Михайло Забродський, перший заступник голови комітету ВР з питань нацбезпеки, оборони і розвідки, генерал-лейтенант

Війна торкнулась кожного в Україні. І кожен має своє бачення, як перемогти в ній. Однак, як і у кожній справі, хід подій визначають професіонали.

Професійну дискусію про можливі сценарії цього кривавого та трагічного для України протистояння Укрінформ розпочав резонансною статтею Головнокомандувача Збройних Сил України В. Залужного та генерал-лейтенанта М.Забродського «Перспективи забезпечення воєнної кампанії 2023 року: український погляд»  , продовжили її нотатками М.Забродського «Часткова мобілізація в Російській Федерації: все не так просто»  та статтею розробника твердопаливних ракет Леоніда Шимана «Щоб унеможливити агресію РФ, Україні потрібна довга «ракетна рука». Сьогодні – нова стаття М.Забродського. 

Динаміка подій Вітчизняної війни вже не перший рік щоденно вимагає швидких та, за можливості, безпомилкових рішень. Повітряні удари по об’єктах енергетики, ядерний шантаж противником, щоденні жертви на фронті і в тилу цілком природно примушують зосереджуватися на поточних завданнях.  Відтак, постійна поява нових викликів не дає змоги поглянути у перспективу. Втім, це не звільняє нас від необхідності узагальнювати, аналізувати і продумувати наступні кроки в нашому протистоянні.

Що вплине найближчим часом на хід війни

Імовірний розвиток ситуації в найближчі місяці обумовлюється трьома достатньо різнорідними факторами. 

По-перше, це перспектива втрати або залишення російськими військами оперативного плацдарму на правому березі річки Дніпро. 

По-друге, достатньо примарна на сьогодні, але не виключена повністю можливість операцій наземних військ противника з території Республіки Білорусь. 

По-третє, прихід зимового періоду, який суттєво впливає на динаміку бойових дій, особливо в центральних та північних регіонах України.

Кожен з цих факторів має свою вагу і свої особливості.

Відхід росіян з  плацдарму в районі міста Херсон є, в принципі, логічним і, навіть доцільним для них з ряду причин. Першою з них, безумовно, є вся складність забезпечення дій угруповання на плацдармі у оперативному відриві від військ на лівому березі. Використання пульсуючих паромних переправ може розглядатись як вихід на певний період часу. Але воно точно не вирішує повністю питань всебічного забезпечення військового угруповання чисельністю у 18-20 тисяч та повноцінне функціонування окупаційної адміністрації обласного центру, особливо – в холодну пору року.

Друга належить до сфери оперативного мистецтва. Її пояснення криється у відповіді на просте на перший погляд питання. Для чого потрібен плацдарм? Не має сенсу повторювати російські інформаційні мантри про можливий скорий наступ на Миколаїв і Одесу. На сьогодні вони, як то кажуть, «зайдуть»  хіба лише невимогливому з точки зору закликів особовому складу окупаційних військ. Для вирішення завдань такого масштабу у російської сторони немає ні сил, ні засобів, а головне –  впевненості в успіху і бажання. Іншою проблемою може стати використання противником “вивільнених” з правого берега військ на іншому оперативному напрямку.

Третя причина полягає у безспірній оперативній вигоді для противника побудови оборони саме по лівому берегу річки Дніпро. Крім використання всіх переваг оборони на крупній водній перешкоді, залишається протидія економічному використанню Україною Дніпра в нижній течії як транспортного маршруту та гарантований контроль за гідроспорудами Північнокримського каналу.

Повністю усунути стратегічну загрозу наземного вторгнення з території Республіки Білорусь домовленостями і неоднозначними заявами з боку самопроголошеного президента,  на жаль, неможливо. Тож, імовірність появи ще одного фронту протяжністю до тисячі кілометрів продовжує поставати серйозним викликом для нашої країни.

Нарешті, про зиму. Логічно припусти, що вимушена імовірна стратегічна пауза до кінця цієї пори року буде вельми корисною для обох сторін, звісно, тією мірою, наскільки можна говорити про користь війни взагалі. Використання двох-трьох зимових місяців для поповнення, формування і підготовки військ до подальших дій також є цілком логічним. Зазначене ніяким чином не означає припинення бойових дій або прогнозоване деякими експертами заморожування конфлікту в поєднанні з політичним тиском або схилянням українського керівництва до перемовин на російських умовах.   

Також цей час потрібен російському командуванню, аби планово та з максимальною ефективністю використати всі переваги розгорнутої майже два місяці тому часткової мобілізації. За умови диспропорції в кількості озброєння, військової техніки та кількості підготовленого і мотивованого особового складу, тривале за мірками військового часу навчання є єдиним способом забезпечити фронт “спеціальної військової операції” новими порціями хоч там як підготовленого контрактного гарматного м’яса. В цьому сенсі наповнення військових частин на лінії зіткнення мобілізованими військовозобов’язаними та професійними “гастролерами” з приватних військових компаній може розглядатися лише як тимчасова міра для певної стабілізації ситуації й примушення ЗС України до надмірного витрачання ресурсів, зокрема – засобів ураження.

Стосовно наших власних намірів і планів на найближчий період відповідь є не настільки очевидною. Безумовною є лише потреба в додатковому комплекті сил і засобів для вирішення подальших завдань відсічі російській агресії. А от відповідь на питання, що саме і де саме нам потрібно з точки зору сухопутних угруповань, неможлива без серйозного аналізу імовірного розвитку стратегічної ситуації. 

Що може планувати ворог

Загалом, маємо визнати, кількість варіантів розвитку подій, особливо  – на прийдешній рік, сьогодні рахується на десятки. За змістом їх можна умовно розділити на оптимістичні та катастрофічні для нас. А, за сталою військовою практикою, першочергового аналізу заслуговує найбільш складний та небезпечний для нас варіант розвитку подій.

Результатом короткого періоду формування і підготовки, а також – перекидання виведених з Херсонського плацдарму російських військ, може стати створення двох потужних ударних угруповань. Одне з них може бути розгорнуте на Запорізькому, інше – на Сумському напрямку. Завдання угруповань може полягати у нанесенні двох концентричних ударів з північного і південного напрямків. Північне угруповання імовірно може діяти за напрямком  Суми - Полтава - Дніпро, південне – Запоріжжя - Дніпро. Завданням військ на існуючій на Сході лінії зіткнення в цьому випадку буде лише сковування угруповання ЗС України і унеможливлення використання військових частин і з’єднань на інших загрозливих напрямках. Кінцевою ж військовою метою операції може бути омріяне стратегічне оточення угруповання ЗС України на лівому березі річки Дніпро. При цьому безспірним вирішальним політичним результатом для РФ може стати примушення України до перемовин з позиції тиску, аналогічної умовам березня поточного року. 

Наскільки цей задум для нас новий та несподіваний? Звичайно, аніскільки ні. Такий план,  імовірно,  розглядався командуванням ЗС РФ як варіант розвитку ситуації навесні цього року. Його окремі елементи противник навіть намагався реалізувати. Інша справа, що наявність додаткових щойностворених угруповань та поточна конфігурація лінії зіткнення, за умови її незмінності, надає цьому замислу “друге життя”. При цьому весняні прорахунки російського командування, зокрема – безуспішні спроби оволодіння крупними населеними пунктами, можуть бути відносно легко враховані. Крім того, завдання оволодіння п’ятьма крупними містами із сумарним населенням близько двох мільйонів людей можуть не ставитись взагалі, адже основою імовірного замислу є перерізання шляхів постачання угрупування українських військ на Сході, наприклад широкосмугових шосе Е50 і М03.

Що протиставити діям ворога

Логічно розпочати з побудови та нарощування стійкої оборони на зазначених напрямках. Вже зроблені і продовжують здійснюватися відповідні кроки. При цьому слід відзначити, реалізація противником замислу стратегічного охоплення з метою оточення виглядає більш реалістичною саме на північному напрямку. Крім того, оборона крупних адміністративних центрів Дніпро і Запоріжжя без надійної опори на правий берег  Дніпра може поставити наші війська в становище, в якому сьогодні перебуває  противник на Херсонському плацдармі, з усіма проблемами  постачання та  підтримки. 

Втім, стійка оборона в даному випадку є способом лише прямої протидії противнику.

Крім зазначеного, перспективним є створення нових потужних оперативних угруповань. На півдні – в районі східніше Запоріжжя, на півночі – в районі Суми. Крім забезпечення стійкості оборони, такі угруповання у випадку успіху противника, створювали б для нього суттєву флангову загрозу і давали б гарантовану можливість прориву можливого оточення. Конкретно ж, для виконання зазначених завдань необхідно створення двох оперативних об’єднань, в складі 4-5 загальновійськових, 2-3 танкових і 1-2 артилерійських бригад кожне. Загалом – до 600 танків, до 1100 БТР/БМП та до 500 гармат і РСЗВ. З урахуванням планового постачання озброєння і військової техніки партнерами і можливостей вітчизняних ремонтних підприємств такі показники є цілком реалістичними.

Також, з огляду на те, що йдеться про найнебезпечніший варіант, безумовно, слід передбачити готовність угрупування ЗС України на Сході в поточному складі до можливих тривалих автономних бойових дій і операцій. В першу чергу це стосується забезпеченості запасами продовольства, пального і боєприпасів. Тривалість зазначеної автономності буде визначатися обстановкою і, можливо, вимірюватись тижнями і місяцями. Операції східного угруповання можуть не обмежуватись лише обороною по існуючій лінії зіткнення. За певних умов, удари, наприклад, на Луганськ і Маріуполь можуть кардинально змінити оперативну обстановку, що вже було доведено зухвалою успішною операцією на Сході у вересні.

Найбільш доцільним шляхом вирішення питання на Поліському і Волинському напрямках є створення окремого об’єднання для дій в лісисто-болотяній місцевості даного регіону. Крім стандартного комплекту в 3-4 загальновійськових бригади, таке об’єднання повинно мати “посилений” артилерійський комплект. Надійне вогневе прикриття нечисельних напрямків для просування в глибину території України буде надавати можливість побудови оборони на широкому фронті.

Таким проглядається можливий варіант лише протидії противнику, який є класичним прикладом можливих реактивних рішень. Зовсім інші оперативні і стратегічні перспективи відкривається за умови збереження стратегічної ініціативи за українською стороною. Інакше кажучи, у випадку коли навесні наступного року росіянам доведеться продовжувати грати за українським сценарієм і продовжувати реагувати на наші дії.

Зі зрозумілих причин, для нас відсутня можливість для відкритого детального обговорення згаданих планів. Можна лише зазначити, що традиційно ключовим для нас фактором буде час. Найбільш привабливим з точки зору сезонних змін місцевості є нетривале погодне “вікно” наприкінці лютого – початку березня, що показали події минулої весни. Випередження противника в розгортанні угруповань буде означати, що саме українське командування визначатиме, коли і де саме за його рішенням наступить “весна” 2023 року.

Михайло Забродський, перший заступник голови комітету ВР з питань нацбезпеки, оборони і розвідки, генерал-лейтенант

Фото: Житомирська ОВА та Ihor Tkachov