Пам'яті журналіста і захисника України Андрія Літвінова (позивний «Єнот»)
Щоб захищати Україну, він повернувся із сонячної Домінікани
Вінниця зустріла «Єнота» 13 лютого, він повернувся на щиті до міста, яке стало його другою домівкою після вимушеного від'їзду з Донеччини після подій 2014 року.
До 2014-го, коли з подачі росії сепаратисти «запалили» Донеччину, Андрій Літвінов працював журналістом у Домінікані. В інтерв'ю газеті «33 канал» він розповідав: «Я працював там три роки журналістом по віддаленому доступу на Київ. Писав аналітику, співпрацював з відомими ЗМІ, сайтами, «Українськими новинами», газетами «Сегодня», «Салон», радів життю і морю».
Але те, що відбувалося в його рідному Донецьку, змусило чоловіка повернутися до України. Він пішов захищати рідну землю, бо бачив рідне місто тільки українським. Попри те, що став ворогом для вчорашніх колег-донеччан, які пристали на бік сепаратистів, і «карателем» для декого із сусідів.
Після тієї війни, маючи статус учасника бойових дій, Андрій обрав собі за домівку Вінницю, хоча нікого з рідних чи близьких там не було. Він дуже ображався, коли чув на свою адресу «біженець». «Бо куди можна бігти в рідній країні? Я ж не втік за кордон, як це зробив багато хто, я українець і живу у вільній частині України. Навіть на Домінікані я був не «руссо», а «украйно», - розповідав він товаришу - журналісту Роману Ковальському.
Його мрії потроху почали збуватись, він купив авто та будинок під Вінницею. Сюди переїхали його рідні. Але у лютому 2022-го розпочалося повномасштабне вторгнення росіян і він, як ССО-шник, знову взяв до рук зброю.
Його товариш Павло Мельничук розповів у Фейсбуці , що Андрій Літвінов не був з тих «героїв», які випнувши груди хваляться своїми подвигами. Тобто, «дуже зрідка розказував про свої «походеньки» в окупований Донецьк чи «на той бік» ще тоді, у 2014-15. Не розказував і зараз, під час коротеньких приїздів додому в 2022-му, хіба що тільки коли відпускало, чи коли знімав нарешті напругу за столом з друзями».
Він приїздив з фронту на своїй потовченій опель-фронтері на кілька днів, часто з самісінького пекла, щоб відремонтувати машину і відіспатися. А ще він мало не кожного разу привозив котика чи собачку, бо там багато таких «сиріт». Тому зараз удома в родичів Андрія цілий звіринець.
«Коли я відганяв це бите-перебите авто без номерів, з битим заднім склом із СТО «Єноту» додому, то попутні поліцаї віддавали честь через віконце… Щоразу пів дня в нього йшло на те, щоб відмити салон тої фронтери від крові (бо ж вона на евакуації), солярки та розчавлених шоколадних батончиків, які розвідка носить десь у задній кишені», - згадує Мельничук.
Підрозділ Андрія Літвінова наприкінці минулого року з-під Херсона мали перевести під Бахмут. Він опинився у Соледарі.
«Там було пекло і хтось таки мав притримувати ті пекельні дверцята. 30.12 був прихід 120 мм міни, з п’яти бійців у двох сусідніх окопах вціліло тільки двоє. Тіла зразу не вдалось вивезти, вже пройшло більше 40 днів. По фото тіло впізнали», - повідомив Павло Мельничук про загибель друга…
У своєму останньому дописі у Фейсбуці, 23 грудня 2022 року, Андрій Літвінов написав: «Наше покоління постійно на війні. Різні фронти, але одна й та сама війна за Україну. Ворог і зовнішній, і внутрішній. Дивна, але почесна доля…».