У путіна «філософом» є Дугін. У Гітлера Ніцше хоча б філософом був…

Нагла смерть Дарії Дугіної, безумовно, має особливе значення через те, що вона була донькою Олександра Дугіна – «улюбленого філософа» путіна, як його називають

Обставини загибелі Дугіної, автомобіль якої було знищено внаслідок детонації вибухового пристрою, причепленого під дно автомобіля, вказують на замовне вбивство. росія прогнозовано поквапилася звинуватити у ньому українські спецслужби. Водночас російський політемігрант Ілля Пономарьов заявив, що теракт – справа рук якоїсь досі нікому не відомої в росії антипутінської Національної республіканської армії. Ще є версія, що причиною замаху були якісь нечисті фінансові оборудки, тобто ціллю замаху, була саме Дар’я Дугіна, а не її батько.

Втім, для нас тут інше головне. Звернімося до хрестоматійного «кому вигідно». А тут відповідь однозначна: кремлю вигідно, ФСБ вигідно. Мета – спробувати підняти нову хвилю українофобії, стимулювати «праведний гнів», поповнити ряди військових злочинців у формі російської армії за рахунок мобілізації, яку вони надіються провернути під цим приводом.

Але досить про це – тисячу разів уже говорене. Для нас ця історія – привід поговорити про інше: а що таке, власне, Дугін і його філософія – двигун злочинної війни, яка випробовує на міць та стійкість українство та увесь світ? Що про це розумні люди думають?

Досі вельми відомий у росії (принаймні в її столицях) Олександр Дугін в Україні згадувався лише побіжно. Ну, говорили про нього в дусі світської хронічки для жовтої преси, що він шизофренік і майже ніколи не миється. А от чого він став «улюбленим філософом» новітнього російського фюрера? У Гітлера був Ніцше, у путіна – Дугін. Чому? Як?

Дугінська концепція неоєвразійства і заслуги у формуванні нацистської ідеології «русского мира», звичайно, не перебували поза увагою українських філософів, політологів та журналістів, однак все обмежувалося й обмежується їх вузьким колом. І дарма, бо «який піп – такий і прихід». З «дугінізма» на скору руку зліпили фундамент для путінізму. І як придивитися, це насправді жалюгідне видовище.

Євразійські марення Дуніна, або Теорія поза наукою

Неоєвразійство, за Дугіним, навіть не мрія про імперію, у європейському розумінні цього терміну, коли сюзеренітет володаря все одно обмежувався цивільним та релігійним правом. Логічне втілення його ідеалу – кочова, пересувна держава, спосіб паразитичного існування без ясної мети, крім задоволення первинних життєвих потреб та марнославства. Спаплюживши й заср@вши простір метрополії, для підтримки свого існування вона змушена захоплювати нові території та ресурси прикордонних держав.

До чого це призводить? А до того, що російський народ позбавляється розуміння держави та батьківщини, не має територіальної прив’язки, своїх історичних та географічних коренів, взагалі країни як такої. Існує тільки держава як військово-політична надбудова і народ, як джерело податків та рекрутів до війська.

Чи стало неоєвразійство Дугіна панівною ідеологією у росії? І так, і ні. Ні, оскільки фашизм потребує усвідомленої підтримки. російське ж населення є аморфним, аполітичним та деідеологізованим. Серйозно говорити про реальну масову підтримку влади в росії не доводиться, населення просто покірно приймає пропаганду, яка виливається з телевізора.

Прикладів – скільки завгодно. Зокрема, прозахідні настрої змінилися на антизахідні, як тільки керівництво кремля вирішило піти на конфронтацію зі США та їхніми союзниками, відроджуючи концепцію «сфер інтересів». Це було десь у 2003-2007 роках. І тоді Дугін, з його неоєвразійством, опинився під рукою, та й ідеї він змінював відповідно до побажань керівництва. Наприклад, якщо 1997 року Дугін писав про «біполярний світ», протиставляючи «євразійську росію» та «атлантичні США», то 2007 року, мабуть, натхненний мюнхенською промовою путіна, вже заговорив про «багатополярний світ». Така собі філософія біполярного розладу…

Ідеологічні побудови Дугіна та його «філософію» часто критикували українські науковці, втім, не розглядаючи її як щось цілісне чи серйозне. В академічних колах взагалі утримувалися від оцінки подібних концепцій, бо неможливо розглядати з наукових позицій те, що жодного відношення до науки не має. Серйозно говорити філософу, історику чи політологу про неоєвразійство – все одно, ніби сучасний вчений – буде обговорювати слонів і черепаху, які утримують на собі плоску Землю.

Оскільки теорії Дугіна мають приблизно такий самий стосунок до філософії, як теорія стадійного розвитку рослин Трохима Лисенка – до біології, то можливі зауваження лише загального характеру. Головний редактор журналу «Ї» Тарас Возняк зазначав: «У філософському сенсі росія кинула виклик простору – і програла. Безмежність російських просторів і відсутність їх меж (а тим більше – кордонів) розмиває саме поняття росії до Євразії й далі у філософському сенсі – до містичної Арктогеї. У цьому сенсі ідея нескінченного та перманентного розширення просто безглузда. Вона позбавляє народ ідентичності та власного місця, робить народ бездомним».

Оце дуже точно. В результаті «націоналістична філософія» Дугіна позбавила росіян власну батьківщину. НЕ цінуючи своєї країни, вони без проблем і мук сумління знищують інші.

Дугін – державний публіцист і фашист за фахом

Особливістю російської філософської думки є те, що вся вона і будь-яка - є лише підсолодженою оболонкою, глазур'ю. Сама ж цукерка наповнена імперською отрутою, яка розсмокчеться в організмі та отруїть його цілком, від крові та мозку до мозку кісток. Вільна думка, характерна для нормальної цивілізації, у випадку росії – лише зовнішній антураж, розпис під хохлому. Квітучі бутони російської філософії неодмінно з'єднаються у вінку, але вінок виявиться похоронним. Будь-яка філософія у росії неодмінно імперська, вона не є самостійною, а лише покликана обслуговувати штучно створені ідеологічні концепти.

Концепт "братства трьох слов'янських народів" був підкріплений призабутим слов'янофільством та почвєннічеством, в результаті з’явився новітній російський фашизм, який й охрестили неоєвразійством. Ідеолог неоєвразійства Олександр Дугін не є фашистом за переконаннями, він, за давнім влучним висловом Валерії Новодворської, «фашистом працює».

російська філософія любить владу, російська політологія її обожнює, а об'єднавшись у геополітичну теорію, вони разом, вустами свого творця Дугіна, видають таке: «путін – це філософське явище, поворотний момент історії думки, у складній битві ідей і світоглядів. З першого моменту при владі він почав відновлювати суверенітет росії. Але це означало відкладення кінця історії, протидію ліберальному тоталітаризму, глобалізму та Світовому уряду. путін вів цю лінію обережно, часто маскуючи наміри та плани – як чекіст та як переконаний реаліст». Скажіть, якому недомірку з комплексами та з претензіями на абсолютну владу таке не сподобається? Тобто словосполучення «улюблений філософ путіна» - це ясно звідки. Про російську воєнщину – тут і не додаси нічого.

Тож Дугін – не філософ і не ідеолог, у професійному сенсі. Він – державний публіцист та інтерпретатор того, що гітлерівські ідеологи називали «розширенням життєвого простору», а російські імперці «збиранням земель», люди ненависницької  ідеї, що корелюється із традиціями підсічно-вогневого землеробства та захоплення нових пасовищ номадами. Погляди ​​Дугіна та його адептів звернені у минуле, це спроби побудувати російську вавилонську вежу, де замість каменів використовується пресований гній, а скріплювальним розчином служить кров незгодних чи інших, несхожих.

Але що тільки теорія застаріває або стає незручною, тоталітарна влада знищує її, за найжорсткішим сценарієм. Український політолог Петро Оніщук, коментуючи замах на ідеолога неоєвразійства Дугіна та загибель його дочки Дарії, сказав: «Можливо, він просто набрид путіну, а як можна ще звільнити подібного ідеолога, тим більше, що він замовкнути не хоче? У російської мафії пенсій немає, щоб його відправити на відпочинок, набрид — підірвали».

До речі, а чуму б і ні? Чим не ще одна версія причини вибуху джипа Дар’ї Дугіної, в якому мав їхати і її батько, але чомусь не поїхав?

Віртуальна гра з реальними жертвами

Можливо, як ігрища (не гра!) розуму, теорія неоєвразійства мала б право на існування, як і безліч інших химерних теорій. Проте Дугін та його адепти посилено просували свої думки щодо особливої ​​ролі росії та її певної особливої ​​місії у розвитку людської цивілізації. Будь-яка тоталітарна чи авторитарна влада, яка грабує власний народ, завжди намагається прикрити свою клептоманію та свої загарбницькі плани якимось набором «ідей та смислів». Саме таким прикриттям для придворних путінських ідеологів і стала теорія Дугіна.

У кремлі ніколи не було єдиної думки, під яким соусом російська експансія подаватиметься власному населенню та навколишньому світу. Саме тому в промовах російських керівників цілком уживалися посилання на православ'я, теорію пасіонарності Льва Гумільова, колишню імперську славу і спадщину Чингісхана.

Спроби пояснити бажання територіальних захоплень та поневолення інших народів особливою місією та історичною правотою є настільки не новими й не оригінальними, що про це не варто було б і говорити, якби не кількість жертв, які приносяться на вівтар таких теорій.

Починаючи чергову «велику гру» в геополітику, нею можна так захопитися, так переконати оточуючих в істинності своїх висновків, що теоретичні міркування про можливість і необхідність війн і вбивств зі слів переходять у сферу практичного застосування. А жертвою теорії, що стала дійсністю, нерідко стають і їхні автори.

Зараз із загиблої доньки Дугіна намагатимуться зліпити ідол для поклоніння, великомученицю, як це вже було з міфічним «мальчиком у трусиках», донецькими снігурами та ридаючими коровами. Але знаково, що це відбуватиметься уже на території самої росії, війна повертається туди, звідки вийшла.

Тож побажаємо росії скоріше програти не лише у філософському, а й у військовому сенсі.

Дмитро Редько, Київ