Ізраїль – Україні: може, й 75 років доведеться воювати. Розвиваючись…
До ювілею Держави Ізраїль - спільне, відмінне та суперечливе у спільній історії євреїв та українців
26 квітня 2023 року святкова дата - 75 років від дня проголошення Держави Ізраїль - викликає не тільки бажання щиро поздоровити ізраїльтян із черговою річницею відновлення держави, але й провести деякі паралелі між історією двох наших народів. А далі – рахуйте співпадіння. Так, всі ці три чверті століття Ізраїль воює з ворогом, який не хоче визнавати його права на існування. Так, чисельністю араби на Близькому Сході переважають євреїв у багато разів. Так, армія оборони Ізраїлю всі ці роки є найшанованішим інститутом – там обов’язково призивають на службу незаміжніх дівчат і немає більшої ганьби, ніж спроба «відкосити» від армії. І при всьому вище переліченому єдина демократія на Близькому Сході потужно розвивається, вийшла на передові технологічні позиції у світі, має розвинену систему соціального захисту і медицину, про яку розповідають легенди.
Схоже на те, що все це належить пройти і звершити Україні, щоби жити. І 75 років – це той мінімум, який українцям слід собі уявляти, думаючи про перспективи життя поруч з оскаженілим від ненависті ворогом. Благо, що віднайти спільні мотиви і схожі події в історії України та Ізраїлю – не проблема, тим більше, що вони притаманні будь-якій нації, що цінує свободу і незалежність понад усе.
Україна та Ізраїль: схоже, різне і болюче
В українській історії можна віднайти чимало паралелей з історією єврейського народу, який, до того ж, щільно пов’язаний з українцями спільною і тривалою історією проживання на одній території. Перша письмова згадка про Київ - широко відомий «київський лист», датований Х століттям, написаний на івриті. Цей документ було виявлено серед колекції давньоєврейських рукописів Каїрської генізи (приміщення у синагозі, де зберігаються рукописи) професором університету Чикаго, Норманом Голба в 1962 році. А на грошах Української народної республіки, яка утворилася у 1918 році, були написи на ідиш (однієї з мов європейських євреїв), що відзначало той факт, що єврейська меншина була однією з найбільших в УНР, а її представники входили до уряду самостійної України.
Так, історія єврейського народу, викликає багато асоціацій з історією України, а деякі події у ретроспективі видаються такими, наче були вдруге написані для нашої землі та про наш народ. Євреї як народ починаються з їхнього повстання проти свого рабського стану в Єгипті, усвідомлення себе як окремої людської спільноти, сорока років блукання пустелею, які завершилися освоєнням Землі Обітованої. Так само й предки українців, які жили в підлеглому стані у складі готської та аварської держав раннього середньовіччя, вивільнилися та утворили свою державу – Русь зі столицею в Києві.
Землі євреїв неодноразово захоплювалися великими імперіями, їх виселяли (депортували по-нинішньому), але вони ніколи не забували про коріння, пам’ятали, де їхня батьківщина та поверталися туди за першої-ліпшої нагоди. І щоразу повставали і билися на смерть, навіть якщо сили ворога були у рази більшими. Так єврейські загони розбили військо Антіоха Єпіфана, одного з наймогутніших володарів древнього світу та звільнили свою землю від загарбників.
Так само й під час Хмельниччини та Руїни козацько-селянські загони протистояли потужним арміям навколишніх царств, королівств та імперій і спромоглися, хай на обмежений на той час термін, відродити власну державність. Під час Другої світової війни та Шоа (Голокосту) євреї, навіть у безнадійних ситуаціях, повставали у гетто та концтаборах, організовувалися у партизанські загони і билися до останнього набою. Український спротив радянському режиму тривав як перед війною, так і під час та після Другої світової війни, український спротив силами УПА та підпільного руху тривав п’ятнадцять з лишком років після 1945-го.
Теперішній етап нашого протистояння з імперією з північного сходу теж має безліч спільних рис з тим, що відбувалося в історії відродженої Держави Ізраїль. Попри величезні території, переважаючу кількість людських та економічних ресурсів, Росія виявилася неспроможною знищити українську державу, подібно до того, як колись об’єднані арабські армії наштовхнулися на сталеву рішучість та віру у власні сили новопосталої єврейської держави та її народу.
Історія відродження. Півстоліття від ідеї до її втілення
Ще сто років тому сама можливість відродження єврейської держави здавалася мрією, з царини фантастики. А без малого дві тисячі років до того, після поразки єврейського постання проти Римської імперії, зруйнування Єрусалимського Храму та розсіяння євреїв, територія теперішньої держави Ізраїль входила до складу багатьох імперій, керувалася з багатьох метрополій, євреї переходили на мови країн перебування, але залишались народом. Століттями вони були позбавлені права жити на своїй батьківщині, але ритуальна фраза «Наступного року – в Єрусалимі» промовлялася за столом у кожній єврейській сім’ї наприкінці пасхального седеру. Ви спитаєте, де ж подібне є в українських традиціях? А ви згадайте, що ми робимо, коли збираємося разом, де б це не було у світі? Правильно! Ми обов’язково вдягаємо вишиванки і співаємо українських пісень. Хіба ж те не те саме?
І далі – хіба не те саме? Слова «наступного року в Єрусалимі» мали гіркий присмак жалю, в них жалю за безнадійно втраченим було більше, аніж щирого сподівання на чудо відродження. Але потім був Перший сіоністський конгрес, що відбувся під проводом Теодора Герцля в 1897 році у швейцарському Базелі і надав ідеї відродження єврейської державності реальні обриси.
…Наступного ж дня, після проголошення Держави Ізраїль у квітні 1948 року, арабські сусіди з усіх боків напали на нову державу, намагаючись, використовуючи їх власну формулу, «скинути євреїв у море». Ізраїль неодноразово був змушений відбиватися від нападів з різних боків. Найбільш з них відомі Шестиденна війна 1967 року та Війна Судного дня 1973-го, проте насправді Ізраїль увесь час був змушений відбиватися від бажаючих стерти його з мапи світу.
Попри це, Ізраїль спромігся не лише збудувати потужну економіку, створити високоефективне сільське господарство та промисловість, стати одним зі світових фінансових та айті-центрів, при цьому залишаючись демократичною державою, з чималою кількістю політичних партій, змаганням ідеологій та планів розвитку країни. Життя за умов постійної загрози війни та терактів не перетворило ізраїльтян на боягузів та скигліїв, навпаки, складно відшукати у світі більш життєлюбний, відкритий та щирий народ.
Пам’ятати минуле, але жити майбутнім
У книзі спільної українсько-єврейської історії є чимало сторінок, які складно читати без попереднього прийому ліків проти серцевого нападу. Історія Хмельниччини та гайдамаччини, Проскурівський погром, трагедія Шоа під час Другої світової, здавалося, давали всі підстави, щоб наші народи відчували взаємне неприйняття один одного. Надто багато невинної крові було пролито за століття спільної історії.
Радянська пропаганда та радянська історіографія намагалися перекласти провину за цілеспрямовану політику державного антисемітизму на звичайних людей, виставити українців як націю юдофобів. А з іншого боку, деякі недобросовісні «публіцисти від історії» намагалися перекласти провину за антиукраїнські репресії та Голодомор часів СРСР виключно на євреїв. Істина, у цьому випадку, знаходиться зовсім не посередині, а у зовсім в іншій площині, оскільки оточуючий нас світ є не пласким, а стереометричним.
І антисемітизм, і українофобія на наших теренах були викликані політикою тих держав, до складу яких було насильницьким чином включеного наші народи, і політичних еліт цих держав, які цілеспрямовано роздмухували конфлікти між етносами, намагаючись таким чином виступити в якості третейських суддів та спрямувати гнів поневолених народів у русло міжетнічних конфліктів. Іноді це вдавалося, інколи спроби стравити євреїв і українців наштовхувалися на об’єднаний спротив. Так сталося, наприклад, у часи відновлення української державності після розпаду Російської та Австро-Угорської імперій, коли УНР підтримали і єврейські партії та єврейська еліта, а під час встановлення у Львові української влади ЗУНР, у подіях «листопадового чину» українців підтримала єврейська громада.
Після розпаду СРСР багато українських євреїв повернулося на свою історичну батьківщину, в Державу Ізраїль, але ті, що залишилися, стали лояльними громадянами відродженої української держави. Переосмислення спільної історії, розуміння того, що теперішній час докорінно відрізняється від того, що було десятиліття та століття тому, прагнення до створення суспільства взаємної толерантності привели до того, теперішні українсько-єврейські відносини в державі Україна та міждержавні ізраїльсько-українські характеризуються взаємоповагою та взаємодопомогою.
З весною теплішають й стосунки
Цього не можна не відзначити - емпатію пересічних ізраїльтян до української боротьби, моральну підтримку, гуманітарну допомогу, участь ізраїльських добровольців у війні на боці України. Ми вдячні ізраїльтянам, які ризикують своїм життям, витрачають свій час, свої гроші, свої здібності для української перемоги, які дуже добре знають і пам’ятають, що саме СРСР та її правонаступник Росія підживлювали і підживлюють ворогів Ізраїлю зброєю, фінансами, політичною підтримкою.
Позиція офіційного Ізраїлю, за час російсько-української війни, змінилася з нейтральної та спостережливої на доброзичливу та таку, що поступово схиляється до союзницької. Звісно, наскільки це можливо для Ізраїлю, з огляду на його національні інтереси. Втім, у роботі групи Рамштайн беруть участь і представники Ізраїлю, які нададуть Україні систему раннього оповіщення про повітряні загрози. У «коаліцію Рамштайн» - антипутінську - входить 54 країни, рівно стільки, скільки налічувала антигітлерівська коаліція. Це – теж символ, важливий для обох країн і народів.
Що стосується українців єврейського походження, чимало з них взяли зброю в руки та пішли на фронт. Україна перебуває не тільки у стані війни, але й у стані природного прискореного формування української політичної нації. Ми нарешті увійшли до родини цивілізованих країн, де національність визначається за громадянством, а етнічне походження є цариною особистого, для когось покликом до слідування традиції, для когось - підставою для гордості, а не предметом обговорення або обструкції чи глузування. Спротив України у Великій війні очолює етнічний єврей президент Володимир Зеленський, водночас уособленням зрадництва національних інтересів став етнічний українець Віктор Медведчук. Пані Історія не лише вельми іронічна особа, вона ще й гарна вчителька, яка вчасно і доречно розставляє крапки над багатьма «і».
Відзначення Дня Незалежності в Ізраїлі починається з Дня пам’яті, вдень звучить сирена, під час якої ізраїльтяни мовчки стоять, автомобілі стають на узбіччях доріг, навіть галасливі діти притискаються до батьків. На цвинтарі приходять люди, щоб вшанувати полеглих у війнах та жертв терору, на заходах у містах зачитують імена воїнів, що віддали свої життя задля існування держави та народу. А 26 квітня розпочинається власне свято, яке ізраїльтяни відзначають, виїжджаючи на природу. Ізраїль у ці дні перетворюється на країну, де в кожному вікні, на кожній автівці вивішуються національні біло-сині прапори, і навіть одяг відповідає кольорам прапора. Тож схожість між українцями та євреями проявляється ще й у шанобливому ставленні до національних символів, і у вшануванні пам’яті тих, хто віддав життя за саму можливість бути вільним народом.
Бажаємо ізраїльтянам гарних свят, миру і світлого неба!
Дмитро Редько, Київ