За злочини мають слідувати покарання
Але для цього потрібна перемога України і цивілізованого світу
Наступного дня після мого прибуття до Києва, о 9 годині, приїхав по мене український журналіст Андрій. Ми вирушили в Межигір'я. Там були намічені зустрічі з отцями Православної Церкви України та командирами деяких підрозділів. Отці відправили молебень за Україну у церковці, побудованій заледве кілька років тому недалеко від місця знищеного радянською владою історичного Межигірського Спасо-Преображенського монастиря. Вислухали молитву, молебень і слова отців ПЦУ, винагородили, хоча символічно, монастир і церкву Святого Миколая під Борисполем, самі були нагороджені за воєнну допомогу Митрополитом Києва і всієї України Епіфанієм, відбули екскурсію по парку, включно з обридливим своїми люксусами до гріха приміщенням Януковича (досить окреслити що при бідності населення український президент бандит Віктор Янукович жив, як римський цезар Калігула з позолоченням всього, хіба що не унітазу), ознайомилися з місцями ворожого удару ракетами та збиттям вертольотів і зустрілися з командирами, котрі тимчасово зупинилася перед поверненням на фронт Миколаїв-Херсон, де боротьба продовжується. Я дякував їм за службу. Вони дякували за підтримку.
Багато дечого залишилося на думці про перші дні, а то й місяць війни, коли оглядали знищені вертольоти ворога по цей бік Дніпра. Тут відносно звичайні двадцятилітні лейтенанти та вояки своєю героїчністю захистили ще з перших днів столицю Київ від десантів. Пізніше ворог і його конвой застряг, і напрям війни зовсім змінився. Київ для москалів став недосяжним.
Я особливо міркував, як відносно малі події і особи міняють хід історії. Київ фактично врятувала група наших військових своїм не тільки героїзмом, але і вмілістю. Я подумав — мій народ не тільки трагічно героїчний, як я це знаю з історії. Радше він здібний, мудрий, козацький і надзвичайно хоробрий. Він не є безстрашний, бо усі відчувають страх. Різниця у тому, щоби побороти страх і сказати: я готовий себе віддати за Україну і за долю мільйонів, як писав Франко, мусиш дати ти отвіт.
З розмов з тими, які готові гинути, закінчення війни не може бути домовленням, а завзятою боротьбою, щоби остання гряда української землі повернулася до матері, ввесь Донбас і Крим. Командант Межигір'я запропонував, щоби українці на Кубані, як колись, проголосили себе незалежними та звернулися до Києва, щоби цю територію повернути до матері.
Це не зовсім фантазія, бо розчленування імперії це є конечним на довшу мету. Казали мені, що навіть при поверненні всієї української території Західні санкції повинні продовжуватися, поки росія представляє загрозу у будь-якій площині. Наші бійці переконані, що вони, немов воїни Бога, борються проти зла і диявола. Для цього і велику роль у цьому виконують душпастирі молитвами і допомогою.
Окрім гуманітарної та медичної допомоги, у цей час найбільше потрібні квадрокоптери з тепловізорами для окремих підрозділів – і не тільки на півдні і сході, але по усіх граничних пунктах. А особливу подяку передавали Білому Дому і Пентагону США за одноразові квадрокоптери “Switchblade” Kamikaze, Javelins, Stingers, HIMARS.
На вулицях Києва зустрічав я чимало військових, приступав до них і дякував за службу. Вони дуже ввічливо і майже без винятку українською мовою приймали мої слова подяки. Мабуть, найбільш позитивно одушевлений почуттям єдності у народі.
* * *
Про Ірпінь і Бучу, два міста у Київській області, і що там виявилося після відторгнення москалів у березні цього року, вже трохи написано. Фота з Бучі трупів мирного населення, розстріляного з пов'язаними руками та ногами, появилися і поширилося по глобальних мережах та екранах. Ще у березні Україна та понад сорока інших держав звернулися до Міжнародного кримінального суду у Гаазі, щоби дослідити ці події за ознаками воєнного злочину. Досі МКС провадить цим дослідженням.
Очевидно, ці людські жертви вже поховані, але залишилися дуже промовисті і доказові руїни. Міста повернулися до якогось життя, одначе з далеко меншою жвавістю, та залишилися дуже яскраві познаки воєнних злочинів і то не мало таких доказів. Мешканців стало далеко менше, але поволі народ відбудовує свої улюблені місця проживання, а інколи і народження.
Загально воєнні злочини окреслюються як свідоме грубе порушення законів та звичаїв війни. Це збірне поняття у міжнародному праві, що об'єднує групу серйозних порушень правил ведення бойових дій («закону війни») та норм і принципів міжнародного гуманітарного права, що вчиняється умисно або через грубу необережність.
В Ірпені навіть сьогодні, через пів року після вчинку злочину, знаходяться чимало цьому доказів. У одному з багатьох місцевих комплексів ще є руїни житлових будинків, а також обстріляні машини мешканців.
Ось стоїть у житловому комплексі біла машина з Донецькими номерами (мабуть, біженців з Донецька). Очевидно, шиби розбиті, засаднича структура поламана. Одначе що цікавить найбільше – це що з обидвох сторін, справа і зліва, видно не менше кількаста дірок через які пройшли кулі. Машина звичайна, пасажирська і тендітна, без будь-якого панцерного обладнання, така, якою могло користуватися тільки мирне населення.
Житловий комплекс має назву Ірпінські Липки. Будинки зовсім знищені від тяжкої артилерії. На комплексі висять два написи. Один з проханням українською мовою: Співвласникам цього будинку дуже потрібна допомога для відновлення. Другий напис подає координати для перекинення цієї допомоги: OSBB Irpinski Lypky 43270441, Bank SWIFT Code – PBANUA 2x, Acc No UA 703052990000026007010125409(c), 08203, Kyivska obl., m. Irpin', vul. Hostomel'ske shose, 24/1.
Сам факт воєнного злочину встановлено: знущання над мирним населенням. Самих винуватців треба дослідити. Тут, мабуть, не ходить про одного чи двох московських солдатів. Тут більше про їх командирів, а особливо головного у москві.
* * *
Московський спосіб провадження війни включає грубі порушення вже традиційно, як звикла дика орда. Женевські конвенції до Другої Світової війни не мали значення для Сталіна, повоєнна конвенція Женевська не мала значіння для Брежнєва та Римська з 1998 року, яка оформила МКС не має значення для путіна. Це було видно у Чечні, Сирії і сьогодні видно в Україні.
Мабуть, сьогоднішня війна проявиться як крапка над “і” і будуть консеквенції, тобто, як писав москаль Достоєвський, є злочин і буде покарання, та для цього, як і для актуальности не тільки МКС, але структури і самої концепції Організації Об'єднаних Націй, потрібна перемога України і світу. Україна та українці це розуміють. Потрібне розуміння цивілізованою спільнотою, що війна в Україні – не тільки війна українська з москвою, а захист цивілізації.
На форумі ООН ніколи формально не приймалося російську федерацію до ООН, яка формувалася у 1945 році, а тоді рф не існувала. Є певний процес вступу держави до ООН за Статутом. Було розпушення, тобто ліквідація СРСР у Біловезькій Пущі та Алма-Аті у грудні 1991 року, опісля лист від посла Воронцова в імені президента Бориса Єльцина, обох тоді представників держави, яка не була членом ООН. Цей лист не говорив про членство. Ні питання членства, ні спадковості не дискутувалось на жодному форумі ООН та не виносилось жодного рішення.
На підставі цього місце у Раді Безпеки СРСР сьогодні вакантне. рф щойно може подати прохання до ООН про її прийняття як члена ООН. На підставі, що вона не основоположник ООН, а тим більше з огляду на її поведінку у міжнародному товаристві за останніх тридцять років їй точно немає місця бути захисником світової безпеки у Раді Безпеки ООН.
Місце для демілітаризованої рф треба знайти в ООН для того, щоби москалі могли поволі себе привчити та привикнути до поведінки цивілізованого світу який керується верховенством закону, справедливості та наглядом громадянського суспільства.
Аскольд Лозинський