Пам’яті історика, археолога, волонтера, бійця Юрія Коваленка

Він заповів, аби у разі загибелі на фронті його вивезли звідти волонтери "Чорного тюльпану"

Ворог забирає у нас найкращих. 14 березня 2023 року на Донеччині загинув відомий український історик, археолог, краєзнавець, випускник історичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка Юрій Коваленко.

"Ти пішов від нашої колективної родини у вічність, залишивши у спадок те найдорожче, що збирав протягом життя – історію свого народу, чию душу розумів набагато глибше за нас. Людина. Історик. Воїн. Українець. Зі щирим і добрим серцем, чистою і світлою душею, відкритою усмішкою. Розумний, талановитий, гідний… Ти прожив своє життя чесно, зробивши набагато більше за нас у науці, музейній справі, творчості. Ти хвилювався, що час плине надто швидко, а ще стільки незавершених справ… Ти захищав нас, щоб ми могли жити. Твоя душа поряд з нами у музейній експозиції і фондовій колекції, наукових статтях і дисертаційному дослідженні, у результатах археологічних експедицій і студентських практик, відеозйомках і екскурсіях. Ми всі у боргу перед тобою…", - йдеться на сайті Національного заповідника "Глухів".

Йому було 56 років. Він закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка за фахом історика. З 1999 року працював у Національному заповіднику “Глухів”, був завідувачем науково-дослідного відділу.

Юрій Коваленко розкопував місця старого Батурина і резиденцію Мазепи.

Колеги та друзі називають його видатним науковцем і дослідником, людиною, яка знала і любила історію Глухова як ніхто.

У 2014 році Юрій став одним із волонтерів гуманітарної місії “Чорний Тюльпан”, їздив на тимчасово окуповану територію Донецької та Луганської областей. Він шукав тіла загиблих українських воїнів, пише Київський національний університет імені Тараса Шевченка.

Нині на сторінці Юрія у Фейсбуці десятки дописів про те, яким він був. Знайомі, рідні, близькі, колеги та побратими діляться спогадами та досі не можуть повірити, що тепер історії про нього будуть лише у минулому часі.

"Ми познайомились з Юрієм у 2014 році під час ротацій у "Чорному Тюльпані". Група Юрія змінювала нашу, Криворізьку групу. Потім так сталося, що наші групи працювали разом. Чим він підкупив одразу? Він надзвичайно розумна і дуже тактовна людина. Мені здається, немає такого, чого б він не знав. Особливо, це історія - Другої світової війни та історія України. Я чудово пам'ятаю, що під час наших розмов у 2014 році він казав, що буде велика війна", - розповідає у телефонному коментарі Укрінформу колега Юрія по пошуковій роботі Вікторія Сімкіна.

Крім волонтерства у "Чорному Тюльпані", Юрій понад чверть століття займався пошуками військових поховань часів Першої та Другої світових воєн.

Фото: Фейсбук-сторінка Вікторії Сімкіної

"Є така пошукова організація, яка об'єднує українських пошуковців з різних місць. На рік у нас могло бути дві-три спільні експедиції", - пояснює Вікторія.

Між собою "тюльпанівці" називали Юрія "Професор", на фронті він був - "Маестро".

"Юрій - це мозок експедицій. Він міг подивитися на артефакт і сказати, що це, скільки років… Юра добре співав, складав вірші, грав на гітарі. Неможливо було уявити, щоб увечері, після пошукової роботи, біля вогнища був без пісень під гітару. Це завжди були тематичні пісні", - каже вона.

У 2020 році Юрій Коваленко підписав контракт із 58-ю мотопіхотною бригадою імені гетьмана Івана Виговського. У 2021 році, будучи в лавах ЗСУ, захистив дисертацію, здобув науковий ступінь кандидата історичних наук.

Хоч як дивно це читати, але Юрій хотів, аби у разі його загибелі на фронті його вивезли звідти саме волонтери "Чорного тюльпану".

"Зараз таке враження, що він відчував, що щось станеться з ним… Весною 2022 року вони з побратимами потрапили в оточення і з нього складно виходили. Тоді Юрій зателефонував і сказав: "Пообіцяй мені, якщо щось зі мною станеться, то ви мене вивезете". Я почала кричати на нього, бо не люблю такі розмови. А він сказав: "В оточенні я зрозумів, що може трапитися будь-що і не хочу, щоб мене чужі вивозили". Коли це сталося (14 березня 2023 року - ред.), то зателефонувати побратими з "Чорного Тюльпану" і сказали, що Юра хотів, аби свої вивезли, команда зі Слов'янська. Тобто, він про це говорив не лише зі мною і для нього це мало значення", - згадує Вікторія.

Друзі та побратими Юрія поки не знають усіх подробиць його загибелі. Його тіло забрали з Дніпра (туди в одну з лікарень він був доставлений побратимами з військової частини) і відвезли додому, в Глухів. 18 березня його поховали. Попрощатися з людиною-легендою прийшло дуже багато людей. У нього залишились дружина та доньки.

Фото: hlukhiv.info

Є такий вислів - "Герої не вмирають".

Але, як каже Вікторія, на жаль, це не зовсім так… Вони вмирають фізично. "Але вони залишають після себе більше, ніж звичайні люди. Ті, хто загинули на фронті - державу і її свободу залишать. А Юра - ще й великий науковий спадок. Ну і тепло спогадів тим, хто його знав. Ми ніколи вже не почуємо його розповідей, багато чого вже не буде. Ми будемо збиратись і будемо згадувати його, але його не буде. Такого, як він, не буде. Такого більше немає", - говорить, ковтаючи сльози, Вікторія.

Вона передала такі слова пошуковців-"тюльпанівців":

"Юра пішов і утворився протяг. Сильний і потужний, який нічим і ніколи не закрити. Незамінні люди є, і це для нас - Юра… Кожного разу здається, що ненавидіти ворога більше неможливо, але ж ні, можливо. Нехай всі вони будуть прокляті".

Фото: Фейсбук-сторінка Юрія Коваленка