Як незламна «Ластівка» дочекалася коханого з російського полону

Дівчина звільненого з російського полону бійця "Азова" із Запоріжжя розповіла, як боролася за нього

Про таких як він кажуть: "немедійна" персона. Але його дівчина - одна з організаторок акцій, спрямованих на звільнення військовополонених.

Кореспонденти Укрінформу зустрілися з коханою бійця "Азова", одного з 215 українських героїв, звільнених з полону 21 вересня.

Ярині Геращенко 29 років, вона викладачка кафедри підприємництва, менеджменту та туризму Запорізького інституту економіки та інформаційних технологій, фаховий напрям — туризм. Також є громадською (ВГО “Сокіл”) та політичною (ВО “Свобода”) діячкою.

ШАЛЕНИЙ МІНУС

"21 вересня я приїхала до Запоріжжя на ротацію, повернулась з сектора. Ввечері мені подзвонила мама Ігоря і каже, що він повернувся. Він не міг мені сам зателефонувати… Я шокована була. Його мама говорить, що він в Україні, а в мене шок, я нічого не можу сказати. Це було о 20:11", - згадує той день Ярина.

Дівчина зізнається: була настільки виснажена, що лягла спати і прокинулась уже вранці. Тоді, коли вся країна ловила буквально кожен допис у соцмережах про наймасштабніший обмін і  перечитувала 215 прізвищ (саме стільки людей було звільнено в той день), Ярина вперше за чотири місяці, дозволила собі поспати.

"Я знала, що він у безпечному місці, і заснула. Мені потрібен був цей сон. 22 вересня зранку Ігор надіслав свою фотографію. Він написав о пів на четверту, але я побачила повідомлення о 6-ій. Були перші повідомлення, а потім голосове записав", - продовжує вона.

Ігор багато разів казав, що їх погодували. За час повномасштабної війни хлопець, який важив 88 кг, схуд більш як на 20 кг.

Ярина зізнається, ейфорія, яка була в перші години після звістки про звільнення, дуже швидко минула після того, як Ігор надіслав свої фотографії.

"Мою ейфорію перекрило жахом. Те, що схуд, - не головне. Я сказала, відгодуємо. А він відповів, мовляв, якби це була найголовніша проблема", - каже дівчина.

КОМПЛЕКС ПРОВИНИ

За словами Ярини, у її Ігоря (під час розмови вона багато разів сказала "мій") вже стали щасливі очі. У бункерах "Азовсталі", звідки він надсилав їй селфі , очі були сумні.

Нині в Ігоря починає розвиватись комплекс, що одних хлопців звільнили (зокрема і його), а інших - ні.

"Писав мені, що ми тут лежимо, спимо, їмо, скільки нам треба, і знаємо, що відбувається там… Він весь час порівнює", - додає Ярина.

На питання про те, чи розповідав Ігор про полон, чим годували та як там ставилися до них, вона каже: "Дуже сподіваюсь, що батьки Ігоря поки що не побачать про "мінус понад 20 кг". Він казав, що давали якусь кашу без смаку. Жили в бараках. Не хочу тиснути на нього й розпитувати. У нього шок від того, що він звільнений. Я не можу дозволити собі розпитувати. Писала йому псевдо хлопців, які не звільнені, а він згадував, чи були вони там, чи ні".

Мама Ярини - психолог і волонтерка, яка допомагає бійцям відновитись. Вона попередила доньку: хлопець був у полоні 4 місяці і для того, аби відновитись лише з психологічної точки зору треба, як мінімум, 4 місяці. Тобто скільки в полоні – стільки й на відновлення.

ПОЧАТОК ПІСЛЯ 11 РОКІВ ЗНАЙОМСТВА

Ігор і Ярина познайомилися 11 років тому, коли були студентами. Хлопець навчався на факультеті фізичного виховання, та був тренером з гімнастики у дітей. Потім почалась Революція. У 2015-му Ігор став до лав "Азова". Ярина була у складі добровольчого батальйону "Карпатська Січ". Потім пішла в магістратуру, а далі - працювати викладачем, про що дуже мріяла. У якийсь момент пара розійшлась.

"У серпні 2021 року крайній раз бачила його, і тоді в нас було розуміння, що треба повертати стосунки, але тоді нам не вистачило сміливості поговорити. За два тижні до початку повномасштабної війни він приїхав, а я ковідом захворіла… Ігор мені пише: "А давай зустрінемось". А в мене температура, і знаю, що він має повертатись до хлопців, а їм не можна було хворіти. Доля так з нами жартувала..." - розказує Ярина.

Ігор зустрів повномасштабну війну в Маріуполі. Спочатку були вуличні бої, потім його підрозділ разом з іншими військовими опинився в бункерах.

"Коли він був на Азовсталі, ми зрозуміли, що кохаємо одне одного і маємо бути разом. Я йому казала, що ми стільки років втратили, а він відповів: "Значить так мало бути", - зізнається дівчина.

СЛЬОЗИ ТА ІНФОРМАЦІЙНЕ ЦУНАМІ

Ігор мріяв повернутись додому. Натомість 17 травня о 10:24 Ярина отримала від нього повідомлення, в якому коханий написав, що вони будуть виходити і з ними довго не буде зв'язку.

"Ми обмінялись повідомленнями, і я написала, що будемо чекати стільки, скільки треба і робитимемо все, аби витягти його, його посестер і побратимів якомога скоріше", - розповідає дівчина.

"Ця обіцянка тоді була більше задля підтримки?" - уточнюю.

"Я була впевнена, що він повернеться, а я робитиму все для цього. Ні на мить не було такого, що пообіцяла, аби пообіцяти. Я ні на мить не переставала вірити, що вони повернуться. Єдине, хотілося б швидше. Але ми маємо справу з терористами, а з ними дуже важко домовлятись. Та я вірила. І вважаю, що робила все", - відповідає вона.

Ярина каже, що коли хлопці вийшли з "Азовсталі", їх попросили підтримувати тишу. Вони чекали, але нерви здали після Оленівки. Рідні та близькі полонених почали організовувати різні заходи для звільнення хлопців Маріупольського гарнізону з полону.

"Коли стався теракт в Оленівці, ми, рідні захисників, підняли інформаційне цунамі з новою силою. Ми жодної хвилини не сумнівались у діях влади, координаційного штабу, Головного управління розвідки. Як вони нам радили, так ми і робили. Після Оленівки вони нам порадили підніматися. І всі наші акції були скоординовані з тими, хто займається визволенням. Ми знали, що нічого поганого не зробили. Мені прикро, що зараз почали говорити, що звільнили лише медійних, відомих бійців. Але ж насправді ми намагались не світити обличчя та особисті дані. Мій Ігор не медійний. Ніхто не знав, як він виглядав, ні яке псевдо, нічого. Я зараз переживаю, що рідні інших полонених почали світити дані. Це небезпечно. Мені писали дуже багато людей, питали, куди я зверталась, чи писала я в "днр". Я кажу: "Стоп. Ні в якому разі цього робити не можна". Єдине, що в мене було, - це інформація від патронатної служби, що він евакуйований, від Міжнародного комітету Червоного Хреста - нічого. Тобто Червоним Хрестом він не був підтверджений. У нас була виписка - "ймовірно в полоні", - розповідає Ярина.

Це "ймовірно" з одного боку надавало сил, а з іншого - сіяло сумнів. Ярина має псевдо "Ластівка" і себе вважає сильною особистістю. Проте коли після теракту в Оленівці вона разом з іншими рідними військовополонених влаштували в центрі міста акцію-перформанс. Тоді сильна Ярина, мабуть, уперше не стримала сліз.

"Я ніколи в житті не могла подумати, що мені таке прийде голову: панцирне ліжко, попечені манекени, скривавлені "люди"... І коли я хотіла пояснити присутнім суть акції, то не витримала, бо в перші дні після теракту ми нічого не знали про наших рідних. Та сторона почала виставляти прізвища. Мого Ігоря не було в жодних списках, ми були в невідомості", - пояснює Ярина.

За чотири місяці очікування вона схудла на 10 кг, для неї ця цифра величезна.

246 СТОРІНОК

Починаючи з 18 травня Ярина кожного дня, а іноді й двічі на день, писала листи своєму Ігорю. Як вона сама каже, це був звіт проведеного дня, її листи. Понад усе вона мріяла перестати їх писати.

"Я йому написала 246 сторінок у нотатках телефону. Після 17 травня кожного дня: дата, час, і пишу, що відчуваю. Я йому відправила їх, коли він повернувся. Мріяла перестати писати нотатки. Мріяла про те, що буду писати і отримувати відповіді. Мрія здійснилася, і я не можу повірити", - каже дівчина.

На момент нашої розмови Ігор ще не читав тих листів, Ярина каже: йому треба емоційно звикнути до його нової реальності.

Прошу Ярину зачитати два листи - перший і "найстрашніший":

Друга ночі 18 травня

"Як спати, не знаю. Хотіла тобі написати повідомлення в месенджер, потім подумала, що то нерозумно, також подумала, а може, написати листа на папері, але всі мої роздуми завершуються на нотатках в телефоні..."

29 липня (після теракту в Оленівці - ред.)

"Не буду описувати весь спектр емоцій, що вирував в мені в цей день. Не сумніваюсь, що ти живий, ні на мить…"

Вона каже, що вірила в те, що одного дня її Ігор повернеться, але не думала, як це станеться, коли і як це сприйматиме.

"Так, я щаслива… сиджу і думаю, що відправлю повідомлення, а він мені - відповідь", - ділиться співрозмовниця.

Вона також сказала коханому, що для визволення інших побратимів і посестер робитиме те саме, що й для його визволення. Сьогодні вона дуже хоче дотримати цього слова і запевняє, що боротьба триває. Адже з полону звільнено лише 10 відсотків.

ПРОСТІ СКЛАДНІ МРІЇ

Якщо Ігор після відновлення захоче повернутись на фронт, Ярина обіцяє не стримувати його, але сама подумки постійно з хлопцями "у секторі". Вона не приховує: війна - це страшно, і страшно всім.

Чи буде весілля після 11 років знайомства? Ярина не знає і каже, що її батьки одружились аж після 20 років спільного життя.

Ярина-"Ластівка" мріє повернутись до своїх хлопців на передову і виконувати задачі, в яких може бути корисна. Ярина - дівчина Ігоря, мріє обійняти свого коханого. І дуже вірить, що надалі у них мрії будуть спільними.

Ольга Кудря, Запоріжжя

Фото Дмитра Смольєнка та з архіву Ярини Геращенко