Чи допоможе росіянам ставка на "артилерійський вал", або Уроки першої світової війни
Defence Express аналізує одну з операцій Першої світової війни, коли німці за 5 годин відстріляли 3,6 млн снарядів, і порівнює її з нинішньою ситуацією в Україні.
За даними з відкритих джерел, інтенсивність артилерійського вогню армії рф на лінії фронту впала орієнтовно до 20-30 тисяч пострілів на добу. Головним чином – через дефіцит снарядів, проблему з якими росіяни намагаються вирішити "наколядуванням" БК в Ірану чи в інших країнах.
У свою чергу, ЗСУ також страждають від нестачі снарядів, через що інтенсивність артилерійського вогню від Сил оборони України тримається на рівні до 10 тисяч пострілів на добу, хоча для виконання усіх наших завдань цей показник має бути в 3-4 рази більшим.
Здавалось би, що минуло більше 1 року з початку найбільшої війни в Європі після Другої світової війни, але західні військові та аналітики досі не оговталися від шоку, бо не очікували переходу до настільки інтенсивного артилерійського вогню після "ери високоточної зброї".
Досі по-своєму не готовою виявилась економіка країн Заходу – виробництво снарядів у США вдалось "витягнути" лише до 20 тисяч на місяць, ЄС об’єднаними зусиллями для України в 2023 році планує виготовити поки лише 1 млн снарядів за рік, або ж дещо менше 100 тисяч за місяць.
На цьому тлі доречно поставити питання "а до якої межі в принципі може нарощуватись інтенсивність артилерійського вогню". І пригадати про такий приклад із військової історії – коли армія Німеччини у березні 1918 року починала свій останній у Першій світовій масштабний наступ у рамках операції "Міхаель", він же Kaiserschlacht, то за перші 5 годин операції по фронту шириною в 70 км відстріляла аж 3,6 мільйона снарядів усіх калібрів, і це схоже – своєрідний "рекорд" за всю історію воєн 20 та 21 сторіччя.
Для настільки інтенсивного вогню німецька армія зосередила на порівняно вузькому відтинку фронту аж 6 тисяч артилерійських систем усіх калібрів. Що цікаво, настільки велика кількість снарядів за настільки короткий час була відстріляна не по укріпленнях противника, а за зовсім іншою методикою "артилерійського валу" – по вузлах зв’язку і по артилерії ворога, і також по живій силі саме з метою "загнати" її в укріплення. Щоб сторона, яка обороняється, могла опиратись наступаючим силам противника із найменшим рівнем координації та організації.
Операція "Міхаель" увійшла в історію Першої світової як наступальна операція, під час якої атакуюча сторона досягла найбільшого темпу просування – до 80 км за 2 тижні, або 6-8 км за добу. Але такий результат німецька армія отримала не тільки рекордними обсягами відстрілу снарядів, а й високими втратами у живій силі також – 240 тисяч убитими за 2 тижні операції, або понад 50% від початкового складу угрупування в 460 тисяч "багнетів", зведених у 60 піхотних дивізій.
Настільки високі втрати у живій силі були продиктовані не тільки ризикованою тактикою "штурмових загонів", що йшли в першому ешелоні наступу. А ще й вказівкою від німецького Генштабу про те, що підрозділи в усіх ешелонах наступу мають йти в атаку до повного виснаження особового складу, без проведення ротацій (як це було в попередніх операціях Першої світової).
Німецька армія змогла показати своєрідний майстер-клас із використання авіації – було зосереджено аж 1000 аеропланів, які виконували функціонал сучасних розвідувальних та ударних безпілотників.
Але натомість німецьке військо під час операції "Міхаель", порівняно з військами Антанти, відставало у застосуванні мобільних підрозділів, роль яких на той час виконували кавалерія та перші танкові з’єднання. Через що Німеччина хоч і досягла тактичного успіху в просуванні майже на 80 км, але не досягла свого головного завдання – розгромити війська Антанти, примусити французів відступати до Парижа та почати "політичне врегулювання" на своїх умовах.
Цифра у 3,6 мільйона снарядів, відстріляних лише за кілька годин, виглядає цілком реалістичною. Тут можна провести навіть таке порівняння – на піку свого виробництва снарядів під час Другої світової війни у 4 кварталі 1943 року промисловість СРСР виготовила 47,4 млн пострілів усіх типів та калібрів, тобто 16 млн пострілів у середньому за місяць.
Але приклад німецького Kaiserschlacht говорить нам про дещо інший висновок: абсолютизація "вогневого валу" зі ставкою саме на живу силу, й одночасне "просідання" по механізованих підрозділах – приводить лише до "стратегічного тупика" у війні.