIII століття  для тих, кого означували тоді «мазепинцями» - тобто для прихильників орієнтації на європейські цінності. Це було певним чином ярликуванням, якоюсь мірою тригером для імперської ідентичності, оскільки будь-яке нагадування про вільну Україну йшло врозріз із імперською ідеєю єдності двох народів, а по суті -  підпорядкуванням, поневоленням росією України. Відповідно, усі прояви відступу від російського порядку денного намагалися придушувати, ізолюючи або знищуючи їхніх носіїв.

Останні 30 років українці з гордістю згадують Івана Мазепу, як раніше це робили ті, хто добре знав історію і відстоював право України на незалежність.

- За союз із шведським королем Івана Мазепи російський цар Петро І жорстоко покарав українців: російське військо того ж 1708 року  знищило  гетьманську столицю – Батурин. Дослідники називають число жертв -  (це у нинішньому періоді паралелі із Маріуполем) від 13 тисяч до 20 тисяч людей. А тогочасна французька і німецька преса писала, що європейський шлях України започаткували Гадяцькі угоди –   ініційований Іваном Виговським договір між Річчю Посполитою і Гетьманщиною 1658 року.

- Перехід Івана Мазепи на бік Карла ХІІ став несподіванкою для всіх в Європі, оскільки гетьман мав репутацію вірного підданого Петра І. Тому намагалися знайти відповідь на питання: чому, як і що? Відповідь вперше докладно надав Пилип Орлик у преамбулі Конституції 1710 року.

Водночас у 1708 році у європейській пресі висловлювалися здогадки, що перехід Івана Мазепи під протекторат європейського монарха відбувся на умовах Гадяцького трактату. Ця угода була справою півстолітньої давності. Її було укладено у вересні 1658 року між представниками гетьмана Івана Виговського і посланцями польського короля Яна Казимира. За її умовами, Річ Посполита переформатовувалася з держави двох народів у державу трьох народів. Терени Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств, тобто -  центральна частина України – відтоді ставали Великим князівством Руським під юрисдикцією Гетьмана. Це означало  надання права суду і порядкування справами усіх обивателів воєводств. Фактично, йшлося про політичне  утворення державного ґатунку. Київська школа, Колегіум, отримував статус Академії. За цим договором, Києво-Могилянська академія фактично стала найсхіднішим європейським університетом класичного зразка. 

Гадяцький трактат -  вирішальну роль у формуванні якого відіграв Юрій Немирич, права рука Івана Виговського, -  засвідчує політичну зрілість козацької старшини, яка усвідомила, як має бути прописане політичне буття Війська Запорозького (нагадаємо, що так називалася держава із 1649 року, а не лише військова формація, як було раніше). Сама ж угода є важливим маркером державницького мислення козацької еліти, яка виробила власні формулювання умов перебування під чиєюсь протекцією. 

У Гадяцькому трактаті йшлося про протекцію польського короля. Але надалі угода стала шаблоном для протекторату над Військом Запорозьким інших європейських монархів.

Здогадки європейської  преси початку XVIII століття про трактат 1658 року були доречними. Бо через півстоліття давали більше розуміння потреби України у протекції європейського союзника у ситуації, коли постійним було намагання росії підпорядкувати собі козацьку державу, фактично – уніфікувати останню за власними взірцями.

У московській політичній культурі ідеї про зобов’язання правителя-протектора просто не мали шансів бути почутими. У її рамках правитель сам по собі є гарантом порядку, всі інші – холопи, які мають тільки обов’язки – рабськи виконувати волю царя. 

Саме тому протест Івана Мазепи та найближчого оточення проти свавілля Петра І над козацькими полками від початку Північної війни у 1700 році, що закономірно увінчалися переходом Війська Запорозького під протекторат шведського короля, – викликав тільки нечувану жорстокість і свавілля, чим стало винищення Батурина у 1708 році. Дистанцію «Я» - «Інший» московити і зараз здатні подолати тільки через насилля. 

- Для Європи став несподіванкою союз Івана Мазепи і Карла ХІІ. І тут варто зважати просто на відсутність засобів комунікації у порівнянні з нинішнім часом. Утім, навряд чи було насправді несподіванкою для тогочасного внутрішньо українського життя  бажання прогресивної частини влади і суспільства відмежуватися від московії?

- Коли Іван Мазепа перейшов на бік Карла ХІІ, на жаль, не вся козацька старшина  підтримала гетьмана, не всі полки пішли за Мазепою. Хоча козацька старшина не завжди прямо і відкрито маніфестувала свої погляди та переконання.

Утім у щоденникових записах ХVIII століттях Якова Марковича або ж Михайла Ханенка – представників тогочасного козацького начальства середньої ланки – є згадки про читання Гадяцьких трактатів. Це дуже показово. 

У щоденнику Марковича натрапляємо на згадки про читання літопису Грабянки з реєстром військових і політичних звитяг «козацької нації». А одного дня відбулося читання Гадяцьких пунктів за рукописом, «взятим із Києво-Печерського монастиря». Тож важливо констатувати, що і після звірств 1708 року у козацьких головах зберігався ідеальний шаблон стосовно того, як має бути влаштована держава і які відносини повинні бути правителя і громади. 

Стосовно того, що Мазепа був у тісному союзі з Петром І – ця оптика сприйняття сформувалася імперською і радянською історіографією: «був вірний підданий, а потім -  зрадив». Це однобоке спрощення, адже у тогочасній системі координат підданство було взаємозобов’язувальним. Козацька еліта була вихована на традиціях права, де володар присягає і дотримується зобов’язань. Тому коли Петро І почав із козацькими полками поводитися так, як зі своїми московськими, то це було прямим правом Мазепи, природним і юридичним, перейти на сторону Карла ХІІ.  

У такій політичній культурі козацтво було виховане ще півстоліттям раніше, коли з канцелярії гетьмана Івана Виговського поширювався Маніфест до європейських володарів. У ньому відзначалося про порушення прав московським царем Олексієм Михайловичем, тож Військо Запорозьке відтоді мало право на повстання.  

Наш перший експонат виставки «Європейська Україна. Доба Мазепи» - репліка гравюри «Люблінська унія» Редліха 1880-х років, присвяченої створенню Речі Посполитої.  Зображено момент, коли  король присягає. Відповідно, якщо піддані вважають, що король порушив їхні права – вони мають право на легітимний протест (jus resistendi). У таких координатах були виховані й наші лідери. 

- Посадовець присягає – це не про свавілля і  вседозволеність.

- Це,  на відміну від московської політичної культури, у першу чергу – відповідальність. Коли вступав на престол польський король, він підписував «pacta conventa» - зобов’язання.  І це церемоніально засвідчувалося присягою, яку і зображено на гравюрі Яна Матейка. Конституція Пилипа Орлика, між іншим, теж завершується присягою.

Обіцянки московії не варті довіри – про це відомо майже 400 літ

- Перш ніж перейти до трохи ближчих подій, давайте ще згадаємо перемогу Івана Виговського над московитами у Конотопській битві 1659 року. Це ще і давній взаємозв’язок України  - на тепер 363 роки - із кримськими татарами і Кримом.

- Для внутрішнього життя Гетьманщини ця перемога під Конотопом була важлива тим, що показала результативність, ефективність  союзу з Кримським ханом – «із кримським панством», як його названо у Конституції Орлика. Власне, успіхи Богдана Хмельницького вже першого року повстання (1648) визначені союзом з Кримським ханатом. 

У 1659 році, саме у червні-липні, Іван Виговський здобув перемогу з допомогою 40-тисячної  Орди – це була на той час офіційна назва війська Кримського хана. Для європейського загалу це теж була важлива подія, оскільки про неї розповідали чимало друкованих новинних памфлетів різними мовами. 

Водночас, ще за півроку до самої баталії у жовтні 1658 року, Виговський і козацькі дипломати на чолі з Юрієм Немиричем поширювали такий документ як Маніфест до європейських володарів. Збереглася його копія латиною у Національному архіві Швеції. У Центральному державному історичному  архіві України у Києві  є сканована копія цього документу. Він перевидавався українською у перекладі кілька разів.

«Ми доводимо нашу невинність і, закликаючи на поміч Бога, розпочинаємо законну оборону і змушено шукаємо допомоги сусідів в ім’я своєї свободи. Тому на нас немає вини, і не ми є за причину цієї війни, що її тепер розпалили. Ми хотіли бути вірні Великому князеві, але нас змусили стати до зброї»,  - таке завершення того маніфесту.

А перед тим йде пояснення, чому Іван Виговський підняв повстання проти московського царя, якому 5 років до того присягнули у Переяславі. Бо той «володар» проявив свою безвідповідальність по відношенню до Війська Запорозького, тож останнє законно повстало проти цього російського ярма.

- Це, власне, яскрава ілюстрація того, як росія і понад три сотні років тому декларувала одне, а робила зовсім інше. Така укорінена тяглість маніпулювань і брехні московії, коли вона війною йшла на українські території.

- Так, 363 роки тому – Конотоп, 313 років тому – Полтава. Кожну «денацифінацію» України, кажучи сучасним визначенням путінського режиму, росія розпочинала декларацією «ми ні на кого не нападали». А після таких заяв розпочинається геноцид українців.

Виставка «Європейська Україна. Доба Мазепи» - яка триватиме до березня, із частковою зміною експозиції у листопаді, -  має на меті показати й те, що обіцянки московії, яка видає із себе європейську країну, не варті найменшої довіри.

- Видає росія з себе європейську чи, точніше, цивілізовану країну?

- Називають себе і європейською країною.

У недавньому інтерв’ю директор Ермітажу заявив, що «ми Європа – бо ми володіємо частиною території, де були колонії античних міст-держав (грецьких – у Північному Причорномор’ї)». Вони грубо і по-варварськи трактують цю декларативну  приналежність. За цією логікою: щоби бути частиною Європи – достатньо фізично захопити якусь  її територію. Але це так не працює. І це засвідчують події понад 350-літньої історії. 

Однак є відмінність тих давно минулих часів і нинішньої ситуації, коли  п’ятий місяць  точиться  повномасштабна російсько-українська  війна, а загалом вона триває дев’ятий рік. Для України часів Івана Виговського Європа так нічого і не зробила дієвого. Карл ХІІ не зміг допомогти Пилипу Орлику, який їздив у різні європейські двори і доносив ідею вільної Козацької нації. Нині  Європа консолідовано звернула увагу і зрозуміла, що Україна є форпостом, за яким завершується Європа цивілізаційна.

У Конституції Пилипа Орлика писали й про корупцію

- Після кривавого і нещадного знищення Батурина Пилип Орлик з іншими в екзилі – у місті Бендери - створив документ, який називають однією із перших конституцій Європи? Чия була першою? Розкажіть про прототип українського документа, який представлено у виставковому проекті.

- Ми спеціально демонструємо поряд на виставці у вітринах Конституцію Пилипа Орлика і друковане видання 1616 року сеймових конституцій Речі Посполитої за 1550-1615 роки із колекції Національної бібліотеки України імені Володимира Вернадського. Видання відкрите на «pacta convento» новообраного короля Генріха, що завершується його присягою. Вступна формула виразно подібна до того, якою починається латиномовний примірник Конституції Орлика. Тим самим ми показуємо, що форма й ідея цього документа – ретрансляція політичного і правового досвіду Речі Посполитої. Здавалось би, нічого нового. Але Конституція Орлика є квінтесенцією правової думки козацької еліти. 

Усі 16 статей – це про організацію держави і суспільства, здійснення влади відповідно до умов життя у Козацькій державі. Це не копіювання, а адаптація і розвиток суспільних прав і правил, відповідно до власних умов. 

-  Варто стисло зупинитися на головних тезах, особливо про церкву під патронатом Константинопольського патріарха та протидію корупції.

-  Преамбула  розлого пояснює, хто така Козацька нація і чому вона підняла повстання. У статтях найголовніші такі моменти. Перше: гетьман усі рішення ухвалює публічно. Це жодним чином не одноосібна влада за принципом «Я так хочу!».  Далі: призначення на посади гетьман робить за здібностями, а не за зв’язками, кумівством чи іншими формами корупції.  У документі вживається саме слово «корупція». 

Регламентувалося й питання казни і бюджету Війська Запорозького на основі відмежування власності держави від особистої власності гетьмана. Міста мали жити за Магдебурзьким правом, як це було раніше. Проголошувалося верховенство права. 

По окремій статті – про територію і віру. Гетьман мав старатися, щоби церква у Війську Запорозькому була під патронатом Константинопольського патріарха, як це було до насильницького перепідпорядкування  Київської митрополії москві у 1686 році. Про усе це написано у документі, який ми знаємо як Конституцію Пилипа Орлика.

- До наших днів дійшов цей документ двома мовами. Чи мав який із них пріоритетність?

-   Ніхто не може сказати, якою мовою був написаний перший варіант Конституції Пилипа Орлика. Логічно думати, що це була староукраїнська мова, а потім переклали на латину – передусім, щоби шведський король, який підтверджував чинність Конституції, знав, про що йдеться. 

Утім, не виключно й той варіант, що еліта часів Орлика і сам Орлик настільки вправно володіли латиною, що могли спочатку написати текст цією мовою, а вже потім її перекласти на староукраїнську.

На тексті українською мовою ми бачимо підпис і печатку гетьмана. Тобто, це юридично зобов’язувальний документ – на відміну від латинського відповідника у вітрині. 

З іншого боку, не зберігся повністю документ латиною, а лише його скорочена версія, переклад, який зберігся в Національному архіві Швеції, який виставляли минулого року у Софії Київській.  

А примірники латиною, за якими Осип Бодянський видавав Конституцію, -  наразі не відомі.  Принаймні їх поки що ніхто не оприлюднив. Вони точно були в архівах кількох козацьких родів, зокрема Ханенків. 

- Якої сили  розголосу українського питання  вдалося після 1708 року досягти в Європі?

- За маніфестами Орлика до європейських дворів, в яких він пояснював прагнення України до самостійності,  - це  Франція,  Священна Римська імперія та Османська імперія. Конституція Орлика поширювалася у Швеції. Як факт, збережений конволют із українським примірником Конституції разом із текстом підтверджувальної грамоти Карла ХІІ. Союзниками останнього був володар Османської імперії. Через два роки його війська разом із кримським ханом після Полтавської битви побили армію Петра І у битві на річці Прут (1711 рік). Османам і кримським Гереям Орлик активно доносив ідею і мотиви прагнення України до незалежності. 

Так чи інакше  в Європі у другій половині  XVIII – XIX століттях побутувало уявлення про Україну як про свободолюбну націю, яка опинилася під  ярмом московської деспотії. Утім, це була лише констатація. 

У часи Наполеона трималася українська тема, коли його пропагандист Шарль Луї Лесюр написав історію козаків, де йшлося про те, що Україна поярмлена московським деспотом - й армія Наполеона буде  визволяти Україну від панування чужинців. Але ще важливішим фактом є праця німецького професора Енгеля «Історія України» (1796 рік), де яскраво розкрито тему України та її присутності в Європі. Це зроблено у розповіді про гетьмана Мазепу та його виступ проти Петра І. Автор резюмує, що Україна на той час була муром, форпостом Європи від дикої варварської московії.

Освіченого європейця у ХVIII столітті найбільше цікавило, чому найкласніша армія – як сучасною мовою її би означили - Карла ХІІ тоді програла  Петру І, і чому це сталося в Україні? Через пошук відповідей: шведський король не дуже орієнтувався на місцевості, населення було нажахане жорстокістю Петра І,  у європейців провокувався загальний інтерес до України та її місця на цивілізаційній мапі. 

- Уже у ХХ столітті, після першої  і другої світових воєн виснажена Європа, можна вважати, остаточно погодилася з тим, що Україна залишається у зоні підпорядкування росії в утворенні срср.

- Так, для Європи стало даністю, що Україна перебуває  в орбіті московського світу. І Європа тоді була відсунута від України дуже далеко, бо і Польща, й інші країни Центрально-Східної Європи, як і країни Балтії опинилися, по суті, теж в орбіті москви.

- Виходить, якщо непокаране зло залишилося – воно почало сунути зі зброєю багатотисячним військом  в Україну у ХХІ столітті, навіть незважаючи на те, що кілька десятиліть наша країна вже має юридичний статус відновленої незалежності.

- Так.

Але важливі  героїзм і мужність наших людей, які стійко і самовіддано хочуть жити із європейськими цінностями, а не опинитися у правовому суспільному свавіллі, яке панує на північний схід від нас. Це однозначний вибір України, як і боротьба за нього. Те, що ми у нинішньому часі утрималися більше 5 днів, які нам пророкували після повномасштабного наступу, уже більше 130 - це свідчить про те, що ми не повторимо досвіду, який був  300-350 років тому.

Варварська практика московії – таврувати європейські гроші 

- Для перемоги потрібні зброя і гроші. Ця теза є актуальною донині. У виставковому проекті ви цьому аспекту присвячуєте окрему невелику залу.

 - Ми цілеспрямовано його увиразнили. Нинішній слоган, озвучений Президентом України:  гроші, зброя, санкції. Ми, зокрема, представили і східну зброю. До речі, у третій статті Конституції Орлика йдеться про те, що «ми маємо бути у союзі і побратимстві з Кримським панством».

Санкції – на той час це в якійсь мірі єдність і військово-дипломатичний союз проти порушників усталеного порядку. Протекція Україні шведського короля – це тема ще часів Богдана Хмельницького. Його останній рік життя пройшов із переговорами про це з Карлом Х. Іван Мазепа просуває далі цю ідею, тільки вже із Карлом ХІІ. 

Стосовно грошей, то представляємо на виставці знайдений у 2000 році скарб із села Лелюхівка у Кременчуцькому районі на  Полтавщині: європейські таляри великі та  обігові монети. Коли Україна опинилася в орбіті впливу московського царя після 1654 року, європейські таляри примусово треба було міняти на дрібні 54 копійки. Цього не хотіли робити ні купці, ні українські містяни.  Верхня часова межа цього скарбу – 1690-ті роки.  

Війна – це завжди потреба ресурсів. Одночасно гроші показують протистояння московського та європейського світів. Ми показуємо два єфимки з цього скарбу, що є талярами, промаркованими московським двоголовим орлом. І це яскравий приклад варварської практики московської держави – таврувати (фактично, спотворювати) європейські гроші. 

При цьому поруч ми представляємо бюджет утримання офіцерів та інших осіб при Пилипу Орлику, збережений на одному з документів 1719 року зі шведського архіву. Генеральний суддя отримував 672 таляри, просто суддя – 480, завершує перелік піп з визначеним утриманням у 200 таляр. Уся сума – 4 тисячі таляр на рік. Це були достойні суми. Але Швецію виснажила війна та породжена нею інфляція. Цих коштів вистачало на харчування і мінімальні потреби. Хай там як, але Карл ХІІ, який фактично і утримував емігрантський уряд Війська Запорозького, залишався вірним своїм зобов’язанням протектора. 

- І в нинішньому, і в минулому Україна – це завжди доброчинність. Нині для відсічі російського війська на Байрактари збирають, починаючи із 10 грн. Одним із найпомітніших доброчинців свого часу був Іван Мазепа. 

- Доброчинність – це одна із найголовніших чеснот у кодексі добропорядного шляхетного чоловіка часів Гетьманщини. Ця риса – корінням з античності, на основі звернення до якої і тримається європейська ідентичність. Що ж до самого Івана Мазепи, то гетьман активно підтримував церкву та освіту.

- Давайте відразу уточнимо, що козацькі церкви і монастирі – це абсолютно інші правила і пріоритети, аніж те, чим із радянських часів  і донині залишаються такі заклади московського патріархату.

- Так, при козацьких  монастирях надавали допомогу пораненим і людям старшого віку. Одна зі статей Конституції, до речі - п’ята - говорить про те, що потрібно опікуватися скаліченими козаками, вдовами і сиротами. Окремо відводився для цього шпиталь у Трахтемирові, наприклад. Взагалі, таке піклування - це традиційна козацька традиція, основа, фундамент. Окремим пунктом про це йшлося тільки-но починалося формуватися реєстрове козацтво у 1570-ті роки.

- Тобто українська церква - це, перепрошую, не про поклони і лобизання рук якомусь кірілу. 

- Київське православ’я - це, по суті, традиція, сформована київським митрополитом Петром Могилою (1633-1647), який упорядкував і служби, і правила поведінки церковного ієрея у різних ситуаціях (про це все йдеться у товстенному виданні «Требника»). Церква у добу Мазепи була тим будинком, куди кожен приходив і шукав відповіді на питання. Священики зверталися до прихожан із повчальними проповідями, їх багато збереглося (доречно згадати твори Йоаникія Галятовського, Антонія Радивиловського та інших). І кожен грамотний міг знайти підказку до насущної проблеми. 

Церква у Козацькій Україні була формою спілкування і місцем, де здобували освіту, знання і життєві орієнтири. У XVIII столітті, коли Київська митрополія підпала під вплив уніфікаційних практик синодального правління у Петербурзі, її устої і практики зазнали змін. Тональність і зміст проповідей регламентувався потребами імперії та її політикою виховання вірнопідданства всіх підданих. Водночас чимало редагувалося і з творчого доробку Петра Могили і могилянців другої половини XVII століття. У підсумку, церква в Україні, уже як частині російської імперії, поступово змінилася, стала державною інституцією контролю. У XIX столітті священники у царській росії, по суті, знаходилися на державній службі. 

Чому Іван Мазепа – не олігарх 

- Церковні книжки, ікони, вклади, гаптовані нашивки і навіть посуд доби Мазепи – це і про освіту, мистецтво та культуру.

- Так, на завершення виставки  ми показуємо не просто красиві ікони. Насправді це артефакти нашої європейськості. Можемо говорити про європейське бароко в українському прочитанні. Самі ж ікони (артефакти з колекції Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» датуються початком XVIII століття і були частиною іконостасу Хрестовоздвиженської церкви Києво-Печерського монастиря) повністю виготовлено з коштовного металу. Навіть лики Богородиці і Хреста, що здавалось би, «сховані в шатах»,  насправді теж виконано на металі, а не традиційно на дереві.

Окремого коментаря потребує представлена на виставці гаптована нашивка, найімовірніше, виготовлена  у київському Вознесенському монастирі. Робота значима тим, що пов’язана із прославленням одного із визначних центрів Київської митрополії – Києво-Печерського монастиря. Адже на нашивці представлено основний міф православної обителі: Богородиця вручає ікону майстрам, які приїдуть у Київ будувати монастир. 

І це не про московію, а про Костантинополь: Богородиця відправляла майстрів з Константинополя і саме звідти Русь-Україна перейняла і віру, і церковну традицію. А вже від неї, а не навпаки, останні поширилися далі у московію. І це зайвий раз засвідчує нелегітимність перепідпорядкування Київської митрополії московському патріархату у 1688 році.

- Ще до повномасштабної війни на сайті одного із топ-каналів зустріла заголовок із словами «олігарх Мазепа» і дуже обурилася знеціненням  цього українського достойника. Чому гетьмана Івану Мазепу не можна прирівнювати до тих, кого у нинішні часи називають олігархами?

- Це невдала поверхова спроба зрозуміти героя через сучасні поняття. Для мене є неприпустимим таке означення цього діяча. Іван Мазепа був елітою, правителем,  який опікувався благом Вітчизни, України. А основною метою сучасних олігархів є концентрація ресурсів задля власного збагачення, всупереч інтересам держави. Зрештою, дуже недоречно в нинішніх умовах знецінювати головного українського історичного діяча.

- Дещо несподіваним багатьом може видатися ваше твердження, що ігуменя Марія Магдалина – мати Івана Мазепи є прикладом реалізації  прав жінки в Україні на межі XVII-XVIII століть. 

- Жінки  в Україні у тому часі мали права, на відміну від жінок московщини і на відміну від своїх співвітчизниць, яким довелося жити від початку XVIII століття у складі російської імперії. Ті права прописані в Литовському статуті,  перша редакція якого з’явилася 1529 року. Цей кодекс діяв на наших теренах понад 300 років, допоки його у Лівобережній Україні  не було замінено зводом законів російської імперії наприкінці XVIII століття, а на Правобережній це остаточно відбулося у 1840-х роках.

До того жінка в Україні мала право спадкування, право на майно і жінка була правосуб’єктом на суді. Марія Магдалина зробила те, що могли би зробити жінки в її правах і статусі після смерті чоловіка. Вона, звичайно, могла би вийти заміж вдруге, але обрала монастир й опікування монастирем та монастирями. Тому це приклад можливостей і реалізації української жінки у той час.

- Чим конкретно займалася ігуменя Марія Магдалина Мазепина?

- Про її заняття свідчать збережені документи і речі. Наприклад, вона листувалася із козацькими урядовцями про утримання Глухівського монастиря. Артефакт виставки яскраво демонструє її адміністративну діяльність як впливової настоятельки.

- Донині, навіть у період нинішньої повномасштабної російсько-української війни,  дуже мало в медіа інформації про історію. Як укріпити цей фронт? 

- Ми повинні визначити нові акценти у розповіді про українську історію. Її потрібно наново відтворити, з акцентом на європейську ідентичність України. А водночас відкинути у небуття залишки спадку колишніх імперій, російської та радянської. Протягом трьох десятиліть незалежності цим спадком були міфи про «спільне походження», «братерство» та різні «зради». 

Ми не мусимо, як це відбувалося останні кілька десятиліть, виправдовувати Мазепу. Адже цим ми «оживлюємо» старі імперські стереотипи. Краще на них не озиратися  - тим швидше ми позбавимося отруйного впливу трактувань московських маніпуляторів. Українські історики у наш непростий час мають зосередитися на представленні визначного козацького лідера.

Валентина Самченко 

Фото Геннадія Мінченка