Пам’яті депутата, мінометника Ігоря Бур’янова
В армію Ігоря не взяли – здоров’я не дозволило, а на війну він пішов сам у перші дні
29 червня 2023 року у Кропивницькому відкрили меморіальну дошку солдату Ігорю Бур’янову. Дошку встановили на фасаді приміщення виконавчого комітету районної ради, де і працював чоловік до повномасштабної війни: був депутатом трьох скликань, до початку повномасштабного вторгнення працював в управлінні соціального захисту Кропивницької міської ради. На відкритті зібралися не лише колеги, а й рідні, друзі, знайомі.
Фото: www.ugorod.kr.ua
На війну Ігор пішов у перші дні, добровольцем, воював у складі бригади імені кошового отамана Івана Сірка.
Як йдеться у статті видання «Україна-Центр», присвяченій Ігорю, він навчався у кіровоградській школі № 1. Громадською роботою, політикою захопився завдяки церкві: «Ще дев’ятикласником почав читати Біблію. Церкву обрав українську, це для Ігоря принципово. Був прислужником владики. Рясу мав. Голос у нього гарний. З парафіянами по лікарнях їздив. Благодійністю займалися. Хотів після дев’ятого класу вступати в семінарію. Та звідки в нас такі гроші? Вступив у ліцей на Новомиколаївці – колишнє ПТУ. Спеціальність: робітник комплексного обслуговування», - розповідає мама Ольга Миколаївна.
Після ліцею закінчив Міжрегіональну академію управління персоналом. Чоловік брав участь у Помаранчевій революції, зійшовся з громадськими активістами та політиками.
«Познайомилися ми під час Помаранчевої революції, – розповідає Олександр Кашель, військовослужбовець, колишній депутат Подільської районної в Кропивницькому ради. – Ми разом їздили на семінари з політосвіти. Я часто бував у нього вдома. Коли я 2015 року вирушав в АТО, Ігор допоміг спорядитися. Він завжди був готовий останнє віддати для інших. За себе не попросить, для іншого – розіб’ється. Згодом бізнесменів просив, щоб допомогли нашому підрозділу. Я потім розказував Ігорю про АТО, а він: «Хочу теж попробувати свої сили». Я його відмовляв: «Сиди». Громадський діяч він хороший, але військова справа – не його покликання. Гроші для нього неважливі були. Казав, що йому вистачає».
Ігор опікувався самотніми старими (і городи їхні перекопував) як робітник центру соціального обслуговування людей похилого віку. «На роботу в райраду їздив на велосипеді, якого зібрав у дитинстві з дідусем. Коли дідусь помер, його обов’язки по господарству Ігор перебрав на себе. Перед війною сіна кролям накосив разом зі своїм батьком. І курей завів. Хазяйнував», - згадує мама Ігоря.
Про загибель сина Ольга Миколаївна прочитала 8 жовтня у Фейсбуці. На синовій сторінці його побратим висловив співчуття. Мати кинулася у військкомат, сподіваючись на помилку.
Невдовзі їй повідомили офіційно: 5 жовтня 2022 року солдат-мінометник Ігор Бур’янов загинув неподалік села Орлянка Куп’янського району Харківської області.
Фото: Кропивницька міська рада
15 жовтня його поховали у рідному Кропивницькому. Схилити голови в пошані на Алею почесних воїнських поховань Далекосхідного кладовища прийшли рідні, друзі, колеги, побратими по зброї.
Друг та побратим Костянтин Поляков написав у той день на своїй Фейсбук-сторінці: «Ну от і все. Ми провели тебе в останню путь. Дякую, що був з нами. Був до останнього. Люблю тебе, братику. Ти з нами. У наших серцях. Не забуду ніколи».
«Ігор був надзвичайно відповідальною людиною, достатньо сказати, що кропивничани тричі обирали його депутатом районної ради, - згадував під час прощання з воїном журналіст Геннадій Рибченков. – Це свідчить про величезний рівень довіри до нього, хоч він і був ще молодою людиною. Ігор неодноразово обійшов усі родини на своєму окрузі, був знайомий із кожним виборцем в обличчя, добре знав проблеми мікрорайону і потреби його мешканців. Якби не ця трагедія, Ігор, безумовно, мав велике політичне майбутнє і міг принести багато користі місту, адже на таких, як він, і тримається світ!»
Фото: gre4ka.info
«Ми з Ігорем товаришуємо зі школи, - поділився спогадами друг і побратим Ігоря Костянтин Поляков. – Це людина настільки великої душі, що могла ділитися своїм теплом з іншими, допомагати їм знаходити вихід зі складної ситуації. Він - захмарний батько, який безмежно любив свою донечку, піклувався про маму, був чудовим чоловіком і точно – одним із найвірніших синів України. Ми часто телефонували один одному: останнім часом він мав якесь передчуття. Сказав нам, щоб ми не плакали, коли його не стане. Але хіба це можливо?!»
Вічна слава і шана Герою!
Перше фото із сайту Україна-Центр