Пам’яті командира взводу, капітана Тараса Луцишина

На Прикарпатті на честь земляка назвуть стадіон, де він розвивав футбольну справу

17 січня в одному зі столичних госпіталів зупинилося серце капітана Тараса Луцишина з Прикарпаття. На лікування командир взводу потрапив після важких поранень, отриманих 4 січня під час мінометного обстрілу на Донеччині.

«З сумом повідомляємо, що сьогодні в одному із київських госпіталів перестало битись серце капітана Тараса Володимировича Луцишина. Командир взводу 1-ї навчальної механізованої роти 1 навчального механізованого батальйону відійшов у вічність після важких поранень, отриманих 4 січня 2023 року внаслідок мінометного обстрілу населеного пункту Кліщіївка Донецької області», - йдеться у повідомленні Рогатинської міської громади.

У мирному житті Тарас Луцишин був кваліфікованим інженером-геологом. Працював на підприємствах газовидобувної галузі. Попри те, що останнім часом проживав з родиною у місті Стрий, на Прикарпатті у рідному селі Путятинці Тарас Луцишин з великим захопленням розвивав футбольну справу.

«Без тебе, Герою, не було б того красеня стадіону «Блєх Арена», яким тепер пишаються не тільки у нашому селі, а й в усій Рогатинщині та Україні. Без тебе, Герою, не було б нашої команди. Як далі без тебе…», - пише рідний ФК «Путятинці» про Тараса Луцишина.

Тут пригадують, що свій перший матч Тарас провів у 15-річному віці, а це був 1994 рік. Відтоді за рідну команду він зіграв кілька сотень матчів.

«Востаннє виходив на поле рідного стадіону «Блєх Арена» у травні цього року, коли проводився благодійний турнір «Футбольне Опілля». Стадіону, який відтепер носитиме і твоє ім’я – «Стадіон «Блєх Арена» імені Тараса Луцишина», - додають у ФК «Путятинці».

У рідному селі пригадують, що Тарас майже кожні вихідні приїжджав у Путятинці, де не лише опікувався футбольною справою, але й допомагав батькам. Усе змінилось в травні 2022 року, коли він став на захист України. Для побратимів на полі бою Тарас став відповідальним командиром.

«На жаль, вольовому і наполегливому Захиснику не вдалося подолати страшні наслідки ворожого обстрілу. Він два тижні вперто боровся за своє життя. Так, як це робив на футбольному полі та у бою з окупантом», - додають у Рогатинській громаді.

Нині без найріднішої людини залишились батьки, дружина Уляна, син Данило та донька Діана, брат Андрій з сім’єю.