Від «Київ за 3 дні» до «а Маскву-то за что»… Війна повертається туди, звідки вона прийшла
Те, що відбулося вранці 30-го травня у Москві – це більше як сигнал, як символ
Настільки «безпечно» москвичі ще ніколи себе не почували, як вранці 30-го травня 2023 року. На 16-му місяці повномасштабної війни, яку РФ з примхи кремлівського лузера розпочала в Україні, пересічні мешканці російської столиці почали готуватися до нової реальності, яку зовсім скоро їм доведеться усвідомити і прийняти.
Бумеранг повернувся. І це лише початок. Більшість у РФ думали, що їх війна не стосується та ніколи не торкнеться безпосередньо. Аж виявилося, що вона зовсім поруч. Вона вранці передостаннього дня травня постукала у двері помешкань москвичів. Поки не надто гучно, щоправда, адже подібне «шоу добрих беспілотників» відбулося там уперше.
Нова Москва, Рубльовка – це ж не десь далеко, не у «якійсь там Україні». Це – зовсім поруч, а москвичам не віриться. Вони не думали, що таке колись станеться у столиці. Так, можна бомбити Україну, а Росію-то «за что»? Хвора логіка. Але, подібного буде більше. Кажуть, що скоро добрі беспілотники будуть туди літати, як додому. Бо 30-го травня під ранок була, мовляв, лише перша «проба пера»...
Часто, коли у США обговорюється тема України під час дискусій на різних рівнях, я навожу слова Уїнстона Черчілля, котрий свого часу казав: «An appeaser is one who feeds a crocodile hoping it will eat him last» («Утихомирювач – це той, хто годує крокодила, сподіваючись, що крокодил з’їсть його останнім»). Слова з дуже глибоким змістом.
Росія сьогодні набагато заплутаніша і слабша, аніж був свого часу СРСР. РФ сьогодні – без ідеології, вона взагалі без нічого. Тому не можна діяти, мовляв, давайте підемо Росії на якісь поступки, віддамо їй щось, пробачимо їй і те, і це, аби лише її «умиротворити». Ні, така політика є неприйнятною. Наслідки такої політики усі побачили в ситуації з Кримом.
США допомагатимуть Україні стільки, скільки це буде потрібно. А до РФ і росіян у цивілізованого світу ставлення ставатиме все гіршим і гіршим. Бумеранг поволі починає повертатися до того, хто його запустив.
Пам’ятаєте, як саме відповів Спікер Палати представників США, республіканець Кевін Маккарті на запитання російського журналіста під час поїздки нашої делегації до Ізраїлю? Адже саме про Спікера прокремлівські сили постійно та багато трубили, що він нібито проти подальшої підтримки України. Кевін, якого я особисто знаю дуже добре, тоді відповів російським ЗМІ однозначно й чітко, що він завжди був за підтримку України і далі виступатиме за таку підтримку. Його слова, вираз його обличчя під час відповіді показали те, що для нього вкрай образливим було саме формулювання побідного питання. Він відповів російському журналісту гідно, але з презирством. Це було дуже добре по ньому видно.
Єдина зараз позиція Росії, яку там озвучують, що, мовляв, агресор – не РФ, а... США. Цікаво виходить: Росія захопила Крим, напала на Україну, а коли Америка говорить про те, щоб Україна звільняла свою ж законну і визнану світом територію, що США не змирилися з тим, що Крим був забраний у такий спосіб, то РФ робить Захід якимось поганим і ворожим. Повний абсурд! РФ безглуздо та абияк намагається виправдати будь-яку свою агресію. Путін, пригадаймо, довгі роки «гуртував» росіян саме політикою визначення зовнішніх ворогів Росії.
На мій погляд, рани в України надовго і вони дуже довго не гоїтимуться. Вважаю, що вгамуватись ситуація може хіба що за умови, коли відбудуться радикальні зміни у політичному режимі Росії. Коли там буде інша влада, пройдуть трибунали, будуть притягнуті до відповідальності за свої діяння нинішні винні. І то, далеко не факт, що українці швидко щось забудуть і ставитимуться до нової РФ якось інакше, аніж це є зараз.
Тому, вважаю, що ситуація лише розпалюватиметься. У РФ, звичайно ж, дуже бояться наростаючої підтримки Заходу, бояться сучасних танків, літаків F-16, бояться консолідації Заходу та того, що ніхто не збирається відвертатися від України.
Важко сказати, як саме буде далі. Але, можу відзначити ключове: росіяни нічого не зрозуміють і не відчують, допоки в них не буде збитий їхній звичний побут. І БПЛА над Москвою та, що характерно, над Рубльовкою – це вже не просто слова. Бо те, що з РФ пішли McDonald’s та Chanel, росіянам жити ніяк не заважає. Бідні люди цього й не помітили, а таких у Росії значна більшість. А ось що їм сильно завадить жити звичним життям, то це щоночі по кілька разів виття сирен, перестрілки на вулицях, вибухи бомб, запуски беспілотників та ракет. Влада РФ уже втягує пересічних росіян у цю війну проти їхнього бажання. Цього ж довго не було ані у Санкт-Петербурзі, ані у Москві, тому в них ніби нічого й не змінювалося, вони жили своїм звичним життям. Звичним до ранку 30-го травня цього року.
Тільки ця війна почне заходити безпосередньо до будинків росіян, які раніше й уявити такого собі не могли, то ситуація, на мій погляд, зміниться кардинально. І точно не на користь Путіна та нинішньої влади Росії загалом.
Тож беспілотники над Москвою 30-го травня – це перелом у психіці росіян, але не надто великий. Вагомим він буде тоді, коли так відбудеться не один десяток разів, або у разі якогось масштабного руйнування інфраструктури у Росії. От тоді можна дійсно буде говорити про перелом.
Юрій Ванетик, адвокат, політичний стратег і член Ради директорів міжнародної правозахисної агенції WEST SUPPORT (США)