Пам'яті військового медика Юлії Пастернак (позивний «Венера»)

Жінка загинула через два дні після освідчення в коханні, а наречений — на її сороковини

Медична сестра 72-ї бригади Юлія Пастернак загинула від кулі російського снайпера 22 квітня у Козачій Лопані Харківської області. Жінка сама виховувала двох дітей — сина Олексія й доньку Дарину. За два дні до смерті Юлії освідчився її коханий Ігор, який, однак, загинув на 40-й день після нареченої.

Юлія народилася у Кам'янці Черкаської області 18 липня 1982 року. Закінчила Кременчуцьке медичне училище й 14 років поспіль працювала в рідному місті медиком “швидкої”. 

"Для мене вона була дуже важливою людиною, я завжди на неї рівнялася. Юля ніколи не боялася перешкод і труднощів. По життю дотримувалася правила: «головне – не панікувати, не плакати». З нею можна було поговорити про будь-що і ніхто про цю розмову не дізнається. Завжди давала хороші поради, незалежно - чи це особисті питання, чи професійні. Вона приходила на роботу, як сонечко, завжди усміхнена, всіх підбадьорювала. Юля часто мені сниться і навіть у снах підказує, як зробити в тій чи іншій ситуації", - згадує колега Юлії Вікторія Кучеренко.

У Кам'янці Юлія популяризувала польську культуру — в 2021 році її було нагороджено подякою Черкаської обласної громадської організації «Польський культурний центр імені Кароля Шимановського» за внесок у розвиток польської культури на Черкащині.

Рідні згадують, що Юлія, яка виросла в місті музеїв, прагнула побачити увесь світ:

"Мама любила подорожувати, їздити на природу, озеро чи річку, відвідувати місця, де вона ще не була, щоби роздивитись, пізнати щось невідоме і нове, — згадує донька Дарина. — Якось сказала, що ніколи не була у Львові і взагалі на заході України. Ми купили квитки на потяг, зібрались і поїхали. Спершу до Львова, потім у Хуст, а звідти – в маленьке селище Шаян. Каталися велосипедами, їздили на екскурсії до солоного озера, в Ужгород і назад до Львова. І це все лише за п’ять днів. Екскурсії, музеї, нові місця, нові враження, нова інформація".

У листопаді 2020 року Юлія підписала контракт із ЗСУ. Спершу перебувала у навчальному центрі «Десна», де здобула кваліфікацію бойового медика. Жінку зарахували до 72-ї окремої механізованої бригади «Чорних Запорожців». Вже у 2021 році проходила службу в зоні ООС.

На початку російського вторгнення 72-а бригада дислокувалася в Білій Церкві. Батальйон, у якому воювала Юлія, було перекинуто у Броварський район. Вже з кінця березня бригада звільняла від окупантів Сумщину, а у квітні – Харківщину.

На війні жінка примудрялася з десятикілограмовою медичною сумкою (стільки ж – бронежилет, каска, автомат) рятувати, витягуючи з поля бою, бійців, важчих за неї вдвічі, часто під обстрілами артилерії та снайперів. При цьому сама керувала автомобілем, сама вантажила й вивозила поранених.

За переказами побратимів, 22 квітня Юлія повзла забрати з лінії вогню важко пораненого українського воїна. На собі мала чіткі розпізнавальні знаки Червоного хреста. Проте її вбив  ворожий снайпер, порушуючи всі закони ведення війни. Тіло жінки так і не знайшли. 

Після смерті Юлії її наречений у листі до доньки Дарини написав: "Донечко, ти як? Неймовірно хвилююся за вас з Олексійком. Ми мусимо триматися, мама цього дуже хоче, і ми її не можемо підвести. Вона тебе дуже сильно любить і завжди буде в наших серцях, у наших думках. Трусить, плачу, але намагаюся зберегти хоча б елементарний порядок у мізках. На душі та серці біль, нічого не можу з цим удіяти. Фізично живий, душею та серцем убитий, але я розумію, що не маю права здаватися, бо в мене є ви. Я вас не залишу, що би там не було! Ти з Олексієм – мій сенс життя, я зроблю все, що в моїх силах, щоб бути поряд з вами і допомагати. Ми її не підведемо, мама завжди буде поряд".

На сороковий день після загибелі коханої Ігоря вбили. Війна не змогла надовго розлучити їх.

За інформацією наукового співробітника історичного музею Кам’янського державного історико-культурного заповідника Тамари Гордієнко, сім’я Юлії Пастернак до сьогодні в пошуках того, як забрати її тіло, щоб мати змогу поховати в рідній кам’янській землі.

Вдячність та шана Героїні!

Фото з особистого архіву та Кам'янського заповідника