Це ще не війна за виживання...
І це добра прикмета. Це значить, що в нас уже немає страху - вимерти як нація.
Колись, на самому початку вторгнення, я писав, що Україну, можливо, очікує неконвенційна війна за виживання, коли не діють жодні правила ведення бойових дій і мовчить мораль. Сподіваюся, що я помилявся, бо -
1. Нас поки що лякає, що обстріл ракетами Кримського мосту розлютує росію, і вона відповість ще більшою агресією — а отже ми ще не ведемо війну за виживання.
2.Ми ще розмірковуємо, чи існують добрі й погані росіяни — тож ми ще не ведемо війну за виживання.
3. Ми ще не прагнемо перегризти горлянку кожному, хто говорить російською мовою — а отже ми не ведемо війну за виживання.
4. Ми не вбиваємо полонених і проти того, щоб відповідати тортурами на тортури — отже ми ще не ведемо війну за виживання.
5. Ми ще не будуємо масово нових бомбосховищ і не завжди спускаємося в ті, що є, коли чуємо сирену — отже це ще не війна за виживання.
6. Ми дозволяємо собі влаштовувати в державі всенародні срачі з найменшого приводу і з легкістю тавруємо очільників країни і армії словом “зрадник” — отже ми ще далекі від війни за виживання.
7. Ми міряємося рейтингами майбутніх кандидатів у президенти, не сумніваючись, що такі вибори відбудуться у належний термін — отже ми не ведемо війну за виживання.
8. Ми не виховуємо в школах малолітніх шахідів і не пропагуємо філософію воїнів - камікадзе — отже ми ще не ведемо війну за виживання.
9. У нашій армії ще не розстрілюють дезертирів і ворожих коригувальників вогню без суду і слідства - отже про війну на виживання наразі не йдеться.
10. Ми ще не підірвали жодної АЕС, щоб “не дісталося нікому”- а отже не ведемо війну за виживання.
11. Ми мріємо не просто вижити, а перемогти — отже це не той випадок, коли треба думати лише про війну за виживання.
* * *
Ми не ведемо війну за виживання, і це насправді добре! Бо війна нації, народу за виживання починається тоді, коли вже майже немає надії і йдеться лише про те, щоб дорого продати своє життя.
Ми ведемо нормальну конвенційну, сучасну, високотехнологічну війну (якщо війна взагалі може бути “нормальною”). Ми нещадні до ворога, але не звірствуємо, як садисти. Ми стримуємо свою ненависть і жагу помсти. Намагаємося не йти супроти Женевських угод і міжнародних правил ведення війни, нормальним чином утримуємо полонених, гуманно ставимося до цивільного населення навіть там, де воно до нас недружньо налаштоване. Ми судимо зрадників цивільним судом, а не розстрільними трійками. Ми не відновили смертну кару. Ми не женемо всіх підряд на смерть як гарматне м’ясо, а спираємось на тих, хто хоче і вміє воювати.
Ми зіп’ялися на ноги після перших місяців шоку і не просто відбиваємося, а ведемо війну “за інтереси” — суспільства, держави, Європи, цивілізованого світу; за цінності, які можуть здатися абстрактними й недоречними, коли війна інтересів переростає у смертний бій за виживання.
Ми не ведемо війну за виживання. І це добра прикмета. Це значить, що в нас уже немає страху - вимерти як нація. Ми впевнені, що не втратимо державність, і віримо, що б’ємося не наодинці із звіром, і що на нас дивиться весь цивілізований світ. І ми прагнемо бути гідними того, щоб зватися його захисниками.
Євген Якунов