Перемоги прагнуть всі: від солдата до Залужного

Екіпажі РСЗВ "Партизан" б'ють окупантів на Запорізькому напрямку

На Запорізькому напрямку нині дуже гаряче. Ворог добряче окопався на захоплених територіях, а останнім часом почав ще й мінувати все, що можна. Військові кажуть, це видно по тому, як росіяни обходять великі сектори, певні ділянки доріг, замість того, щоб, наприклад, іти прямо. Попри це бійці окремої бригади територіальної оборони м. Дніпро дістають до ворожої техніки, а також "мінусують" особовий склад.

Б'ють окупанта у тому числі з мобільної реактивної установки "Партизан".

Кореспонденти Укрінформу побували на "партизанських" позиціях і бачили, як наші хлопці вдарили по командному пункту ворога.

ВПОЛЮВАТИ БМП

"Труби для цього "Партизана" зняті з російського "Граду" на Херсонському напрямку, приціл знятий з російського "Урагану" на Лиманському напрямку. Все інше – розробка українських інженерів, авто – від "Автобату", а гроші український народ збирав. Такий собі російський "лендліз" з українською думкою і серцем", – каже командир розрахунку, бусоліст на позивний "Лука".

Він пояснює, що величезним "плюсом" цієї установки є її мобільність. Адже розрахунок може під'їхали на будь-яку позицію. Головне, аби в небі працювала наша "пташка" та передавала координати.

"Ми б'ємо більш точно. У нас ракет менше, ніж, наприклад, у звичайного "Граду", але ми точніше працюємо. Нам допомагає БПЛА. Дальність наших ракет – до 20 км", – розповідає він і паралельно займається підготовкою до виконання бойового завдання.

Розрахунки (до складу якого входить водій, навідник, бусоліст і командир) працюють парами, кажуть – для надійності.

"Ми працюємо з аеророзвідкою і наша ефективність складає 95%. 41 секунда – і наші ракети вже долетіти до пункту призначення", – додає навідник на псевдо "КВН".

Йому 30 років, він родом з Харкова, займався бізнесом, а позивний такий має, бо в студентські роки грав у КВК. Чоловік каже, що без гумору не можна, навіть на війні.

Розрахунки "Партизан" вже мають у своєму здобутку чимало знищених ворожих цілей. Наприклад, тиждень тому вони вразили склад з БК, ліквідували ворожу систему РЕБ, БРДМ, а зараз дуже хотіли б уполювати одну БМП, яка сильно "накриває" наші мінометні розрахунки, що стоять на позиціях.

ВЕЛИКА ЦІНА МАЛЕНЬКИХ ПЕРЕМОГ

Командир мінометної батареї "Галл" підтверджує, що росіяни останнім часом стали більш нервові.

"Наші "Партизани" їм б'ють по нервах. Ми знаємо з радіоперехоплень, що вони нервують, бо не розуміють, звідки летить і що саме. От недавно ракета залетіла в їх БК і вони того явно не чекали", – каже «Галл».

Він родом з Херсонщини, у війську з літа 2022-го. Говорить, що бійці радіють усім нашим просуванням та кожному звільненому місту. Але при цьому радість така собі, бо всі розуміють, якою ціною все це відбувається.

Командир "Граду" та бусоліст на ім'я Руслан став до лав ЗСУ одразу після того, як у боях у Бахмуті загинув його друг. Боєць згорів у танку. У нього залишилися дружина та троє дітей.

"Я був на його похороні у жовтні й вирішив піти на фронт. 9 листопада пройшов відбір. Ми спочатку були у навчальному центрі, а потім на запорізькому напрямку", – розповідає Руслан.

Загиблого друга звали Євген. Чоловіки познайомились у селищі Малинівка, що під Харковом.

"Я по життю займався футболом і він був моїм уболівальником. Постійно приходив до мене на матчі. Він пішов на фронт одразу після початку повномасштабної війни", – розповідає військовий.

Боєць додає, що він сам прийшов до війська стрільцем, потім став старшим навідником, згодом його призначили командиром "Граду".

"Складно працювати з цією установкою?", – питаю.

"Коли ти купуєш автівку, ти не знаєш всіх її характеристик, а лише те, що є в опису. Потім на практиці ти дізнаєшся. Але ми досить швидко навчилися", – відповідає.

Дома на нього чекають двоє синів та дружина. Боєць говорить, що розумів, куди йде, але, на жаль, чимало цивільних досі не усвідомлюють того, що відбувається на фронті й у країні в цілому.

Руслан усміхнений, позитивний та комунікабельний. Проте, варто було згадати про найважчий день на фронті, як його обличчя одразу стало серйозним, а від посмішки не залишилось і сліду.

"Найважчий день був, коли один наш хлопець став "трьохсотим". Йому 18 років було на той момент. Ми втрьох заходили на позиції й він отримав поранення. Це найважче було для мене. Я вам казав, що у мене два сини (старшому 14, – ред.). Так-от, коли прийшов до війська, то цей хлопець нагадав мені сина. Одразу став другом, побратимом. Ми і зараз пліч-о-пліч. Він у мене в розрахунку. Важко було, коли знав, що його з пораненнями забрали, а ти маєш іти в бій", – ділиться спогадами Руслан.

Нашу розмову довелось поставити "на паузу", бо якраз приїхали на позиції й там уже не до коментарів.

"КОЛИ ТИ ЗАБИВАЄШ ГОЛ І ТВОЯ КОМАНДА ВИГРАЄ З РАХУНКОМ 1:0"

Хлопці дуже швидко розклали у бойове положення установки, аеророзвідники передали координати, розрахунки налаштувалися – і випустили по ворожих цілях шість снарядів. Так само швидко згорнулись і поїхали. Дорогою дізнаємось, що командний пункт росіян знищено.

"А що відчуваєш, коли дізнаєшся що влучив?", – продовжуємо розмову з командиром "Граду".

"Радієш, що на якусь кількість їх стало менше, бо розуміємо, що їх надто багато. Але все одно є відчуття гордості", – каже.

"З чим можна порівняти?", – уточнюю.

"З тим, коли забиваєш гол і твоя команда виграє з рахунком 1:0 – і ось ця ейфорія всередині тебе", – відповідає військовий, що попри війну все ж залишається професійним футболістом.

"Перемогу уявляєш? Якою вона буде?", – знов питаю.

"Над цим варто задуматися, бо ми всі мріємо про неї і прагнемо, починаючи від солдата і закінчуючи Залужним", – говорить.

Боєць точно знає, що після перемоги він просто хоче побути з родиною. Він додає, що в українському Криму він познайомився зі своєю дружиною, але зараз не хоче ніяких подорожей. Жартує, що коли жінка запропонувала поїхати на відпочинок у Карпати, то сказав, що "природи вже надивився". Також жартома і в той же час цілком серйозно говорить, що хоче відчути, як це – знову спати на дивані. Проте, головне – просто бути з рідними.

Ольга Кудря
Фото Дмитра Смольєнка