35 тис. наших проти 140 тис. ворогів? Дезінформація: навіщо вона потрібна
Заплутати ворога, увести його в оману – це елемент стратегічного плану. Такий хід застосовували ще за великого царя Олександра Македонського
Найсвіжіший приклад інформаційної бурі щодо українського контрнаступу – це публікація у солідному виданні FT. Там написано, що українцям «буде складно», а їхнім силам у 35 тис. навчених на заході «штиків» протистоятимуть 140 тис. ворогів... Тобто, вчетверо більше…
Відтак, прочитавши це, Україна в розпачі: як при такій пропорції сил наступати взагалі? Втім, спокійно. Ми ж чули й інші цифри, читали про них раніше – забули одразу… Але що це все може означати?
Про підготовку майбутнього контрнаступу ЗСУ ми чуємо більше трьох місяців. Ми бачимо, як українські та західні ЗМІ з посиланням на офіційних осіб, військових, аналітиків тощо публікують різні цифри, дати, напрямки, причому ці дані часто відмінні, спростовують одне одного. Таке враження, наче йде якась битва між нашими та ворожими ІПсО (про запуск масштабної російської ІПсО проти України – у нашому попередньому матеріалі). Усі напускають туману й роблять розрахунок на те, що якоїсь миті противник не витримає і в нього здадуть нерви. Це так? Наскільки дієвою вважається ця тактика і чи траплялися в історії схожі аналогії?
Операція-дезінформація: Україна запустила добре продуману і фахово організовану ІПсО
В коментарі Укрінформу військово-політичний оглядач групи «Інформаційний спротив» Олександр Коваленко зазначив, що такий масив інформації щодо підготовки майбутнього контрнаступу ЗСУ дезорієнтує ворога.
«Ось навіщо це робиться. На сьогодні загарбники, навіть використовуючи свої розвідувальні можливості, не можуть визначити по яких напрямках, локаціях, плацдармах наступатимуть ЗСУ, якими силами та засобами, які підрозділи та резерви будуть при цьому задіяні. Звісно, російські окупаційні війська не знають, які сценарії та яку кінцеву мету ставить перед собою Генштаб: дійти до адмінмежі Криму чи зупинитися у Мелітополі, звільнити Луганщину чи розпочати активні дії з прориву оборони противника на Донеччині, а, можливо, слід очікувати всього й одразу», – розповідає експерт.
Протягом останніх трьох місяців було анонсовано багато чого. Це ж саме стосується часових рамок української наступальної кампанії. Коли – невідомо, озвучуються різні дати: як земля підсохне, як Великдень відгуляємо, наприкінці весни, на початку/всередині літа – у червні, липні…
«Величезна й часто непов’язана між собою кількість інформації змушує ворога концентруватися й грузнути у всьому цьому, однак, він не здатен сформувати цілісну картину того, що відбуватиметься. Головне, що реальний початок контрнаступу ЗСУ, його сценарій, час, напрямки і так далі – все це буде величезною несподіванкою для ворога», – переконує пан Коваленко.
Співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Олексій Мельник акцентує, що інформаційний простір – це один із просторів, де ведеться війна.
«Тому я зараз не хотів би говорити, яку мету мають українські офіційні особи, анонсуючи наступ. Це може бути спробою створити психологічний тиск на супротивника, ввести його в оману. Загалом, це уже скоріше предмет для аналізу – потім, для істориків, – зазначив пан Мельник. – Для досягнення цілей, які в України є чіткими – звільнення всіх територій, – треба наступати, перебуваючи в обороні, ми ніяк не зможемо звільнити та деокупувати територію України. Тож те, що можна сказати абсолютно точно: контрнаступ неминучий».
Керівник військових програм Центру глобалістики "Стратегія ХХI" Павло Лакійчук доповнює: «Ми живемо в інформаційному світі, в якому інформацію про наміри і задуми тих чи інших держав приховати дуже важко. І, часом, нема сенсу. Дійсно, характер поставок озброєння, підготовки військ, які відбуваються майже в онлайн режимі приховати важко. Зрозуміло і для чого це робиться – секрет Полішинеля диктується самою логікою бойових дій. Звідси і розмови про очікуваний контрнаступ ЗСУ. А справжній секрет – це коли, де і якими силами він буде здійснений».
Політичний експерт Євген Савісько: «Йде добре продумана і фахово організована ІПсО. Мета – заплутати та дезінформувати ворога про справжні час та місце початку контрнаступу ЗСУ».
Тому і залучаються масово десятки, коли не сотні осіб з різних країн.
«Дехто втемну, а дехто точно знаючи або ж здогадуючись про свою роль у цій грі», – вважає пан Савісько, наголошуючи, що ефективність таких спецоперацій була доведена вже не раз і не тільки під час нинішньої війни.
Щось подібне вже було: на які хитрощі йшли цар Македонський, війська союзників під час СВ-ІІ та Генштаб ЗСУ?
«Наскільки дієва ця тактика? Думаю, що таки дієва. І підтвердження цьому – Харківська операція, яку, без перебільшень, можна назвати однією з найблискучіших операцій в сучасній воєнній історії, і не тільки України», – наголошує Олександр Коваленко.
Наприкінці серпня 2022-го було заявлено, що контрнаступ ЗСУ відбудеться на Херсонщині. І росіяни повірили цій інформації, знявши резерви з Харківського та Донецького напрямків, з Ізюма. А потім несподівано для противника було проведено дуже успішну контрнаступальну операцію на Харківському напрямку.
У світі вже давно використовуються подібні методи.
«У Середні віки, ба, навіть раніше – ще за часів до нашої ери вдавалися до різноманітних військових хитрощів. Наприклад, коли одна армія відкрито рухалася на Схід, а інша – таємно, під покровом ночі, йшла лісом на Північ. Сюди ж можна додати раптові напади, засідки, помилкові атаки, відступи чи втечі, удавання затишшя, передавання хибних сигналів, відправлення оманливих повідомлень… Себто тактику дезорієнтації противника аж ніяк не можна назвати ноу-хау сьогодення», – каже оглядач групи «Інформаційний спротив».
А одним з найвідоміших випадків застосування військової хитрості в історії (читай – введення противника в оману. – Ред.) є битва при Гавгамелах (331 рік до н.е.) між царями Олександром Македонським і Дарієм ll.
Про що йдеться?
Македонський на початку битви віддав наказ кінноті на лівому фланзі бігти рівнобіжно ворогу праворуч, а піхоті наказав взяти за попони коней і бігти за кіньми. Перси не чекали на такий маневр і самі намагатися дзеркально повторити побудову війська Олександра, але в них це погано вийшло – піхота втратила стрій, і в цю мить Олександр особисто повів в бій кращий свій загін, щоби завдати удару саме в те місце, де був Дарій. В результаті розпорошені перси не витримали потужного удару, і воїни Македонського прорвалися до Дарія, який вирішив втекти. Перська армія, втративши царя, по суті, перестала існувати як організована сила.
«Але ще сотні років тому назад подібне мало характер, скажемо так, фізичний. Зараз же усе відбувається більше інформаційно, – підкреслює пан Коваленко. – Як це наш Генштаб реалізує зараз, у 2023-му? Те, що росіяни до кінця не розуміють планів українського командування – це факт».
Політолог-міжнародник Максим Ялі згадав про «Мистецтво війни» – стародавній китайський трактат, авторство якого приписується генералу й стратегу Сунь Цзи, що жив у VI—V ст. до н. е.
«Все це прекрасно описав ще сотні років тому Сунь Цзи. Зокрема, що одне з головних завдань у війні – обдурити противника. Здатися слабкішим, ніж ти є насправді, коли ти реально сильний. І навпаки, переконати ворога в тому, що ти сильний, коли насправді слабкий», – каже пан Ялі.
Євген Савісько також наголошує, що випадки масованої та ефективної контргри з ворогом в історії непоодинокі. Найбільш відомі з них відбулися під час Другої світової війни.
«З метою приховати від радянського керівництва план наступу на СРСР, відомий як план "Барбаросса", німецька військова розвідка (абвер) та розвідка РСХА (Головного управління імперської безпеки) зумисне підкидали Сталіну різні дати початку наступу гітлерівської Німеччини на СРСР. Навіть роки називалися різні: в проміжку між 1940-м до 1942-м включно. Дезінформація готувалася і погоджувалася на найвищому рівні. До її розробки були залучені керівники Третього Рейху: Гітлер, Геббельс, Ріббентроп, Кейтель, начальник Генерального штабу Сухопутних військ Німеччини генерал-полковник Франц Гальдер», – згадує експерт.
А ще – висадка десанту союзників у Нормандії (Франція) у червні 1944 року, відома як операція "Оверлорд".
«Ця операція супроводжувалася надзвичайно потужною дезінформаційною роботою. До її розробки був причетний головнокомандувач сухопутними силами союзників у Європі британський генерал Монтгомері. Аби приховати від гітлерівців та їх сателітів справжні час та місце висадки військ США, Британії та їх союзників було організовано та проведено дезінформаційні операції " Бадігард", " Фортіт'юд". Саме тоді вперше для поширення потрібної дезінформації було масово залучені ЗМІ. Результат – ворог не знав, де буде висадка, і змушений був розпорошити війська на величезній ділянці морського узбережжя Франції, а союзники змогли успішно висадити десант».
Ще один приклад із цього ж періоду наводить ексзаступник начальника Генерального штабу Збройних сил України генерал-лейтенант Ігор Романенко.
«В контексті Другої світової війни слід також згадати про операцію "Мінсміт", що в дослівному перекладі означає "М'ясний фарш". Британці викинули тіло свого загиблого офіцера на узбережжі моря, залишивши у планшетці фейковий план. Німці знайшли цей план, повірили, що він реальний, і потрапили в пастку», – каже пан Романенко.
Для чого був потрібен цей план і що він передбачав?
Гітлерівські сили у 1943 році продовжували окупацію Європи. Союзникам потрібен був надійний плацдарм для укріплення своїх позицій. Таким був італійський острів Сицилія. Його контроль дозволив би союзним кораблям безперешкодно пересуватися в потрібних напрямках. От тільки нападати на Сицилію відкрито було дуже небезпечно. Стягування в регіон великої кількості техніки і людей привернуло б увагу ворога. Висадку на острів планувалося провести швидко і найголовніше – таємно. Тому до планування операції підключили британські МІ5 і МІ6. Головне завдання – дезінформувати німців про свої плани. Подати їм інформацію так, щоб Гітлер подумав, що напад планується на Грецію і Сардинію. Тож операція «Мінсміт» передбачала таке:
- Над морем розбивається літак. Член екіпажу відповідальний за перевезення секретної документації падає у воду, але не виживає.
- Його виносить на берег хвилею, де тіло підбирають агенти Абверу. З документу вони дізнаються, що напад буде не в Сицилії.
- Далі противник стягує свої сили на інші точки, а союзники спокійно захоплюють острів.
І німці на все це повелися. І почали стягувати військовий контингент у Грецію. На Сицилії сили звичайно залишилася, але явно не стільки, щоб відбити атаку союзників. Коли британці вже остаточно переконалися, що план спрацював, 9 липня почалася операція "Хаскі" з висадки на Сицилію.
Більш «свіжий» приклад згадує Павло Лакійчук – війну в Перській затоці, яка розпочалася в серпні 1990 року.
«Майже відразу стало зрозуміло, що міжнародна коаліція буде виганяти агресора з Кувейту. Через весь світ до затоки направились авіаносні і десантні корабельні групи. За їх рухом уважно спостерігали і вороги, і друзі. Одні з острахом, інші з надією. 17 січня на окупанта впали перші бомби. А наземна операція "Буря в пустелі" розпочалася аж 24 лютого. Цей конфлікт відзначається тим, що військові кореспонденти, певно вперше, вели прямі трансляції з передової боїв, через що її часто називали Video Game War – війна-відеогра», – розповідає він.
Сьогодні інші технології й інші можливості. Реальна війна супроводжується "битвами" в інтернеті. Де там виток інформації, а де робота спеціалістів з інформаційно-психологічних операцій зрозуміє тільки фахівець, і то не кожний. Є в цьому і свої плюси і свої мінуси, каже пан Лакійчук.
«Війна як "на тарілочці" – про переміщення військ, успіхи і невдачі спостерігачі дізнаються майже відразу, і це може сковувати дії командування, вимагає від них додаткових, нетрадиційних заходів маскування (в тому числі в інформаційному просторі). У той же час постійні новини про "очікувані удари" на тому чи іншому операційному напрямку заставляють противника нервувати, розтягувати оборону, витрачати сили на облаштування оборонних рубежів на різних напрямках і в тилу тощо. Вчимося воювати в інформаційну епоху», – резюмував військовий експерт.
Мирослав Ліскович. Київ