Леонід Шиман, розробник твердопаливних ракет

Війна, що триває, багато на що відкрила очі. Зокрема, навчила нас заздалегідь розмірковувати над тим, як не допустити повторення цієї трагедії. Звісно, у кожного свій погляд на події, перебіг цієї війни та на майбутнє. Але безперечно й те, що для перемоги в цій війні насамперед потрібна фахова розмова професіоналів. Задля безпеки у майбутньому важливо вже сьогодні усвідомлювати всю геополітичну панораму. Такі безпекові дискусії запропонував Укрінформ.

Зокрема, ми розпочали резонансною статтею бойових генералів В. Залужного та М. Забродського «Перспективи забезпечення воєнної кампанії 2023 року: український погляд», продовжили її публікацією академіка В. Горбуліна та військового експерта В. Бадрака «Пекельний серпень: чи усе вирішить битва за південь?» . Пізніше, на прохання Укрінформу, перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони і розвідки, генерал-лейтенант Михайло Забродський проаналізував надважливу подію – проведення рф часткової мобілізації.

Сьогодні розмова про майбутнє. На прохання Укрінформу розробник твердопаливних ракет Леонід Шиман висловив своє бачення розвитку бойових ракет в Україні. Без ракетного двигуна, ясна річ, не полетить жодна бойова ракета, а сам Герой України Леонід Шиман причетний до створення та виробництва в Україні усіх сучасних ракет.

Ракетне паливо використовується вже 70 років, але, по суті, це лише початок епохи використання твердого ракетного палива у ракетобудуванні та високоточних боєприпасів підвищеної дальності. Оцінюючи актуальність цієї сфери, нам необхідно поставити запитання, що ж буде з Україною через 15-20 років? Якщо подивитися на те, що зараз відбувається у світі, то, по суті, одній людині захотілося змінити світовий порядок, зруйнувати всю систему планетарної безпеки та на свій розсуд вирішувати долі країн, націй, Всесвіту в цілому. Для цього він висунув дивні ультиматуми і прийшов в Україну з кривавою війною. Якщо таке дикунство стало можливим у ХХІ столітті, то для нас це вагомий привід замислитися над тим, як вибудувати справжню безпеку нації, як надати можливість нашим дітям та онукам захистити себе від злодіїв світового масштабу у майбутньому.

УКРАЇНІ НЕОБХІДНО ПОБУДУВАТИ ТАКИЙ ОБОРОННИЙ ПОТЕНЦІАЛ, ЩОБ ЗМУСИТИ кремль ВІДМОВИТИСЯ ВІД АГРЕСІЇ У МАЙБУТНЬОМУ

Наразі Україна на передовій протистояння зміни усього світового порядку. Безумовно, після цієї війни усе кардинально зміниться. Можливо, буде запроваджено якусь новітню модель світової безпеки. Але для українців тепер питання полягає у тому, як після перемоги України над злочинним московським режимом побудувати такий оборонний потенціал, що змусить кремль відмовитися від агресії у майбутньому. Бо росія нікуди не подінеться і, навіть за умов усунення путіна від влади, потенційно загрожуватиме Україні найближчі 50 років. Саме тому Україна не може дозволити собі залишатися вразливою мішенню. У який спосіб можна гарантувати безпеку при протистоянні із таким потужним ворогом, який до того ж має ядерну зброю? 

Здається, тут на допомогу можуть прийти сучасні високотехнологічні системи озброєння. Створювати їх ми маємо, керуючись двома принципами. Ми маємо отримати таку зброю, яка буде здатна уразити противника з великою точністю та на великих відстанях. Це стосується як реактивних систем залпового вогню, тобто сучасного артилерійського озброєння, так і безпосередньо бойових ракет.

Варто наголосити, що Україна вже має потужні напрацювання, конструкторські рішення, які дозволяють створювати такі озброєння. Зокрема, значні кроки вперед було зроблено протягом останніх 5-7 років. Йдеться про підготовку та налагодження серійного виробництва сучасних боєприпасів та ракет. Їх розвиток у майбутньому дасть сталу безпеку Української держави.

Якщо повернутися до срср, то там було лише 6 заводів, які могли б виготовляти тверде ракетне паливо. Вони розподілялися просто. У Пермі робили тактичні ракети. У Кам’янсько-Шахтинському робили оперативно-тактичні ракети. Також був завод у Бійську. Там виготовляли двигуни ракет стратегічного призначення. Був і Павлоградський хімічний завод, де виробляли ракети тактичного та стратегічного призначення.

Оскільки Бійський завод у росії був знищений, то сьогодні всі ключові оперативно-тактичні комплекси і стратегічні ракетні комплекси, такі як «Булава», «Ярс», «Тополь», виробляють на заводі у Кам’янсько-Шахтинському, розташованому у Ростовській області, за 15 км від нашого кордону в Луганській області. Можливо, це одна з причин, чому рф так наполегливо захоплює і утримує нашу Луганську область.

Якщо говорити про ракетні озброєння, то по суті, на сьогоднішній день Україна здатна робити як ракети тактичного призначення, так і ракети оперативно-тактичного призначення. Спостереження за перебігом подій на російсько-українському фронті надають свідчення про те, що на сьогодні російські угруповання як мінімум на 50-70 км передислокували свої пункти управління, склади із боєприпасами та ракетами. Вони відчувають небезпеку, а ЗС України довели, що перевершують російські за дальністю та точністю ураження. А якщо в Україні будуть ракети MGM-140 ATACMS або вітчизняні оперативно-тактичні ракетні комплекси «Гром» чи крилаті ракети «Нептун», із дальністю ураження на глибину до 300 кілометрів, то можна тільки уявити наскільки це ускладнювало б росії управління військами та забезпечення життєдіяльності на передовій. Тому нам не дають ракети з дальністю до 300 км та фактично штучно гальмують просування ЗС України до наших кордонів.

Україна здатна на сьогоднішній день виготовляти такі комплекси. Це потрібно робити системно, створюючи не тільки дослідні зразки, а й серійні ракети, щоб можна було в далекій перспективі, на 25-30 років, ці системи озброєння використовувати та розвивати до рівня ракет малої та середньої дальності. Ми не маємо юридичних обмежень та перепон для такої діяльності, і вже нині здатні створити ракету із дальністю ураження 500 км. Тим більше, що на сьогодні основні вогневі атаки по Україні ведуться російськими ракетами за територією України з відстані 500 - 2500 км. Відповідно, у себе ми повинні мати аналогічну альтернативу, яка могла б давати як мінімум асиметричну відповідь щодо ураження військової та інженерної інфраструктури противника в разі його ракетних обстрілів. Для того, щоб за кожну теплову чи гідроелектростанцію рф усвідомлювала можливості нашої дзеркальної відповіді. Саме така асиметрична зброя може стримувати владу росії від прийняття неправильних, відверто злочинних рішень, спрямованих на знищення великої кількості людей.

УКРАЇНСЬКА ОБОРОННА ПРОМИСЛОВІСТЬ ФАКТИЧНО САМОСТІЙНО МОЖЕ РОЗРОБИТИ РАКЕТИ ДАЛЬНІСТЮ УРАЖЕННЯ 500 – 1000 КМ

Важливим аспектом розвитку в Україні саме ракетної техніки є той факт, що українська оборонна промисловість, по суті, самостійно, тобто без зовнішньої допомоги, може розробити і серійно виробляти ракети дальністю ураження 500 – 1000 км. Для цього потрібен час, гроші та політична воля керівництва держави. Потрібні чіткі визначення, у які терміни, які підрозділи та яку кількість такого озброєння потрібно зробити.

Варто визнати: війна набагато швидше змусила думати багатьох чиновників. На сьогоднішній день рішення в державі ухвалюються набагато оперативніше - ті рішення, що раніше ухвалювалися роками та навіть десятиліттями, сьогодні приймаються за тиждень-місяць. Таким чином, на сьогодні внаслідок жорстких військових дій рф Україна може отримати колосальне зрушення у розвитку оборонно-промислового комплексу. Зокрема, у галузі ракетобудування, виробництва ракет малої та середньої дальності.

Україна колись виробляла ракети із дальністю ураження 15 тис. км. У тому числі твердопаливні ракети, такі як "Скальпель", які запускалися з бойових залізнично-ракетних комплексів. Люди, які брали участь у цих розробках, є в Україні. А підприємства залишили ті напрацювання – вони можуть нині використовуватися для розвитку сучасної ракетної техніки. Це для України об’єктивна необхідність, оскільки це адекватний викликам шлях. Гадаю, необхідно це зробити і запустити спершу дослідні зразки, а потім серійні, не зупиняючи процес на самому початку, як це у нас часто буває.

За певних умов протягом 8-12 місяців українські ракети дальністю до 1000 км можуть бути випробувані на нинішніх полігонах воєнних дій. Ми вже бачили приклад у Криму. Чому ми не можемо використовувати військові дії як полігон для випробування нових вітчизняних ракет збільшеної дальності?! Одна з причин, чому такі ракети в Україні не виготовлялися, – ми саме не мали достатньої кількості полігонів, щоб випробовувати ракети дальністю ураження до 1000 км.

ЗА ПЕВНИХ УМОВ НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ МИ МОЖЕМО ПОБАЧИТИ УКРАЇНСЬКІ КРИЛАТІ РАКЕТИ З ДАЛЬНІСТЮ УРАЖЕННЯ ДО 2500 КМ

Життя змушує нас працювати над модернізацією та удосконаленням тих розробок, які вже сьогодні є. Я переконаний, що найближчим часом ми можемо побачити українські крилаті ракети з дальністю ураження до 2500 км, а оперативно-тактичні ракетні комплекси можуть перетворюватися на ракети середньої та малої дальності щонайменше на півтори тисячі кілометрів, а максимум - на п'ять тисяч кілометрів. Це все реально, але цим потрібно займатися щодня. Також для цього потрібні підтримка на рівні політичних кіл і фінансово-економічні можливості.

До того ж існує ще одна можливість модернізації та збільшення дальності ракет – використання літака як платформи для запуску, щоб збільшити дальність. Тут можна навести приклад росії. Вони мають ракетний комплекс «Іскандер» наземного старту з дальністю дії близько 420 км, а ракета цього комплексу несе бойову частину 450 кг. Якщо ракета від ракетного комплексу «Іскандер» вже інтегрується у повітряну платформу, наприклад, "Су" або "Міг", піднімаючись на висоту 12-15 км та роблячи розгін до півтора махи до пуску ракети, – вона вже отримує прискорення, опір на цій висоті набагато менший. Відповідно можливості, закладені в її ракетний двигун, збільшуються у кілька разів. Такі ракети вже можуть летіти не на 420 км, а на 750 км, пересуваючись зі швидкістю до 7 махів. Так, звісно, необхідно попрацювати з системою управління, але це завдання, яке цілком можна виконати. Такий запуск є прийнятним і для українських крилатих ракет, а також оперативно-тактичних. Такий спосіб використовує весь світ.

 У срср було було аж шість шкіл ракетобудування, які конкурували між собою. Їх залучали для нових розробок, зокрема і ракет стратегічного призначення. Україні втрачати напрацювання, які були зроблені за останні 70–80 років, не можна. Українські школи треба розвивати. Більше того, було б добре створити нову школу, яка могла б впроваджувати інноваційні рішення до систем сучасних озброєнь, у тому числі й ракетних озброєнь. Забагато конструкторів і вчених, які вирішують надскладні завдання, не буває!

ПО СУТІ, МИ 20 РОКІВ ПЕРЕБУВАЄМО ПІД ВПЛИВОМ рф

У 1998 році було знищено останню виробничу лінію стратегічних ракетних комплексів. Зараз ми розуміємо, що це була наша помилка, коли ми довірилися міжнародним угодам. Одна з них - Будапештський меморандум, а друга – мирний договір між російською федерацією та Україною. Але вже в 2003 році росія почала не тільки замислюватися про плани захоплення України, а й діяти. Острів Тузла був першим дзвіночком. І так крок за кроком. По суті, ми 20 років перебуваємо під таким впливом. Але на сьогодні ще нічого не пізно. Підприємства всі на місці, потужності існують, люди існують. Звісно, виробничі потужності потрібно реконструювати, інтегрувати сучасні  інновації, нові рішення у розвитку обладнання, які з’явилися за 20 років. Для цього потрібен час та ресурси. Я не бачу глобальних причин, які б завадили нам це зробити. Сьогодні у світі понад 200 країн. Але з якоїсь причини лише 11 із них мають ракетні технології. Причому сім із них мають технології повного циклу, а чотири будують ракети стратегічного призначення. Україна була однією з них, та вона добровільно вийшла.

Але варто усвідомлювати, що виробляти щороку стільки ракет, скільки потрібно Збройним Силам на період війни, просто неможливо. Враховуючи те, що жодна країна у світі немає виробничих потужностей, здатних забезпечити на період військових дій необхідною номенклатурою озброєнь із власних виробничих ліній. Зазвичай це відбувається так: десятиліттями йдуть щорічні замовлення, тривають накопичення на базах та арсеналах Збройних Сил тих чи інших озброєнь, які потім у разі військового конфлікту можуть оперативно вилучатися і забезпечувати ведення бойових дій як мінімум протягом одного року. Відповідно, за цей один рік можна мобілізувати та розгорнути ОПК, вивести його на рівень воєнної економіки, - щоб вона була здатна у максимально стислі терміни поповнити запаси озброєнь, що використовуватимуться під час бойових дій.

УПРОДОВЖ 30 РОКІВ У НАС ВВАЖАЛИ, ЩО УКРАЇНА НІКОЛИ НЕ ВОЮВАТИМЕ

На жаль, упродовж 30 років у нас вважали, що Україна ніколи не воюватиме, і нам не потрібні Збройні Сили та потужні озброєння. Всі сподівалися на Будапештський меморандум, але, як виявилося, він був просто папірцем.

Тож Україні час зробити правильні висновки на майбутнє, щоб наші діти та онуки не повторювали помилок, які ми зробили в перші 30 років незалежності країни.

Нині ми можемо робити набагато більше, ніж 100 ракет протягом року. Можемо робити навіть кілька тисяч ракет, але для цього потрібні ресурси, замовлення, перебудова на воєнну економіку, хоча б на період воєнних дій, а краще на 3-4 роки після війни.

Концентрація пріоритетів навколо воєнної економіки дозволить вкладати достатньо ресурсів. Україна може дозволити собі вкласти у розвиток промислового комплексу 300–400 млрд грн на рік. Цих грошей буде більш ніж достатньо для того, щоб не просто розвинути промисловий потенціал, а забезпечити відповідні потреби ЗСУ.

На сьогодні Україна перейшла з другої генерації бойових дій до третьої. Але нам потрібно перейти у четверту генерацію, яка, по суті, означає застосування у озброєннях штучного інтелекту. Тобто знаходження людей не на лінії зіткнення, а далеко в тилу. Відповідно, керувати процесами повинні люди за межею лінії зіткнення. Для цього потрібна і космічна розвідка, якої у нас поки що немає. Її потрібно або створювати, або робити у кооперації разом із військово-політичними союзами. Формально такі спілки вже існують. Тепер тільки їх треба зробити де-юре, і в рамках цього створити відповідні виробництва з такими країнами, як Велика Британія, Канада, Австралія, США тощо. Це важливо, тому що у війні четвертого покоління превалює електроніка, радіоелектроніка, системи управління, які використовують цифрове обладнання та чіпи. Україні необхідно або вкладати у створення таких виробництв хоча б кожні три роки по 20-30 млрд доларів, що нереально, або створювати спілки, в рамках яких Україна матиме доступ до сучасних систем управління. Якщо вони будуть доступні Україні, то створення носіїв Україна здатна організувати як у рамках спільної роботи, так і самостійно.

Спільні підприємства створюються в першу чергу, щоб зробити технологічний прорив. Тому і об'єднують свої технологічні можливості. Після війни в Україні кожна країна пострадянського простору вкладатиме колосальні кошти у розвиток ОПК, бо вони вже добре зрозуміли, що таке росія. А також країни, які потенційно підпадають під загрозу агресії росії. Я гадаю, збут військової продукції після реклами на війні, у багатьох компаній та видів продукції буде колосальний. Це буде цікаво для всіх країн колишнього Варшавського договору. Але й не лише. Наприклад, Німеччину в післявоєнному періоді за «планом Маршалла» затиснули в кут, їй не давали розвивати військові потужності, хоча вона має колосальні технологічні можливості. Чому б Україні не створити спільні підприємства з ФРН, щоб у партнерстві отримати надсучасне озброєння з покращеними характеристиками у точності та дальності. Німеччині теж потрібні і комплексні системи ППО, ракети середньої та малої дальності, РСЗВ, артилерійські високоточні боєприпаси з дальністю дії понад 100 км.

УКРАЇНА МАЄ ІСТОРИЧНИЙ ШАНС СТВОРИТИ НЕ ЯДЕРНИЙ, АЛЕ ПОТУЖНИЙ РАКЕТНИЙ ЩИТ СТРИМУВАННЯ

Насамкінець кілька слів про політичну волю. В Україні ще восени 2021 року було ухвалено амбіційну ракетну програму. І у нас в державі є людина, яка відповідає за ракетну програму – президент України, котрий, по суті, все це ініціював і фактично увімкнув у травні 2022 року зелене світло для реалізації цієї ракетної програми. Також у нас є Мінстратегпром, який у рамках Кабміну відповідає за розвиток ОПК, зокрема й у рамках різних видів програм. Також у період бойових дій ініціативу виявив Укроборонпром.

Сьогодні Укроборонпром адміністративно намагається керувати цими процесами. Звичайно, хотілося б, щоб був якийсь єдиний центр прийняття стратегічних рішень, щоб і Міноборони, і Мінстратегпром, і Укроборонпром однаково розуміли цілі та завдання, які ставлять перед оборонно-промисловим комплексом. Відповідно, на підставі цього стратегічного бачення можна було б прописати стратегію розвитку окремих ключових підприємств, які будуть задіяні у розгортанні ракетних виробництв. Хочемо ми чи ні, через такі стратегічні підприємства ці озброєння можуть поставити Міноборони в прискореному темпі. Також має бути координаційний центр, який би міг своєчасно коригувати, приймати відповідні поточні рішення, а також знаходити спільний взаємозв'язок між цими трьома держструктурами.

Україна має історичний шанс повернутися до ракетного озброєння, створити не ядерний, але потужний ракетний щит стримування. Можна назвати його й довгою «ракетною рукою» – це такий оборонний потенціал, що унеможливить агресію з боку вороже налаштованого сусіда. 

Леонід Шиман, розробник твердопаливних ракет, Герой України