Пам’яті художника фільму «Памфір», головного сержанта Володимира Чорного

Він був людиною, яка відгукується на проблеми інших та допомагає

Головний сержант, 47-річний старший оператор відділення протитанкових керованих ракет Володимир Чорний останній бій прийняв 9 травня у Сватівському районі Луганської області. У нерівному бою з російською мерзотою загинув хоробрий воїн. Він був митцем за освітою і духом. І на війну пішов добровольцем.

Фото: Фейсбук-сторінка Anton Logov

Володимир народився 27 березня 1976 року у Кропивницькому (тоді ще Кіровограді). Отримав професію художника-оформлювача. Потім - фахову освіту в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури, з 2006 року розпочалася його активна виставкова діяльність: регіональні, всеукраїнська, персональні виставки.

Фото: Фейсбук-сторінка Володимир Чорний

Працював і як художник-декоратор, знаний роботою в таких фільмах, як «Етер», «Бліндаж», «Брама», «Залізні метелики», «Памфір». «Памфір» — український художній фільм 2022 року режисера Дмитра Сухолиткого-Собчука з Олександром Яцентюком у головній ролі. Фільм вийшов в український прокат 23 березня 2023 року - вже на початку повномасштабної війни, на яку пішов добровольцем та у якій загинув Володимир.

Режисер «Памфіра» Дмитро Сухолиткий-Собчук написав на своїй Фейсбук-сторінці після того, як довідався про смерть Володимира, такі слова: «Спочивай Володимир Чорний. Ти був один з самих надійних людей. Як сказав твій колега, в пам’яті залишиться тільки хороше. В пам’яті про тебе - тільки світлі моменти. Герою Слава».

Фото: Фейсбук-сторінка Dmytro Sukholytkyy-Sobchuk

Згадали про воїна, який працював до приходу російських загарбників у мистецтві, і на офіційній сторінці фільму «Памфір»: «У російсько-українській війні загинув Володимир Чорний — талановитий український митець, художник-декоратор фільму «Памфір». Все, що ви бачили у кадрі стрічки, було створено також і руками Володимира. Він був абсолютно відданий своїй справі, талановитий, невтомний та люблячий. Від усієї команди фільму висловлюємо співчуття коханій та усій родині».

Фото: Фейсбук-сторінка Олена Білецька

Кохана художника - Олена Білецька на своїй сторінці у Фейсбуці розповідає, що Володимир пішов на війну добровольцем - його документів навіть не було у військкоматі, їх загубили.

«Ти міг би не йти.., але ти не міг, не міг стояти осторонь, коли на твій дім напали… не міг закривати очі коли вбивають і нищать… Спокійно зібрався, показав, де приховав для мене смачинки, якщо геть прикрутить, і пішов… І так ти став Супервоїном, ходив сам на позиції…

Проводив по найнебезпечнішим місцям військових, смаляв по ворогу, витягав поранених побратимів з поля бою, та добре заливав лою за комір росіянам. Звільняв наші міста... Варив смачні борщі взводу, вислуховував бідоньки, заступався. У вільні секундочки фотографував квіти і мох, через що твої побратими спочатку сторонилися тебе… бо ще ж дивний такий… та й довге волосся у хвіст збирає… Писав оповідки, опікувався приблудними тваринками…», - згадує коханого Олена.

Фото: Фейсбук-сторінка Anton Logov

У соцмережах написав спогад про колегу по альма-матер Антон Логов: «Ми разом навчались в Академії Мистецтв у Києві. Володя був дуже дружньою і веселою людиною. Він постійно всім намагався підняти настрій. Ми жили поруч в академському гуртожитку, тому часто перетиналися по дорозі на навчання, посеред друзів та знайомих, ходили на етюди. Було певне одне середовище спілкування. Вова міг відповісти на різноманітні питання з історії, географії, мистецтва, музики, техніки, науки. Ще тоді він ходив у льотному комбінезоні оливкового кольору. Потім пам’ятаю його з невеликим барабаном-томом на якійсь вечірці. Він кумедно танцював і співав. Любив подорожувати з карематом. Він був філософом, художником, дослідником і мабуть, трохи «буддистом» у гарному значенні цих слів. Він був Людиною, яка відгукується на проблеми інших та допомагає».

Фото: Фейсбук-сторінка Anton Logov

«Ми познайомилися на підготовці до зйомок «Памфіра». Вистрибує з буса такий собі коняра, борода чорнюща, на смаглявій мармизі яскраво виблискують очі, а в руках ковадло, з вигляду кілограмів на 250-300. Легенько так, акуратненько ставе на землю, щоб не покоцати, усміхається, простягає руку. «Привіт, я Володя». Що ковадло пінопластове, це було очевидно. Кіно, тут усе ілюзорне. Але Вовка був справжній.

Фото: Scaffold

Новина була оглушлива. Кляті сльози, відчуття несправедливості, ненависть, і всяке таке. У новинах тепер багато про зростання успіхів ЗСУ, нова зброя, окупант гнеться, кинджали всі позбивані як тупі бляшанки Хезболи. Це все не може не тішити. Але від того ще більш боляче. Бо саме перед цим видимим зрушенням Вовчика і не стало. Та що вже, слізьми його не повернути. Єдине, що я тепер можу для нього зробити, це пам'ятати. Але це не тяжко. Він міцно упаявся у пам'яті», - такі спогади про колегу та співчуття щодо загибелі Володимира оприлюднив у Фейсбуці художник Євген Дуля.

Фото: Суспільне

З Володимиром прощалися на його батьківщині - у Кропивницькому. Поховали воїна 19 травня 2023 року на Далекосхідному цвинтарі.

Вічна пам'ять Герою!

Перше фото: Фейсбук-сторінка Володимир Чорний