Пам’яті прикордонника Максима Моцевика

Хлопцю, який захищав нас у Маріуполі, назавжди залишиться 26

Максим Моцевик народився у селі Срібне Донецької області. Старший брат згадує, що змалку хлопець був непосидючим, шкодним, веселим. Через пухнасте світле волосся його порівнювали з кульбабкою. Добре навчався, йому все було цікаво. Займався футболом. Виборював безліч нагород та медалей на спортивних змаганнях. 

Отримавши вищу технічну освіту в Донецькому національному технічному університеті, у 2020 році Максим вступив до лав Морської охорони Державної прикордонної служби України. Брат говорить, що це був свідомий вибір. Він ні з ким не радився, сам вирішив та пишався службою на морських рубежах. 

Побратими згадують, що Максим був порядним та щирим, чинив по совісті. “Ти був надійним, як якір. Ми тебе поважали. Ми на тебе рівнялися. Нам тебе дуже не вистачає. Вже рік ти живеш у нашій пам’яті. І тобі завжди 26», - зазначають вони. 

Моцевик мріяв про міцну родину та дітей. Був дуже романтичним і закоханим. Але війна зруйнувала плани: між ним і коханою простяглись тисячі кілометрів. 

Максим із перших днів повномасштабної війни разом із прикордонниками був на позиціях на околиці Маріуполя. Вони одними з перших зустріли наступ ворога.

3 березня 2022 року російські війська розстріляли позицію з танка. Максим отримав дуже важкі поранення. Побратими допомогли, надали першу допомогу і відвезли в шпиталь. Але за деякий час ворог увірвався до лікувального закладу. Прикутий до ліжка, важкопоранений Максим загинув 17 березня. 

Наказом Голови Держприкордонслужби України матросу Максиму Моцевику присвоєно чергове військове звання «старший матрос» (посмертно). Старший брат вважає, що Максим став його янголом-охоронцем: приходить у снах та попереджає про негаразди.

Фото: Державна прикордонна служба України