200 днів Опору: українська мова - сакральне поле перемоги України

Для українців 24 лютого – не тільки початок повномасштабного вторгнення росії, що триває двісті днів і ночей

Це - історичний період героїчної оборони, завзятого відвойовування окупованих територій, запеклої битви за національну гідність, свободу і правду, за фундамент ідентичності - українську мову.

Кремль має патологічну ненависть до національних культур підкорених народів та тих, кого намагається поневолити, і, що жахливіше, - до носіїв цих культур. Він це промовисто демонструє в різних куточках світу, де продовжує політику російщення. З Україною так не вийде, хоча окупаційний “візит” ненависті, який супроводжується геноцидом українського народу, - в супроводі величезних втрат. Така відверта хижа лють, людиноненависницька поведінка російського фашизму - введення українців у стан забуття своєї історії та рідної мови - спостерігається з 2014 року, коли ворогові вдалося тимчасово окупувати частину українського Донбасу та Крим.

Наш героїчний спротив став темою численних публікацій у закордонних ЗМІ. З початку повномасштабної війни західні медіа в своїх аналітичних матеріалах про Велику українську війну все більше уваги приділяють спробам кремлівських агресорів знищити українців не лише фізично, а й духовно. Зокрема, провідні видання світу наголошують, що в тилу, далеко від безпосередніх артилерійських обстрілів на передовій, ведеться не менш запекла битва - ментальна.  Саме українську мову закордонні медіа називають ще одним полем бою, тим сакральним місцем, де, на думку путіна, і має відбутись криваве знищення українців. Чимало із цих цікавих розслідувань стали відкриттям для самої міжнародної спільноти щодо ролі, місця і значення української мови.

Перечитуючи їх, ми зрозуміли, що за 200 діб Захід екстерном склав іспит на розуміння України та українців краще, ніж за останні десятиліття. Шкода, що такою гіркою і болючою для нас ціною.

«Існує певна конгруентність, - зазначає «The New York Times», - якась одночасність чогось неймовірно жахливого й небезпечного й чогось неймовірно прекрасного в культурі, літературі й українській мові, де є така величезна жага до життя».

Про українською мову як державний рубіж німецький журналіст Флоріан Кулмас  так написав у «Новій цюрихській газеті»: «Мова є інструментом влади та панування. Нею держава Україна проводить уявні кордони». І, водночас, у всіх подібних визначеннях одне з найбільших занепокоєнь іноземних мовознавців, істориків та медійників на різних континентах – кремль намагається знищити українців як націю разом із мовою та культурою.

«Україна, її культура та мова швидко опинились під прицілом москви. Боротьба за виживання України ведеться не тільки на фронті. Багата спадщина мови та культури країни зараз піддається нападу з боку геноцидної кремлівської адміністрації, яка має намір залишити такий слід в історії. Військова мета москви щодо «денацифікації» — не що інше, як русифікація», - пише в польському журналі «New Eastern Europe» викладач сучасної історії Центральної та Східної Європи в Університеті Сент-Ендрюс Шотландії Томаш Камуселла. Науковець нагадує, що знищення мови та культури цілком реальний сценарій для такого агресивного політика як путін.

Захоплення частини території України, починаючи з 2014 року, а також намагання повністю поглинути її разом з усією культурною основою, на чільному місці котрої - українська мова, сайт суспільного мовника Литви LRT називає «сучасною політикою росії путіна». Такі імперські амбіції виглядають несумісними з реаліями ХХІ століття. «Така політика означає ідеологічне банкрутство сучасної російської федерації, найбільшою проблемою якої є відсутність бачення майбутнього, - пише автор Раманаускас. - А всі розмови ідеологів «русского міра» про величезну росію без кордонів викривають слабку ланку розвитку, спрямованого не в майбутнє, а в минуле. Усе це свідчить про відсутність у держави майбутнього».

Критик Джейсон Фараго розповідає у “The New York Times”, чому українська культура й мова відіграють надзвичайно важливу роль у війні. З цією метою він провів два тижні в Україні, в безпосередній близькості до зони бойових дій. «Справжня культурна війна нашої епохи – це війна за демократію, - пише він. - Українська культура, минула й сучасна, ідентичність українців стала життєво важливою лінією захисту для всього ліберального порядку. Президент Володимир Путін стверджував, що українська мова є діалектом російської, що росіяни та українці є «одним народом» і що Україну як націю придумали радянські лідери. Реальність така, що, незважаючи на те, що дві мови є близькими родичами в слов’янській сім’ї, вони різні, як і власне історія двох націй. Оскільки Росія активно намагається стерти національну ідентичність України, музика, література, мова, фільми та пам’ятники країни стали полем битв».

Американський публіцист зазначив, що в Україні почався величезний спротив російській мові. «Думка про те, що Київ був двомовним містом під вагою реалій війни, відсувається вбік. Я виявив, що люди зараз не хочуть говорити російською», - резюмував Джейсон Фараго.

Українська мова постала як наріжний камінь поштовху нації до сильної пострадянської самоідентичності. Після того, як росія розпочала насильницьке вторгнення 24 лютого, багато людей почали розглядати мову як питання національного виживання. Скажімо, спробу знайти відповідь на запитання в чому сила української мови під призмою сьогоднішньої війни зробила для видання «Політика» польська журналістка Агнешка Кшемінська у статті «Тверда українська мова. Як вона пережила жорстоку русифікацію?». Цікаво про український мовний фронт написала чеська журналістка Катержина Грунтова. Вона, зокрема, звернула увагу на суттєвий фактор, - ми поміняли англо-латиномовне звучання як назви України, та міст, зокрема, й Києва відповідно до українського, а не російського звучання.

Наразі західні ЗМІ проводять історично-лінгвістичні дослідження численних спроб нищення і русифікації української мови та її носіїв. «Окупанти зайняті «русифікацією» окупованих зон - нав’язуванням російської мови в школах, взяттям під контроль ЗМІ та призначенням маріонеток номінальним керівництвом місцевих адміністрацій. Українці хочуть боротися і їм потрібна наша постійна підтримка — передові озброєння та дедалі жорсткіші санкції проти Росії», - пише «Financial Times».

Також західні ЗМІ відзначають роботу із впровадження української мови як державної. «Усе змінилося після 2014 року, - пише Метью Люксмур, журналіст одного з найвпливовіших американських видань «The Wall Street Journal». - Київ прискорив законодавчі дії щодо популяризації української, зробивши обов’язковим у сфері послуг і зобов’язавши видавців друкувати стільки примірників газет і журналів українською, скільки російською. Росія назвала це дискримінацією російськомовних, але багато українців охоче перейшли на українську».

Час кривавої борні за нашу незалежність, ідентичність і мову додає престижу і статусності Україні у світі.

Отже, перша хвиля аналітичних матеріалів у іноземних ЗМІ, що стала відкриттям для них, ознаменувала наступне: війна в Україні має значно глибинніший сенс, ніж битва за свою територію, незалежність, вона - ще й за національну ідентичність та мовні кордони, що в даному контексті є синонімами географічних. Протягом 200 днів нашої героїчної боротьби трансформувалась в усвідомлення того, що саме наше мовне коріння живить нас силою і волею до перемоги. Вже сьогодні іноземні медіа, пишучи про переможну ходу української мови і дерусифікацію України, пророкують близьке падіння російської імперії зла.

Тарас Кремінь