Пам’яті херсонського волонтера, військового Сергія Зелінського

Він пішов служити у ЗСУ не у звичайний підрозділ, він мав бути у самій зарубі

40-річний спецпризначенець ЗСУ Сергій Зелінський загинув 4 червня у Харківській області.

Ще у 2014 році чоловік став волонтером, а також очолював громадську ветеранську організацію. Сергій був відомий ще тим, що разом із друзями-ветеранами АТО заснував у Херсоні піцерію «Сіль та перець» (Укрінформ писав про цей успішний проєкт).

Після повномасштабного вторгнення чоловік спочатку долучився до Руху опору Сил спеціальних операцій на окупованій Херсонщині, а влітку 2022 року став до лав 8-го окремого полку спеціального призначення ССО Збройних сил України.

Як розповідає його сестра Альона Зелінська, "Серенький – так називала мама Сергія, був людиною-сонцем, неймовірно позитивним, мудрим та енергійним, щедрим, турботливим, з ранимою душею та великим і хоробрим серцем.

Люблячий чоловік, батько, син, брат, справжній друг, надійний товариш, всі, хто з ним був знайомий, відчували його світло", - написала вона у Фейсбуці. 

Альона каже, що у Сергія було багато планів на майбутнє, а коли його запитували: "Як справи?", то відповідь була одна: "Все добре!".

Чоловік вірив, що війна завершиться перемогою України.

«Він не міг бути осторонь у такий нелегкий для країни час, хоч і мав всі підстави для звільнення від військової служби. У 2014 році його вдалося відмовити і він став волонтером, цього разу він все вирішив сам... Його не влаштовувало чергування на блокпостах та робота в тилу», - пише жінка.

В одному зі своїх постів у соцмережі Сергій сформулював свою життєву позицію так: «Є речі, які, незалежно від бажання, ми мусимо робити. І повинні робити добре, не зважаючи ні на що».

«Люблячий батько, дітьми, родиною жив, був суворий, як то кажуть, але справедливий. Діти до нього «липли», - розповів кореспонденту Укрінформу його друг, ветеран АТО Віталій Лелюк.

Він також згадує, як створювали піцерію «Сіль та перець» і працювали у ній – тут Сергій був локомотивом, якого інколи доводилося просити пригальмовувати, бо не встигали за ним. «На ньому тримався наш розвиток, наш заклад. А ще він був головою громадської ветеранської організації (громадської організації учасників АТО Білозерського району – ред.). Опікувався ветеранами, переймався, що очолив ветеранську організацію, але не був при цьому ветераном, а волонтером», - каже Віталій.

Хоча, як підкреслює чоловік, Сергій у статусі керівника громадської організації робив більше, ніж багато хто з ветеранів.

Як розповідає сестра Сергія, той жив і у Херсоні, і у Кізомисі, де народився - не було практично жодних вихідних, щоб він не навідався у рідне село, часто бував там і серед тижня. «Я скажу навіть, що він більше себе відчував членом Білозерської громади, куди входить Кізомис, ніж міста Херсон, хоч переймався самоврядуванням в обох громадах», - ділиться Альона.

І ще у нього було дві пристрасті - мисливство та марафонський біг.

Мисливство - це пристрасть з дитинства, яку прищепив йому батько. Сергій навіть був керівником Кізомиського мисливського колективу.

Віталій розповів, що перше, що хочеться сказати, коли згадуєш Сергія, – що той був світлою людиною. Каже, що друг постійно комусь допомагав, був «на телефоні» і за першим викликом готовий був їхати на інший край країни, щоб підставити плече. «Енергетик…А ще Сергій любив марафонський біг і займався ним», - згадує Віталій.

А сестра Сергія каже, що "марафонський біг - це взагалі не лише пристрасть, це навіть не про подолання довгих дистанцій, шалену підготовку та витривалість, це про перемогу над собою, адже брат у дитинстві перехворів на тяжку форму менінгіту і лікарі заборонили йому значні фізичні та емоційні навантаження. Але він весь час доводив, що може більше, ніж йому дозволяли. Тому зі школи займався спортом, любив баскетбол".

«Нормально сприймав критику, не конфліктний абсолютно, було багато ситуацій, коли я з нього приклад брав: там, де я б, напевне, сварився, чи в бійку ліз, Сергій мав витримку і вмів вийти з конфлікту мирно і це викликало повагу», - згадує Віталій.

На Сергію трималася родина, каже він. А на війні він був завжди попереду. «Пішов служити у ЗСУ не у звичайний підрозділ, йому абиде не підійшло, він мав бути у самій зарубі, у ССО», - розповідає друг.

Спецпризначенець брав участь у операціях з розвідки, прямих акціях для виконання складних, небезпечних завдань, що проводить командування ССО. Про всю його діяльність та досягнення у ЗСУ можна буде розповісти лише згодом.

У соцмережах друзі залишають повідомлення про Сергія: «Коли згадую про тебе, друже, то пригадуються лише добрі і веселі історії», «Завжди памʼятатиму тебе усміхненим, веселим, живчиком», «Він був героєм і у цивільному, і у військовому житті».

Вічна пам'ять Воїну!

Перше фото: МОСТ; із сімейного архіву