Пам’яті командира гранатометників, освітянина з Коломиї Любомира Бордуна

Він мав бронь як начальник управління освіти і міг не йти на війну

За фахом Любомир Бордун був учителем інформатики. Свого часу працював на підготовчому факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2008—2010), потім - заступником директора з навчальної роботи у Коломийській гімназії імені Михайла Грушевського.

У 2016-му очолив управління освіти у Коломийській громаді, був депутатом Коломийської міської ради двох скликань.

«Я не служив в армії, не проходив військову кафедру. Коли я навчався в університеті, то вже була державна політика щодо створення професійної армії і я визначив для себе, що буду займатись освітою. Але, коли 24 лютого ворог вторгся у нашу країну, я для себе чітко визначив, що іду і буду боронити свою державу», - зізнався у своєму останньому інтерв’ю для місцевої телекомпанії НТК Любомир Бордун.

Він зауважив, що був до цього фізично і морально готовим, та найголовніше – його вибір підтримала сім’я.

«Розуміючи його погляди на життя, на цю війну, на національно-патріотичне виховання, на те, як ми виховували наших дітей, я, швидше, очікувала це його рішення, але боялась собі у цьому зізнатися», - розповідає дружина Любомира, Ірина Бордун.

Вона пригадує, що вплинути на рішення Любомира неможливо було ніколи, бо вони завжди були зваженими та аргументованими.

«Він мав бронь як начальник управління освіти і міг не йти на війну... У нього ще були проблеми зі слухом та з коліном, але він активно займався спортом та намагався ці речі нівелювати… Він був дуже вольовий і цілеспрямований, тому мені довелося прийняти його рішення», - зізнається Ірина Бордун.

Найперше Любомир Бордун пройшов вогневу підготовку, злагодження, роботу з хімічною зброєю і став командиром відділення гранатометного взводу роти вогневої підтримки 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс».

«Любомир з перших днів був відповідальним воїном. Він став мінометником та керував ротою мінометників. Усьому навчався сам: і балістику, і військову справу, ще й вчив своїх товаришів», — пригадує капітан медичної служби Олег Токарчук.

У серпні, коли Любомир Бордун перебував у короткій відпустці у Коломиї, він намагався об’їхати усі школи та дитсадки, аби поспілкуватися з колегами про нові виклики в освіті, які з собою принесла війна. Вже у військовій формі головний освітянин Коломиї переймався безпечним навчанням дітей, зведенням укриттів та шкільною програмою без російської літератури.

Тим часом його батальйон стояв біля Бахмута, куди за кілька днів повернувся військовий Любомир Бордун.

«Зараз там не легко. Ворог наступає регулярно, різними флангами. Вони прощупують, ставлять собі за ціль захопити Бахмут і Сіверськ, а потім рухатись в напрямку Краматорська та Слов’янська», - розповідав Бордун.

9 вересня військового відзначили медаллю «Захисник України» від Ради національної безпеки та оборони України. Любомир Бордун не встиг її отримати особисто. 23 вересня він загинув від осколкового поранення на Бахмутському напрямку. Нагороду передали рідним полеглого.

Щойно у Коломиї дізнались про загибель Любомира Бордуна, в громаді оголосили дводенну жалобу.

«Любомир – непересічна людина. Завдяки своїй старанній праці заробив авторитет та повагу серед колег, освітян, батьків та всіх інших жителів нашої громади. Людина з великої літери. Справжній професіонал, великий патріот, люблячий батько, чоловік та син, хороший друг», - написав тоді Коломийський міський голова Богдан Станіславський.

«Світлі очі, ясний розум, мудрість і усмішка – це мої спогади про Любомира Бордуна. Ми були знайомі ще зі студентських років, а потім зустрілись у проєкті з децентралізації. Любомир був принциповим і відстоював те, у що вірив. Хоча, це не завжди було легко… Йому вдавалося формувати таку освітню мережу, щоб вона надавала якісні освітні послуги в громаді. Він був людиною слова і дуже відповідальним», - пригадує кандидатка наук з державного управління Марія Баран.

Любомир Бордун похований 28 вересня на Алеї Слави у Коломиї. Загиблий – почесний громадянин міста. У січні Президент України Володимир Зеленський нагородив Любомира Бордуна орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Фото: Суспільне Івано-Франківськ

Нині громада Коломиї ініціює назвати одну з вулиць міста іменем Любомира Бордуна і просить Володимира Зеленського надати йому звання «Герой України» посмертно.

Фото: Фейсбук Богдан Станіславський

У Любомира Бордуна залишились двоє дітей – син, донька та дружина Ірина.

«Що мені допомагає триматись? Навіть не знаю… Якось мені сказали, що сильні чоловіки не обирають слабких жінок і тепер я мушу бути такою. Немає таких речей, які допомагають збагнути це горе. Я поховала разом з ним дуже велику частинку себе. Знаєте, колись мені казали, що незамінних людей не буває. Тепер я розумію, що бувають. Любомир був незамінним…», - говорить Ірина Бордун.

Зізнається, найважче їй сьогодні у свята, бо пам’ятає, що Любомир любив Різдво та Великдень. А ще пам’ятає його упевненість у собі, його силу, яка допомагала в житті зробити багато добрих речей в освіті, для людей та родини.

23 березня Ірина Бордун написала на своїй сторінці у Фейсбуці: «6 довгих місяців болю і сліз! 6 довгих місяців питання «чому ідуть найкращі?» 6 довгих місяців відчаю…І час не лікує!»

Фото: Фейсбук-сторінка Lyubomir Bordun