У біді пізнавай приятеля

Світ тісний, і в ньому добрих людей набагато більше, ніж катів та нечисті, яка живе з воєн, грабунку чужих земель та знущання

У середмісті Приштини – столиці Косова – відвідувачі кафетерію Vendum просто серед дня могли бачити таку картину. За довгим столом з десяток людей зацікавлено бесідують за чашками чаю. Веде розмову стильна жінка в діловій темній сукні – знана людина в політичній еліті країни. До компанії підходять чоловіки в білосніжних сорочках, на вигляд – троє державних службовців. Усі без краваток, один у темному костюмі. Чемно вітаються. Співбесідники за столом виявляють повагу: дружно встають зі стільців, щоб потиснути правицю імпозантному усміхненому лідерові. 

Основні дійові особи тут – не лише управлінці, а й учасники міжнародної програми захисту й проживання українських журналістів у Косові. Це неформальна зустріч працівників преси з політичними й державними діячами республіки, незалежність якої визнали вже до сотні країн світу. За столом з медійниками – Доніка Гервалла (алб. – Donika Gërvalla), віцепрем’єр – міністр закордонних справ Косова. А згаданий вище державник, який дещо несподівано «зазирнув на вогник» до кафетерію – Глаук Конюфка (Glauk Konjufca), чинний спікер парламенту Косова. Свого часу політик працював журналістом і тепер планує зустрітися з українськими учасниками програми, коли засідання законодавчого органу відновляться.

Про що говорили учасники цієї зустрічі? Найперше – про підтримку України у війні, розв’язаній кремлівським злочинним режимом. Журналісти цікавилися також причинами нещодавнього конфлікту, що іскрою спалахнув було між Сербією і Косовом. Загалом обмінювалися думками з багатьох актуальних питань. Так, наприклад, міністр спитала в Людмили Мех і Сергія Шевченка, які в першій декаді серпня завершили свою журналістську місію в Японії і зустрічалися там з послами України й Косова, як дипломати оцінюють участь медійників у програмі. Відповідь тут, на думку автора, годиться в дусі народної дипломатії – «у біді пізнавай приятеля». Так, у Токіо Надзвичайний та Повноважний Посол Республіки Косово Сабрі Кічмарі (Sabri Kiçmari) інформував гостей, що косовари – щирі друзі Києва, вони добре знають, хто агресор і кому потрібна підтримка. Фактів на підтвердження сказаного не бракувало й у журналістів

Коли відбувалася зустріч у кафетерії, ще ніхто не знав, що цими днями зареєструють проєкт постанови Верховної Ради України про визнання незалежності Косова. І аргументи в Києві наведуть, зокрема, такі: проводити паралелі між ситуацією Косова і ситуацією України з маріонетковими утвореннями в ОРДЛО некоректно. Ще 2010 року Міжнародний суд ООН визнав, що декларація про державний суверенітет Косова не суперечить нормам міжнародного права і не порушує жодних резолюцій та міжнародних актів. Косово визнали США, Канада, Японія, Велика Британія та 22 з 27 країн – членів Європейського Союзу, до якого прагне увійти й Україна. Отож слово тепер за депутатами.

Під час згаданої зустрічі в кафетерії у середмісті Приштини українським медійникам «відкрила секрет» втілення ідеї захисту журналістів присутня тут депутатка парламенту Косова Доарса Кіца (Doarsa Kica). Вона підтвердила нашу здогадку про те, що в основі багатьох добрих справ лежать особисті людські контакти. А доленосне рішення в пропонованій програмі узгодила за 15–20 хвилин нинішня співрозмовниця творчого гурту – міністр закордонних справ Доніка Гервалла. Звичайно, тоді вона телефонувала відповідальним керівникам держструктур, спілкувалася з представницею Європейського центру свободи преси та медіа Флютурою Кусарі (Flutura Kusari) а також свою думку мав сказати очільник Асоціації журналістів Косова Джемайль Реджа (Xhemajl Rexha). «Йому знадобилося лише 60 секунд, щоб дати згоду» – жартували про Джемайля колеги.

Пані Гервалла – донька вбитого 1982 року в Німеччині косовського активіста-албанця – нині громадянка ФРН. Вона під час бесіди в кафетерії поділилася власним досвідом участі в інформаційному спротиві косоварів у війні, що точилася на Балканах наприкінці 1990-х років. Можливо, цей досвід буде корисним і українцям.

Світ тісний і в ньому добрих людей набагато більше, ніж катів та нечисті, яка живе з воєн, грабунку чужих земель та знущання... Дивом дивуєшся актуальності Тарасового слова, написаного в Переяславі в поемі «Кавказ» 1845 року – про «кривавії ріки»... Вони не раз текли й нині, на жаль, течуть зраненими землями України – через чергові зазіхання неситої московської орди, яку нічого не вчить історія...

Але хоч би що чинили рашисти – справедливість і правда, і воля святая візьмуть гору: прийде час і «згинуть наші воріженьки, як роса на сонці». Цього прагнуть і неодмінно переможуть у війні десятки мільйонів українців, бо ж підтримує їх незліченна кількість цивілізованого населення нашої планети. 

А в Косові з обраної форми неформальної зустрічі державних діячів з пресою (в людному місці, без потреби в охороні) можна зробити ще й такий висновок. Немає жодної небезпеки для проживання й роботи в Косові як для представників ЗМІ, так і для посадовців та населення цього волелюбного краю. Смолоскип війни, запалений кремлівським убивцею, не дадуть рашистам перекинути на Балкани, хоч би як того кортіло бункерному щурові та його ефесбівським поплічникам. 

У маленькому дружньому Україні краї, дуже схожому природою на український Крим, біля підніжжя мальовничих гір, де лежить столиця Приштина, мабуть, недарма згадалося цього дня пророче слово Великого Кобзаря з його безсмертної поеми. Ці слова неначе звернені до нинішніх українців – героїчних оборонців рідної землі:  «Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая!

Сергій Шевченко