Роман Грищенко, командир 127-ї бригади ТрО Харкова
24 лютого у мене було стійке відчуття, що Харків вистоїть
Але деякі епізоди, перші дні великої війни ми можемо реконструювати вже зараз.
Ми говоримо із командиром 127-ї бригади ТрО Харкова Романом Грищенком про оборону Харкова в одному із місцевих лісів, в якому повно грибів попід підрізаними ворожими снарядами деревами. Сліди виграної битви наче створюють особливу атмосферу.
Ми ловимо останні дні бабиного літа, яке видається якимось... непереможним.
ЯК ПОСТАВАЛА ХАРКІВСЬКА ТрО
- Романе Сергійовичу, ваша бригада має репутацію створеної найшвидше і є однією із найбоєздатніших. І хотілося б подивитися на перші дні війни вашими очима.
- У ніч на 24 лютого дружина розбудила мене в Києві словами: «Почалася війна». А через півтори години вже призвався. Ось таким був перший день війни.
- Але ви розуміли, що буде таке велике вторгнення?
- До того йшло. Зрештою, це і військова, й історична логіка. Якщо дивитися вглиб історії, хоча б за часів Гетьманщини, то українська війна за незалежність триває 400 років, просто її активний етап розпочався вісім років тому. Визвольна боротьба українців — кожного разу окрема епоха, дещо інші історичні контексти, але вже сто років тому всі наші отці державності казали, що війну не завершено і що вторгнення москви відбудеться. 2014 року спочатку була анексія Криму та частини територій Донбасу, але весь цей час йшло до повномасштабного вторгнення, це не було великою таємницею, хоча ми могли мати сумніви щодо дати. Я думав, що московський наступ почнеться, коли потеплішає. Але ж російські окупаційні війська розраховували за три дні Київ взяти і тому не чекали весни.
- Ви служите спочатку в Києві, а коли вас перекидають на Харків?
- У Києві я був до 4 березня на посаді стрільця-оператора. Потім командування відправило на Харків. Місто трималося, тут була організована оборона.
- Але давайте уточнимо, ви, полковник юстиції, призвалися простим стрільцем?
- Так. Я не хотів командувати. У своєму житті я накомандувався вже дуже багато. Але обов’язок свій я мав виконати — повинен був виганяти ворога.
Я починав у 112-й бригаді територіальної оборони міста Києва, де близько тижня брав участь в обороні столиці. Потім приїхав до Харкова. Тут зусиллями начальника гарнізону, бригадного генерала Мельника, все рухалося у правильному напрямку. Начальник гарнізону прийняв рішення і вийшов на командування щодо необхідності комплектування з нуля ще однієї бригади територіальної оборони, яку попросив мене очолити.
У довоєнному житті я був полковником юстиції, військовим прокурором багатьох гарнізонів, головою Сумської державної адміністрації, тож досвід управління мав.
- І як починалося формування бригади? У Харкові також стояли кілометрові черги до військкоматів?
- Не можна було допускати черг. Харків тоді був під бомбовими авіаційними ударами, під ракетними обстрілами. А артилерія вже на той час переорала пів міста. Артилерія добила б у будь-яку точку Харкова. Якби ми почали створювати ці черги, перебили би просто людей, ще не призвавши їх. Ми придумали план, як це зробити правильно. Унікальним було комплектування. Бригада починалася з того, що я отримав штатний розпис з наказом про призначення. Слід віддати належне і гарнізонному командуванню, і Головнокомандувачу нашому - все відбувалося дуже швидко й оперативно. Бригада ще починала комплектуватися, а до Харкова вже їхала зброя, боєприпаси. Оце комплектування тривало по всьому місту. Оскільки не можна було робити це у військкоматах, то представники територіальних центрів комплектування виїжджали в різні місця для того, аби це все зробити. Діяла система сповіщення, яка дозволяла зробити так, що для деяких ситуацій та етапів не треба було виїжджати. Це була ідея начальника гарнізону - бригадного генерала Сергія Мельника “розосередити” пункти мобілізації, аби зберегти людей. Бажаючих захищати місто було дуже багато. По суті, ми могли б сформувати частину і на тридцять тисяч людей. Утім ми не могли собі дозволити взяти таку кількість, є ж певні витрати, штатний розпис.
Уже під час першочергового етапу комплектування було зібрано близько двох тисяч людей. Укомплектовано управління та два батальйони. Формування продовжувалося, а певні підрозділи почали отримувати завдання.
Особовий склад - цивільні люди, які раніше здебільшого не воювали. По тому, як вся бригада була укомплектована, десь приблизно до 30 відсотків мали бойовий досвід в АТО. Решта в житті не тримала зброю.
- Як ви їх навчали? Тут - бомблять, тут — відбиваються, тут - тренуються…
- Харківщина велика, за містом є багато місць, придатних для полігонів. Ми швидко все обладнали і тренували. Всі бійці ТрО, які не мали досвіду УБД, проходили тренування. Перше, що вчили, це окрім того що оборонятися, як забезпечити надійне укриття від артобстрілів. Потім - оборонні дії, далі - штурмові дії.
- Хто вас підстраховував у цей час?
- У Харкові були підрозділи і Нацгвардії, і ЗСУ, а наша бригада була необхідна, щоб посилити і почати виштовхувати російські окупаційні війська. Тому що переносити постійні обстріли було дуже важко, тим більше, частина мирного населення залишилася. Щодня гинули люди.
ХАРКІВ У ЛЮТОМУ І ЗАРАЗ — ДВА РІЗНИХ МІСТА
- Як ви підбирали собі комбатів? Як вони виринали з маси людей?
- Після співбесіди за конкретними діловими якостями відбирали кандидатів. Потім людям давали завдання. Якщо ми бачили, що завдання буде виконано, так і приймалося рішення. Серед моїх комбатів — кадровий військовий один. Решта — у довоєнному житті цивільні.
- Які моменти з оборони Харківщини були найважчі у перші місяці?
- Це геть різні міста: Харків зараз і Харків у перші дні війни. Це просто два різних міста. Бо тоді битва була за кільцеву дорогу навколо Харкова, а зараз ми вийшли на державний кордон, це ж різні речі. І за озброєнням, і за кількістю підготовлених бійців. Навіть не можу сказати, що було найважче. Легких моментів не було. А коли всі моменти важкі, вони якісь однакові виходять.
Та й зараз непросто. Окупанти нещодавно обстріляли всі міста практично, всі обласні центри… Ми ж воюємо не з армією. Ми воюємо з терористами, які готові знищувати мирне населення.
- Я почула про одного вашого пораненого розвідника, який сказав своїм підлеглим відходити, а сам продовжував відстрілюватися, далі доповз до позицій і вижив. Ви могли б цей епізод пригадати?
- У мене таких епізодів багато. Є комбати, які від поранення непритомніли, але відмовлялися від госпіталізації під час наступу. Важко виокремлювати якийсь один випадок, тому що було багато дуже жертовних вчинків під час бою, бійці себе як герої поводили, все пам’ятаю, але просто не хочу згадавши одного, не згадати інших.
- Ок. А без імен?
- Ситуація, згадана вами, відбулася зовсім нещодавно. Були випадки, коли один розвідник залишився прикривати відхід групи, розуміючи, що в принципі сам не втримається. Його завдання для себе на той момент - забезпечити відхід групи. Ну, слава Богу, чіткі дії дали змогу йому і відбитися від ворога, і вийти ушкодженим, але живим.
- Я чула новий жарт, що головним представником ленд-лізу є окупаційні війська, всі казали, жовтень – початок ленд-лізу, відчуваєте якось, вже працює у вас нова техніка?
- На цьому напрямку ми були одними з найперших для кого “запрацював” так званий російський ленд-ліз, справді, мою бригаду укомплектували зброєю більше, ніж західними аналогами.
- Є думка, що ми запізнилися з розгортанням ТрО.
- Не поділяю її, бо не можу сказати, що ми спізнилися з їх розгортанням, ці сили швидко розгорнулися. Ефективно себе показали сили територіальної оборони, як на мій досвід.
Ми ж бачимо й інші підрозділи, ми спілкуємося з ними, як вони воюють знаємо, завдання виконують.
- Давайте про особовий склад поговоримо. Хтось казав, що у вас воює букет «інтелігентних» професій.
- Програмісти, артисти, бізнесмени. Космонавт є, у нас майже всі професії є.
- А звідки космонавт, в України немає космосу?
- Як це?- У нас є Національне космічне агентство. Це співробітник НКАУ.
І більша частина із них раніше не тримали в руках зброю. Тривало доукомплектування бригади, прибували з інших підрозділів, з великим досвідом, вони і навчали новачків. Система була налагоджена та випробувана. На сьогодні і програмісти, і артисти дуже добре воюють, я вам скажу, вони в собі відкрили такий талант, якого навіть не очікували.
- Є люди, яких вважаєте своєю абсолютно кадровою знахідкою, хоча спочатку ніщо не свідчило про їхній успіх, про те, що це козак?
- Це завдання командира і керівника будь-якого рівня - людей, які у нього є, максимально використати у тому напрямку, де вони будуть ефективні. Немає людей, у яких немає таланту.
- Військовий талант це зовсім окрема штука...
- Військовий талант, це коли додали трошки військових знань до тих навичок, які були у людини. Якщо це, наприклад, айтішник, то з нього вийде, як практика показала, нормальний спеціаліст з радіоелектронної боротьби, спеціаліст з безпілотної розвідки, просто вдосконалюються навички, дається база і він її розвиває.
- А якщо це аграрій?
- З аграріїв дуже непогані розвідники, тут треба на особисті якості дивитися в плані фізичної підготовки і перш за все на цій ділянці фронту аграрії знають кожен кущик, кожне поле, їм карти не потрібні, точнісінько так само, як і лісникам, які у мене служать. Для цих лісів, у яких ми воюємо, їм теж карти не потрібні, він кожне дерево знає. В цьому у нас і перевага.
Командир ДФТГ «Хартія» Всеволод Кожемяко, до прикладу, входить у сотню списку Forbes.
Воює, як і всі, вправно воює, не відсиджується, отримує бойові завдання, виконує чітко, теж проходить постійні навчання.
- Військовий прокурор - це така дуже специфічна ідентичність. Яким має бути комбриг, щоб вийшла дієздатна, драйвова махіна, ви особисто все контролюєте?
- Самому проконтролювати не можна, частину повноважень треба делегувати командирам нижчого рівня, молодшим. У багатьох напрямах я спираюся на колег. А щодо військового прокурора, то хто вам сказав, що військові прокурори мають бути злі? - Це теж люди, які виконують свої завдання.
- А вам допоміг якось прокурорський досвід у війні?
- Так, знання військового законодавства, дисциплін, функціоналу військової розвідки, певний тактичний рівень були до того, як я став на цю посаду.
- А як допомогло ваше губернаторське минуле?
- Губернаторське минуле це більше досвід в управлінні, управлінського досвіду не буває забагато, дещо використовую тут.
- Скажіть, коли почався наступ, які були ваші відчуття і настрої?
- Можете уявити, якщо мені треба було з моїми бійцями на себе замкнути всі резерви і стягнути на себе всі сили (ворога) на Північному напрямку.
Ми постягували багато сил ворога на себе, а потім вирішили, що треба рухатися далі. Дуже багато було тонкощів, всі мали спрацювати ювелірно майже до хвилини і, в принципі, все було сплановано дуже-дуже гарно.
Плану контрнаступу всі дотримувалися чітко, ця злагодженість і дозволила досягти саме таких результатів.
- Як, на вашу думку, має змінитися Україна після війни?
- Українці мають переосмислити свою роль, позбутися і патерналізму, і очікування будь-якої допомоги. Усвідомити, що за нас, без нас нашу державу ніхто не розбудує.
- А що думаєте про те, якою буде роль військових, чи мають вони бути присутні в державному управлінні?
- Ні, я вважаю, що кожен має робити свою справу, військовий має чітко захищати суверенітет і недоторканність України на полі бою, готуватися до цього, а державні управлінці мають займатися державним управлінням, аби не було проблематики, два українці – три начальники, такого не має бути, кожен має виконувати свої завдання.
- Тож ви не бачите військових як невіддільну частину державного апарату у владі. Мені це цікаво, бо багато хто хоче цього.
- У нас на сьогодні мобілізовано з державного апарату багато людей, які після демобілізації повернуться на свої посади, вже маючи там певний досвід військового управління, гадаю, зайвим він у державному управлінні не буде. Я не певен, що кадрові військові захочуть бути залученими до державного управління, повірте, я ж спілкуюся з людьми, це треба розуміти повністю.
- Ви бачите майбутнє України, як Ізраїлю, коли мілітаризовані всі, чи як якоїсь із країн НАТО, як Старої Європи, наприклад?
- Тут складно сказати, я би шукав симбіоз, я би брав варіант Швейцарії, розглядав варіант Фінляндії, Ізраїлю. Не може Україна скопіювати якийсь варіант іншої держави, ми ментально відрізняємося, треба вибудовувати свій варіант захисту нашої Батьківщини.
- А коли у вас з’явилося відчуття, що Харків встояв, що ми перемагаємо, що головна небезпека вже минула?
- Я просто знав, хто тут начальник гарнізону. 24 лютого у мене було стійке відчуття, що Харків вистоїть, я знаю точно, що начальник гарнізону не здав би Харків.
Розмовляла Лана Самохвалова
Фото з відкритих джерел