Пам’яті фотокореспондента, снайпера Романа Чорномаза (позивний «Корсар»)

Чоловік став 62-м медійником, що загинув в ході повномасштабної війни з Росією

«11 травня, у свій день народження, якраз проходив медкомісію у воєнкоматі. Підходжу до лікарки-терапевта (чи як її там), а вона така опускає очі у папери і: "О, з днем народження, Роман Богданович". Відповідаю: "Дякую!" і йду до наступного лікаря», - згадає чоловік за пів року, перебуваючи на той момент вже у найгарячішій точці на воєнній мапі, під Бахмутом.

Навесні 2022 року Романа кілька разів завертали із зборів з вердиктом: до резерву, у військо не можна через стан здоров’я. Але він уперто повертався до місцевих ТРО. Професійний фотограф мав намір щонайменше фіксувати на камеру наслідки кривавої війни, як це він робив взимку 2014 у Києві, в самий розпал Майдану. Тоді його світлини подій 20 лютого на Інститутській стали доказовою базою проти свавілля влади.

В рідній Умані Романа до війська не взяли. Тоді він поїхав до Києва. Ця спроба мобілізуватися стала третьою. Тут чоловік зміг потрапити до підрозділу, який після навчання перекинули на Сєвєродонецьк.

Роман обрав для себе військову спеціальність снайпера. Він знову дивився у об’єктив, але цього разу вже не фотокамери, а снайперської гвинтівки. Восени на своїй сторінці у соцмережах воїн виклав світлину з чергового тренування, на якій видно, як щільно, майже в самісіньку «десятку», лягли випущені його вправною рукою зі 100 метрів п’ять куль.

«Ще є куди рости, але один з інструкторів каже, що не треба, і такої групи вже більш ніж достатньо… Після війни, мож, займусь спортивною стрільбою, хоча... Хтозна, може, мені то набридне і взагалі не захочеться бачити зброї і всього, що з цим пов'язано. Ми змушені обставинами робити те, що робимо, і вчитися воєнному ремеслу, а не через те, що так самі захотіли», - написав Роман.

Чоловік народився 11 травня 1976 в Умані на Черкащині, в родині відомих представників антирадянського руху. Його батько, Богдан Чорномаз, дисидент і політв’язень радянських таборів, був арештований у 1972 році за звинуваченням в українському буржуазному націоналізмі, антирадянській пропаганді та агітації. Відсидів у таборі три роки. Реабілітований у 1991-му. Був довіреною особою Вячеслава Чорновола на Черкащині. Мати Тетяна – відома громадська діячка, редакторка антикомуністичної газети "Червона калина", працювала журналісткою на «Радіо Свобода».

«Вважаю, що ми є у всіх розстрільних списках, і тому якби росіяни зайшли, ми були б перші, кого здали б колаборанти», - розповідав Роман в одному з інтерв’ю. Як згадував Богдан Червак, голова ОУН, Роман завжди був у гущі людей і подій, де кувалася доля його нації та держави. Він вважав себе літописцем України, яка бореться за свою державність. Його світлини й дописи стали хронікою новітньої історії України.

… У Сєвєродонецьку бойовий підрозділ, в якому воював Роман, вів важкі бої з тривалими масованими ворожими обстрілами. Приміщення, де воїн із побратимами тримав оборону, протягом місяця методично, щодня обстрілював ворожий танк. Від 10-поверхової споруди залишилася буквально груда цеглин. Потім було Зайцеве, контузія, лікування, а після ротації Роман потрапив у самісіньке пекло – у Бахмут, який місяцями розносили артилерією вагнерівці.

Вже на початку 2023 року чоловік отримав чергове поранення: як він сам казав, зловив рукою перший осколок під час «енергійного навалювання по обізянах в соняшниках». Маючи можливість трохи перепочити, він ділився у соцмережах власними спостереженнями про хід бойових дій, заспокоював найбільших панікерів, жартував, а подекуди і давав короткі практичні поради, які дозволяють вижити в бойових умовах.

А також, як і більшість на війні, все ж розмірковував над майбутнім. «Багато хто мріє, чим займеться після війни. Багато хто хоче подорожувати. Один хоче на байку об’їхати Україну. Інший – хоче побудувати дім. А я? Я ще не вирішив. І головне для мене – щоб був цей вибір. Щоб я робив те, що спаде на думку», - казав Роман.

Навесні 2023 року після чергової ротації чоловік знову повернувся на Донбас. Роман загинув у бою зі зброєю в руках 13 червня на Бахмутському напрямку.

«Коли почалася війна, Роман просто продовжив справу своїх батьків - став на захист України. Змінив фотоапарат, з яким працював професійно, на приціл снайперської гвинтівки і приєднався до батальйону «Свобода». Героїчно загинув у бою 13 червня», - повідомив Олег Тягнибок.

За даними Інституту масової інформації, Роман Чорномаз став 62-м медійником, який загинув унаслідок повномасштабної російської агресії.

Фото: Фейсбук-сторінка Тетяна Чорномаз

“Він наполегливо добивався свого, як його пращури боролися за свою Богом дану Україну. Роман Чорномаз - нащадок славної родини. Батько - Богдан Данилович - дисидент, борець, політв'язень, що не корився жодній владі. Мама - Тетяна Олександрівна - громадський діяч, борець, волонтерка. Берегиня, що охороняла свою родину та виховала відважного патріота Романа Богдановича Чорномаза. Друже, не хочу вірити, що тебе немає, світла і добра людина. Немає слів, щоб висловити співчуття родині. Вічна Слава Герою”, - з болем написав у своєму Фейсбуці земляк Романа Руслан Яремчук, сільський голова Паланської територіальної громади.

У Романа залишились мама та сестра.

Вічна пам'ять Воїну!

Перше фото: Фейсбук-сторінка Тетяна Чорномаз; Фейсбук-сторінка Roman Chornomaz