Мобільна операційна: справа Ангела, Раду та румунської пенсіонерки
На одному з автопідприємств столиці формується для фронту цілий караван медичних машин, серед яких є унікальна мобільна операційна.
Дорога на цю майже “стратегічну” станцію технічного обслуговування громадським транспортом займає добрих півтори години – і я опиняюся на задвірках столиці на великому підприємстві, яке займається автосервісом. Перше, що впадає в очі, коли минаєш прохідну, це броньований зелений автобус, який стоїть між двома великими ангарами і видається центральним об’єктом цього автомурашника.
Поки очікуємо на співрозмовника, у двір в’їжджає швидка з номерним знаком “АНГЕЛ”, з неї виходить військовий, щоб увійти в той самий автобус. А за пару хвилин ми уже розмовляємо з військовим ЗСУ з позивним Рум (його походження стане зрозумілим трохи згодом), одним з очільників громадської організації «Авторота», яка опікується проектом.
Рум запрошує нас в автобус, представляє військовому з машини «Ангел» (як з’ясовується, на номерному знаку його ж позивний):
- Знайомтесь, – каже Рум, – Ангел один із співавторів проекту мобілізаційного стабпункту, і повірте мені такого стабпункту більше ніде нема.
- І чим він унікальний? – підхоплюю я тему.
- Мобільний шпиталь це комплекс з трьох броньованих авто та мінімум п’яти машин швидкої, – пояснює Рум, – ми з вами в операційній, де можуть одночасно працювати чотири операційні столи.
- Це велика операційна, такої дуже бракує на передньому краї, – каже Ангел. Ви знаєте, як проводиться евакуація та стабілізація поранених? Уявіть: людину принесли на ношах і кладуть у цю ванну (він повертається до неглибокої залізної ємності. Це не розкіш, це необхідність. Пораненого могли тягнути з болота, часом люди, наприклад, не контролюють процес дефекації, все це може спричинити інфікування. Ноші ставлять просто в ванну, тут є душ, гаряча вода.... Підготовленого воїна кладуть на будь-який з чотирьох операційних столів, який вільний...
Кожен стіл обладнаний монітором стану пацієнта (його за необхідності можна перенести в реанімобіль, коли операцію вже зроблено), апаратом штучної вентиляції легень, інфузоматом (спеціальна електронна система, завдяки якій ліки можна внутрішньовенно вводити кількома способами, ще й контролюючи швидкість подачі). Є маленькі інфузомати, коли пораненого стабілізували, але не можна відключати від системи, такий інфузомат переноситься з місця на місце. А ще – нам пишуть програму – ми тут плануємо мати серверну: є пацієнт, підключений до монітору та до інфузомату, а ми через старлінк заходимо в лікарню Мечнікова (це в Дніпрі), звідки доктор може не лише спостерігати стан, а й регулювати подачу препарату в режимі онлайн.
- Хлопці, це фантастика, я бачила такий рівень медичного обслуговування поранених тільки один раз. В ізраїльському мобільному шпиталі на Львівщині, – ледь стримую я захоплення, – це було ще на початку війни. Там теж була така телемедицина, і лікарі постійно радилися з професорами з Тель-Авіва.
- Ну, ми не гірші, – каже Рум, – Ангел – менеджер проектів, має колосальний досвід евакуації та надання першої медичної допомоги.
Наступні кілька хвилин я слухаю історію, в якій мені відкривається ще одна військова професія, про яку ми мало що знаємо. Назвемо так воєнні евакуатори людей з гарячих точок.
Ангел ще з десяток років тому евакуював двісті людей з Сирії до Іраку а потім до Туреччини. А через шість годин це місто було стерте з лиця землі бомбардувальниками. Потім працював у Міжнародній службі порятунку. Це у Великій Британії. У 2016-му році на замовлення європейського клієнта створив блочний мобільний шпиталь. Тоді його концепція була така: миттєве розгортання госпіталю, який може пересуватися та надавати допомогу великій кількості людей. За словами Ангела, вони в той період не заробили нічого, окрім досвіду, але досвід переоцінити неможливо. Бо разом із творенням того госпіталю визрівало бажання зробити щось унікальне для України, яка воювала вже третій рік.
- 2016 року ми зареєстрували громадську організацію, в статуті якої зазначено: основні види діяльності: “допомога пораненим, евакуація поранених із зони бойових дій в результаті повномасштабного вторгнення рф”, – каже Ангел. Втім, статтю статуту, де йшлося про повномасштабне вторгнення, нас змусили змінити, бо з нею не реєстрували. Але ми бережемо перший драфт статуту нашої ГО “Перевізники без кордонів”. Просто, щоб пам’ятати: ми не лише творці й винахідники у сфері евакуації, ми передбачали цю війну. А ще ми усвідомили: люди – найвразливіша ланка війни і найцінніший ресурс будь-якої країни. Задача – евакуювати людей, надати пораненим першу медичну допомогу. Наші реанімобілі, з якими ми починали працювати 2014 року, а потім 2022 року дозволяли вивезти до десяти поранених середньої важкості, або п’ять-шість, яким потрібно одночасно надавати допомогу. В звичайному реанімобілі нема фізичної можливості це робити... Тож нам була потрібна саме така операційна. І якби не «Авторота», якою опікується Рум, то наших можливостей навряд чи вистачило б під такий потужний проект.
Ангел не має медичної освіти, він юрист за фахом, який жодного дня юристом не працював, відомий в у нас та європейських країнах евакуатор та винахідник в сфері медичної, у тому числі, евакуації.
- Ми зустрілися з Ангелом на дорозі у прямому сенсі, це було на Ізюмському напрямку, влітку минулого року, – розповідає Рум, – ми гнали колонну машин. Я воював у 101-й бригаді під Бахмутом, я і зараз там, але мене відпускають завершити проект шпиталю. Я там і зустрів Ангела, просто на дорозі – нам здалося, що з його машиною непорядок – зупинилися, розговорилися, він тоді й поділився мрією про мобільний стабпункт. Мені ця ідея запала в душу: я втратив свого побратима Олега Губаля (відомого у Закарпатті кінолога). Якби ми мали такий шпиталь, то Олег залишився б живий.
І Рум передзвонив Ангелу, сказав, що хай він зробить повний проект мобільного шпиталя. Запитав, чи можна шпиталь назвати ім’ям Олега. Ангел не заперечував, тож «Авторота» приєдналася до пошуку коштів.
Так от, про гроші. На війні – за словами Рума – постійно виникають потреби у чомусь. Нам був потрібний дрон, і я, етнічний румун, записав румунською мовою відео з проханням допомоги. І ми тоді зібрали кошти на дрон. Потім до мене приїхав румунський аналітик, політконсультант Раду Хоссу, якому я зробив екскурсію. На знак вдячності він, привіз корм для наших собак, а потім так пройнявся війною, що почав регулярно нам допомагати. Мобільний шпиталь – те саме. Позаяк мій новий друг вже мав румунську аудиторію, то в перші місяці ми зібрали 120 тисяч євро. У Румунії є одна бабця, яка має пенсію 200 євро, і 100 вона дає нам. Люди розуміють, що ми воюємо за свободу – розповідає Рум.
- Проект не був би реалізований якби не колосальна допомога румунського народу в особі Раду Хосу. Це найбільший румунський волонтер, який з серпня допоміг Україна більше як на 23 мільйони гривень, як військовим так і цивільним. Він призупинив свою роботу політичного консультанта вдома та присвятив себе допомозі воюючій Україні. Він великий друг та жертводавець ЗСУ, особисто доставляє на фронт допомогу, тричі був у Бахмуті навіть коли місто було у напівоточенні. Зараз він перебуває в Україні, має приєднатися до нас, а днями знову везе машину на Схід.
- А ще у нас буде операційна, яку ми називаємо жіночою. Жінки також воюють, і у випадку поранення мають право на приватність, – каже Ангел.
Рум продовжив мені екскурсію по операційній.
- Ви запитували про унікальність нашого стабпункту? У нас є один дуже важливий апарат. Найбільш поширені поранення на фронті – осколкові. Кровотеча, втрата крові – одна з найбільш поширених проблем. Якщо поранена кінцівка, то можна поставити собі турнікет. Але якщо його перетримати – то далі некроз та ампутація. А у нас є інноваційна штука, своєрідний “зварювальний апарат”, за допомоги якого можна зшивати, різати вени. Все – українське виробництво. Наша мета – скоротити до півгодини час від моменту поранення до того моменту, як боєць потрапляє в кваліфіковані руки.
Ця машина може стояти за двадцять кілометрів від лінії фронту, навіть якщо нас присипле (вибухом— ред.), ми можемо перечекати. Якщо дальнобійна артилерія включилася, можемо згорнутися та переміститися. Ця операційна дозволяє працювати з коліс та на колесах. Всі системи живлення дубльовані. Цей автобус може живитися від свого двигуна, тут є 6-7 кіловатний інвертор. Але ця система хіба що аварійна, адже вона нагрівається, і тоді її бачить «Орлан» (російський БПЛА-навідник. - Ред). Є в комплексі автомобіль логістики та живлення, він одночасно може живити дві такі операційні. Там є генератор енергії, є також зйомні сонячні панелі.
Поки ми говоримо приїжджає ще одне авто. І нам із задоволенням представляють людину, без якої не був би можливий проект мобільного шпиталю головний волонтер проекту Раду Хоссу, який зорганізував безпрецедентний збір коштів у Румунії.Ми знайомимося із Раду і він охоче показує нам машину переднього краю, якою будуть евакуювати поранених.
- Бачите, оце рама з 66-го Газа. Це повнопривідний автомобіль, ми замінили ходову частину, обшили...Тут буде унікальний броньований кузов, в який буде однаково легко завантажити ноші з пораненим справа, зліва чи ззаду. Кузов та кабіну водія чи парамедика також броньовано, - пояснює Раду.
Раду, якому вдалося зібрати понад півмільйона євро каже, що весь проект це подарунок румунського народу Україні, що найбільший донат становить 50 тисяч євро від бізнесмена, а решта було від простих людей. Був пенсіонер, який з пенсії в двісті евро щомісяца віддавав 50, і коли Раду запротестував, то він сказав: залиши за мною право робити свій внесок і свободу і здоров’я українців.
Далі ще одна машина – переобладнана вантажівка, в якій медики відпочиватимуть, зможуть прийняти душ після зміни в операційній.
Пропускна здатність операційної – два десятки операцій в день. А взагалі весь караван машин – днями до нього очікують ще п’ять швидких – це під півтори сотні поранених.
Рум каже, що власник київської СТО надав усі її потужності для ЗСУ безкоштовно, головне аби справа була зроблена.
- Коли плануєте завершити? – запитую Рума.
- Через місяць машини мають бути на передовій. До речі, американці, які це побачили були вражені, кажуть, про нове слово в евакуації з поля бою.
Я фотографую мобільну операційну і відправляю месенджером двом своїм друзям у ЗСУ з коротким описом. Один з них під Бахмутом... У відповідь під фото з’являються сердечка.
А я думаю, що сердечка це насправді головна сила, яка рухає нас до перемоги. Ще, окрім справедливої ненависті до ворога, сердечна пам’ять про загиблого друга змусили Рума доєднатися до проекту, серце румуна Раду, який залишив модну роботу політичного консультанта і не лише збирає кошти, а й власноруч приганяє нам десятки швидких, купуючи їх у Німеччині. Тут і добре серце старенької румунки, яка віддає половину пенсії на шпиталь. Тут не лише винахідницький талант, а й серце Ангела, який придумав і створює цей шпиталь, де кожний елемент, прилад, кожна деталь призначені для того, щоб рятувати серце і життя поранених бійців. І маючи стільки сердечної підтримки ми просто не можемо не перемогти.
Лана Самохвалова, Київ