Антон Кориневич, посол з особливих доручень МЗС України

Посол з особливих доручень Міністерства закордонних справ Антон Кориневич, який займається питаннями створення спеціального трибуналу щодо злочину агресії російської федерації, провів у грудні у Нью-Йорку низку переговорів з представниками дипломатичних місій при ООН.

Розмовляємо з паном Кориневичем під час короткої перерви між його  зустрічами. 

ЩОБ ЗАСУДИТИ ПУТІНА, НАЯВНИХ СУДОВИХ ІНСТАНЦІЙ НЕДОСТАТНЬО

– Пане Антоне, насамперед поясніть, що являє собою цей орган, який називають «спеціальним трибуналом», навіщо його створювати і чому він має займатися саме злочином агресії, а не якимись іншими злочинами – наприклад, воєнними? Хіба наявні суди, зокрема Міжнародний кримінальний суд у Гаазі, не можуть із цим впоратися?

– Агресія однієї держави проти іншої є одним з найбільш серйозних порушень Статуту ООН і міжнародного права в цілому. Її розглядають у двох площинах – як акт агресії держави і як злочин, що скоює конкретна особа. Тобто акт агресії здійснює держава, й одразу встановлюється, що за нього мають відповідати індивіди – ті, хто безпосередньо ухвалював відповідні рішення й реалізував їх від імені держави.

Традиційно злочин агресії називається leadership crime, тобто злочином керівних осіб, які мають можливість віддавати накази щодо акту агресії з боку держави та ведення агресивної війни.

російська федерація вчиняє агресію проти України з 2014 року. Це найбільша війна в Європі після закінчення Другої світової. Ми переконані, що відповідь міжнародної спільноти на цей злочин агресії має бути сильною.

Щодо механізмів, які можуть бути застосовані до винуватців, то, безумовно, необхідно використати всі наявні інструменти, зокрема, Міжнародний кримінальний суд, коли йдеться про воєнні злочини, злочини проти людяності та злочин геноциду.

Але МКС не має юрисдикції щодо злочину агресії в нашій конкретній ситуації. У цьому питанні МКС обмежений так званими Кампальськими поправками до Римського статуту. У них зазначено: аби МКС мав юрисдикцію щодо злочину агресії, потрібно, щоб держава, яка здійснила напад, ратифікувала Римський статут і ці поправки (їх на сьогодні ратифікували 44 держави світу), або щоб цю ситуацію передала на розгляд МКС Рада Безпеки ООН.

Але російська федерація не ратифікувала Римський статут і ніколи не допустить ухвалення резолюції РБ щодо себе, користуючись правом вето як постійний член Радбезу.

А злочин агресії є першопричиною всіх решти злочинів, бо якби не було його, то не було б усіх інших.

Як зазначено у вироку Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі, агресія є «найвищим міжнародним злочином», оскільки «вона містить у собі накопичене зло» (усіх решти злочинів). Тому осіб, які його вчинили, необхідно покарати.

Генеральна Асамблея ООН визнала російську війну агресією, і саме за неї вище військове керівництво рф має бути притягнуте до відповідальності. 

Але, як бачимо, для цього немає судового механізму на міжнародному рівні.

Національні суди України, як і будь-які інші національні суди, зіткнулися б з низкою певних юридичних проблем, зокрема імунітетом вищих посадових осіб іншої держави, який регулюється міжнародним правом.

Їхня відповідальність саме за цей злочин одразу ставить їх на один щабель із нацистськими злочинцями періоду Другої світової війни. Адже на Міжнародному військовому трибуналі в Нюрнберзі близько 80% вироків стосувалися саме злочину агресії. Тоді вони називалися «злочинами проти миру».

Отже, для притягнення до відповідальності вищого військово-політичного керівництва росії за злочин агресії не існує нині міжнародного трибуналу чи суду, тому нам необхідно за участі наших міжнародних партнерів створити спеціальний міжнародний трибунал.

– А такий трибунал може подолати імунітет вищих посадовців?

– Ми обговорюємо це питання з міжнародними партнерами. Думаю, є шляхи – як подолати імунітет саме через створення спеціального трибуналу.

ВАРІАНТІВ Є КІЛЬКА, І КОЖЕН З НИХ ПЕРЕДБАЧАЄ ЗАЛУЧЕННЯ ООН

– Як він може бути практично створений, який його статус і яка роль у цьому ООН?

– Спеціальний міжнародний трибунал має бути створений ad hoc, тобто стосуватися лише конкретної ситуації, а саме агресії рф проти України.

Не може йтися про якісь універсальні органи, тому що загалом злочинами агресії має займатися Міжнародний кримінальний суд. Але в нашій ситуації це неможливо в найближчій перспективі з названих вище причин.

Суд може бути утворений з використанням різних моделей чи опцій. Перша опція, якраз із залученням ООН, – це угода України з Організацією Об’єднаних Націй на основі відповідної резолюції Генеральної Асамблеї. Тобто Генасамблея рекомендує секретаріатові та Генеральному секретарю укласти відповідну угоду з Україною про створення трибуналу.

– Що в тій угоді має бути написано? Як ви це бачите?

– Про створення трибуналу й про те, як він діятиме…

– Якщо йдеться про міжнародний трибунал і рішення Генасамблеї, то це може робитися і без угоди з Україною?

– Цей шлях якраз означає, що ООН від імені міжнародного співтовариства укладає угоду з Україною як одним із членів міжнародного співтовариства про створення відповідного судового механізму, і до неї додається статут спецтрибуналу.

Адже злочин агресії вчинено саме проти нас, ми є постраждалою стороною.

– А хто може входити до його складу?

– Це залежатиме від того, як буде виписана угода. Це можуть бути судді, судові палати, апеляційна палата...

– Не обов’язково від України?

– Ні, звичайно. Це міжнародно призначені посадовці, які працюватимуть там, здійснюватимуть правосуддя.

– Тобто теоретично там можуть бути представники росії?

– Не думаю. Але ми розуміємо, що українці не можуть перебувати там у більшості. Адже цей трибунал має бути неупередженим і безстороннім...

Отже, перший шлях – угода з ООН.

Другий шлях – багатосторонній договір між Україною та певною кількістю інших держав про створення трибуналу. Чим більше держав будуть учасниками, тим більше міжнародне визнання він матиме.

Третій шлях – угода між Україною та європейською регіональною організацією – Європейським Союзом, Радою Європи чи обома цими організаціями.

Участь ООН у будь-якому разі вагома. Тобто навіть якщо врешті це не буде трибунал, заснований на угоді України з ООН, то все одно цьому судовому органові має бути надана підтримка з боку Генеральної Асамблеї у вигляді відповідної резолюції.

Тому що підтримка Генасамблеї – це одразу легітимність, авторитет і міжнародне визнання. У будь-якому разі залучення ООН до цього процесу є дуже важливим.

– А коли реально може бути ухвалена така резолюція?

– Зараз працюємо над проєктом резолюції Генасамблеї, яка визначатиме необхідність притягнення до відповідальності за всі найтяжчі злочини, скоєні на території України, та міжнародні злочини, і яка підтримуватиме для цього всі наявні механізми й інструменти – діяльність Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду, Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідування порушень в Україні, ООНівської спільної слідчої групи, направлених в Україну міжнародних експертів, а також роботу українських правоохоронців.

Водночас цей документ має містити положення щодо необхідності притягнення до відповідальності саме за злочини агресії.

Ми вважаємо, що це може бути перший важливий крок з боку ООН – визнання доцільності створення механізму трибуналу для притягнення до відповідальності за вчинення злочину агресії рф проти України.

Маючи таку резолюцію, нам буде набагато простіше рухатися далі, зокрема й тут, в ООН, для подальшої підтримки.

– Тобто надалі потрібна буде щонайменше ще одна резолюція – для створення власне спецтрибуналу?

– Вочевидь, так. Залежно від того, який шлях буде обрано. Але в будь-якому разі зараз нам потрібна резолюція щодо політичної підтримки ідеї притягнення до відповідальності за вчинення злочину агресії.

Про конкретні дати поки що не можемо говорити, бо не все залежить від нас. Як відомо, Президент Володимир Зеленський і міністр закордонних справ Дмитро Кулеба постійно закликають членів міжнародного співтовариства підтримати ідею створення міжнародного трибунал, зокрема відповідну резолюцію Генасамблеї.

ІДЕЮ ТРИБУНАЛУ ВЖЕ ПІДТРИМАЛИ БАГАТО МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ І ДЕРЖАВ

– А які організації та країни вже офіційно підтримали цю ідею?

– Маємо нас сьогодні хороший рівень політичної підтримки: чотири резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи, чотири резолюції Європейського парламенту, дві резолюції Парламентської асамблеї НАТО, резолюцію Парламентської асамблеї ОБСЄ, резолюції і постанови національних парламентів України, Литви, Естонії, Чехії, Нідерландів, Франції.

Також багато держав, зокрема європейських, підтримують цей процес, хоча офіційних рішень не ухвалювали.

Знаємо, що США вивчають це питання, і будемо раді залученню Штатів до роботи.

У нас є добре політичне підґрунтя для того, щоби далі розвивати ці всі правові механізми.

ЗЛОЧИН АГРЕСІЇ ДОВОДИТЬСЯ ЛЕГКО І ШВИДКО

– А як довести злочин агресії в судовому процесі?

– Питання доведення злочину агресії – це одна з причин, чому ми вважаємо за необхідне заснування трибуналу. Адже йдеться про злочин керівництва, який одразу веде до тих, хто віддавав і віддає накази щодо ведення агресивної війни.

Його доволі легко довести. Для цього не потрібно збирати безліч доказів, на відміну від злочинів проти людяності чи воєнних злочинів, адже все ясно, усе відкрито. Більше того, ми можемо знайти в мережі дуже якісні зразки модельних обвинувальних вироків щодо вчинення агресії – їх підготували американські професори міжнародного права.

– Наприклад, виступ президента росії по телебаченню перед нападом є доказом?

– Звичайно, це одна з підстав агресії.

– А відповідний наказ військовим? Рішення парламенту про дозвіл введення військ на територію України чи про приєднання загарбаних територій?

– Звісно, і наказ про здійснення так званої спеціальної воєнної операції є одним з важливих доказів.

Такий обвинувальний вирок можна підготувати за кілька місяців. Важливо, що злочин агресії легко доводити.

Ще один вагомий аргумент... Якщо ми візьмемо конкретний воєнний злочин, скоєний, скажімо, у Бучі, то нам буде досить непросто встановити зв’язок між ним і наказами кремля. Це, звісно, потрібно робити, але збирання доказової бази може зайняти дуже багато часу – з невідомим результатом.

Не можна допустити, аби за кілька років були притягнуті до відповідальності лише безпосередні винуватці воєнних злочинів на місцях або командири середньої ланки російської армії. Щоб покарати тих, хто все це очолює, нам потрібен трибунал щодо злочину агресії.

– А як реалізувати судовий вердикт? Наприклад, путіна та його посіпак визнано винними й заочно засуджено до довічного ув’язнення… Що далі?

– Це залежить від того, яким чином буде створено трибунал і чи працюватиме він in absentia (заочно, без явки обвинувачених). Це ми маємо погоджувати з нашими міжнародними партнерами, вже коли підійдемо до конкретних обговорень положень про суд.

Визнання вини має відразу передбачати визначення міри покарання. Більшість міжнародних трибуналів не працюють in absentia, лише спеціальний трибунал щодо Лівану допускає заочні провадження. Але ситуація змінюється, зокрема й у росії, і невідомо, що, хто й де буде через певний час. Уже сам обвинувальний висновок і ордер на арешт стосовно представників вищого керівництва, який може ухвалюватися і без їхньої присутності, – це вже буде великим кроком до встановлення справедливості.

Адже одна справа дати політичну оцінку, заявивши, що керівник росії злочинець, а інша – коли створений міжнародний трибунал видає обвинувальний висновок і ордер на арешт...

– Нагадайте читачам, яка типологія злочинів, що розглядаються в контексті путінської війни?

– Під час війни вчиняються чотири категорії найтяжчих міжнародних злочинів, які традиційно потрапляють під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду. Це злочин геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини і злочин агресії.

Офіс прокурора Міжнародного кримінального суду здійснює розслідування перших трьох типів злочинів в України. Наша країна визнала юрисдикцію МКС щодо них, і він може притягати до відповідальності осіб, які їх здійснюють на території України. Для цього не треба ратифіковувати Римський статут, бо ми визнали юрисдикцію МКС ad hoc (для конкретної ситуації) на основі положення пункту 3 статті 12 Римського статуту, яка дозволяє державі, що не ратифікувала Римський статут визнати юрисдикцію суду.

– У коментарях українських правоохоронців називалася цифра – близько 50 тисяч різних злочинів. Чи всі вони підпадають під ці чотири типи?

– Ідеться про зафіксовані злочини, скоєні в контексті війни, якими займається офіс Генерального прокурора України…

– Я маю на увазі, чи вважатиметься воєнним злочином пограбування, хуліганство чи зґвалтування, якщо їх вчинили російські військові на окупованій території щодо цивільних?

– Різні злочини можуть бути визнані як воєнні – наприклад, і зґвалтування. Відповідно, вони тягнутимуть на більш серйозні вироки, бо підпадають під категорію найтяжчих міжнародних злочинів.

ЗІЗНАННЯ ПОСТПРЕДА РФ ПРИ ООН В АТАКАХ НА ЦИВІЛЬНУ ІНФРАСТРУКТУРУ МОЖЕ БУТИ ДОЛУЧЕНО ДО ОБВИНУВАЧЕННЯ

– На засідання Ради Безпеки ООН постпред росії василь небензя щонайменше двічі заявляв, що його країна цілеспрямовано обстрілює цивільну інфраструктуру України. Чи можна це вважати зізнанням у скоєнні воєнного злочину?

– Так, звичайно!

Навмисні обстріли критичної інфраструктури – це воєнний злочин. Більше того, Женевська конвенція чітко встановлює, що це не просто атаки на цивільні об’єкти, це атаки на об’єкти, необхідні для виживання цивільного населення.

Це може бути долучено до фактів обвинувачення.

– Нагадайте, будь ласка, які слідчі організації займаються нині різними типами злочинів в контексті путінської війни?

– Міжнародний кримінальний суд займається воєнними злочинами, злочинами проти людяності та злочинами геноциду. Національні суди України – усіма злочинами, крім злочинів проти людяності, бо в нас немає такої статті в Кримінальному кодексі.

Злочином агресії можуть займатися національні суди, але щодо середнього рівня виконавців, а не вищої ланки, бо, як я казав, високопосадовці мають міжнародний захист.

Працюють також спільна слідча група та експерти, які допомагають у розслідуванні воєнних злочинів та інших правопорушень, вчинених під час збройного протистояння.

Моніторингові механізми фіксують вчинення злочинів, і їхні матеріали можуть використовуватися в тій чи іншій юрисдикції.

– Чи сприяло б притягненню до відповідальності путіна і Ко визнання на міжнародному рівні росії державою-спонсором тероризму?

– Це важливий крок, бо завдяки ньому ми визнаємо, що рф – це злочинний терористичний режим, і всі дії цього режиму – злочинні. Це також важливо для подальшої конфіскації активів та низки інших процесів щодо притягнення до відповідальності.

МІЖНАРОДНЕ ПРАВО НЕ ВИЗНАЄ СМЕРТНУ КАРУ, ТРЕБА КОРИСТУВАТИСЯ ТИМ, ЩО Є

– Чи варто було б відновити смертну кару для цього конкретного випадку? Учинити так, як зі злочинцями на Нюрнберзькому процесі?

– Сьогодні міжнародне право не визнає смертну кару в діяльності міжнародних судів і трибуналів. До прикладу, Міжнародний кримінальний суд встановлює термін ув’язнення до 30 років або довічне позбавлення волі. Думаю, що нам не потрібно вигадувати якихось нових механізмів, а користуватися тими, які є в міжнародному праві.

– Розкажіть про ваші зустрічі в Нью-Йорку…

– Їх багато, переважно з представниками держав, які підтримують Україну в просуванні проєкту резолюції щодо трибуналу. Обмінювалися думками і обговорювали напрямки, у яких варто рухатися далі.

– Чи допомагає в цьому контексті резолюція Генасамблеї ООН «Забезпечення засобів правового захисту та репарацій у зв’язку з агресією проти України», ухвалена в листопаді?

– Це трішки інша тематика – і юридично, і технічно. Вона важлива, адже ця резолюція каже про те, що має бути створено міжнародний компенсаційний механізм для відшкодування збитків, завданих Україні.

Перший крок для цього – створення реєстру збитків. Це важлива річ, але вона стосується компенсації за збитки, а спеціальний міжнародний трибунал, який ми просуваємо, – визначатиме індивідуальну кримінальну відповідальність.

Але ідеологічно – це два складники одного процесу, який зараз називається comprehensive accountability (всеосяжна відповідальність). Тобто немає злочинів або якоїсь неправової діяльності, яка випадає з-під відповідальності.

ДОСВІД РОБОТИ ПОСТПРЕДОМ В АРК ДУЖЕ МЕНІ ДОПОМАГАЄ

– Кілька днів тому Генеральна Асамблея ООН ухвалила чергову резолюцію щодо порушень прав людини в Криму. Наскільки вам допомагає досвід роботи постійним представником Президента в Автономній республіці Крим у вашій нинішній діяльності?

– Дуже допомагає... Майже три роки я працював постійним представником президента в АРК… Це був цінний досвід, із чудовими колегами, який приніс також багато міжнародних контактів.

Агресія росії розпочалася, як відомо, вісім років тому. І ті напрацювання, які я мав на посту постійного представника, мені дуже допомагають нині. Я згадую із теплом цю роботу.

До речі, представництво в АРК скоро відзначатиме тридцятиліття – його було створено 1992 року.

Володимир Ільченко, Нью-Йорк