«Важка осінь» української дипломатії: буде важко, але не критично
Якими будуть ті чи інші переговори залежатиме від того, наскільки успішною буде Україна на обох фронтах – воєнному і дипломатичному
Новий політичний сезон у світі щодо дипломатії може виявитися складним для України. Про це напередодні заявив глава МЗС Дмитро Кулеба в розмові з журналістом Вадимом Карп’яком.
За його словами, існує ймовірність того, що різні держави закликатимуть Київ до переговорів з Москвою.
«Буде дуже важкий політичний сезон, всіх попереджаю. Ми все одно обов’язково переможемо на всіх фронтах, але буде важка осінь», – сказав міністр закордонних справ.
На уточнювальне запитання, що означає «важка осінь» для дипломатії, Кулеба пояснив, що Україна зіткнеться з багатьма викликами, що буде багато важких міжнародних самітів, на яких нашій державі потрібна «кількісна і якісна присутність всього світу, а не лише наших традиційних друзів з Європи й Північної Америки».
«... всі ці голоси, які починають лунати в різних країнах світу, про те, що «проблеми», що треба переговори. Це не від урядовців лунає, але стають гучнішими ці голоси. Ми робитимемо все для того, щоб ці голоси згасали», — підкреслив керівник української дипломатії.
Тож які саме держави мав пан Кулеба на увазі й чому, з чим це пов’язано? І найголовніше – як варто діяти Україні, які конкретно кроки слід зробити (вже і зараз, а також у найближчій перспективі), щоби не допустити негативного сценарію?
Перемовини у Джидді допомогли Україні налагодити зв’язок з так званими «нейтральними країнами», втім попереду ще чимало роботи
В коментарі Укрінформу дипломат Вадим Трюхан називає вище згадане цілком прогнозованою ситуацією. Московитська агресивна дипломатія, приправлена підвищенням інтенсивністю ракетних обстрілів портової інфраструктури України, дає свої плоди.
«Потужні держави Глобального Півдня думають про те, як нагодувати своїх громадян і не допустити міграційної вакханалії у своїх регіонах, а не про українські національні інтереси. Держави, які дедалі більш сміливо наполягають на припиненні вогню і прямих переговорах України з так званою Російською Федерацією, добре відомі. Вони, власне, уже виступали з публічними ініціативами з цих питань. Це Китай, ПАР, Бразилія, Індонезія та ОАЕ. Плюс Африканський Союз, більшість держав якого зацікавлені у дешевому зерні з України та Росії. Тому з наближенням осінньо-зимового періоду і наростанням дефіциту продовольства тиск на Україну посилюватиметься. І до цього слід бути готовими», - наголошує пан Трюхан.
На Заході теж є певні тривожні для України тенденції: «Навчання наших пілотів, не говорячи вже про передачу літаків, вкотре відтерміновується. Та й з рішеннями щодо далекобійних ракет президент США Джо Байден і канцлер Німеччини Олаф Шольц досі зволікають».
Очевидно починаються гойдалки в стилі – Німеччина готова передати свої ракети Taurus, але лише якщо США дадуть свої ATACMS. І так далі. Подібне ми вже раніше бачили щодо танків, мовляв, німецькі Leopard поставлять в Україну лише за умови постачання туди американських Abrams. Сподіваємося, що нинішня ситуація вирішиться, як і танкова. Бо балістичні ракети нам дуже потрібні. Навіть якщо для них буде перепрограмоване обмеження по дальності до 300 км.
«Водночас ні США, ні Німеччина (та й загалом наші західні партнери, - ред.) не готові допустити поразки України. Адже протягом останніх 16 місяців інвестовано занадто багато», - запевнює дипломат.
Своїм розумінням заяви Дмитра Кулеби поділився також політолог Ігор Рейтерович: «Ця історія повинна йти двома паралельними треками. З одного боку, наші дипломати повинні зберегти той рівень підтримки, який Україна на сьогодні має від країн-партнерів. Причому, йдеться не лише про підтримку у військово-технічному чи фінансовому планах, а й про тверду підтримку українських пропозицій, українського бачення завершення війни».
Експерт каже, що на офіційному рівні країни-партнери не змінювали власну позицію, але…
«Поступово в експертних середовищах чи навколополітичних колах починають обережно зондувати тезу, яка пов'язана з необхідністю перемовин Києва з Москвою навіть без повного вигнання російських військ з України. Мовляв, з територіальною цілісністю і суверенітетом усе зрозуміло, тут повна підтримка, але чому б не почати з перемир'я? Про це говорять як у США, так і в деяких європейських країнах, наприклад, у Німеччині, Франції тощо, - каже пан Рейтерович. - Зрозуміло, що такі заяви й надалі з’являтимуться. На все впливає і впливатиме ситуація на полі бою, в українській економіці, соціально-економічна ситуація в країнах-партнерах, вибори (у США в листопаді наступного року, але праймеріз розпочнуться вже наприкінці 2023-го – на початку 2024 року, - ред.). Це перший момент».
Другий момент – сказане Кулебою стосувалося Африки, Латинської Америки, Близького Сходу, Азії. У цих регіонах є багато країн, які після майже двох років війни в України досі стоять осторонь і не підтримують ні Росію, ні Україну під час міжнародних дискусій чи голосувань.
«Звісно, нещодавні перемовини в Саудівській Аравії допомогли Україні налагодити зв’язок із такими країнами, втім попереду у Києва чимало роботи. Українським дипломатам потрібно переломити ситуацію й розширити клуб країн, які виступають на нашому боці», - додав політолог.
Чому йдеться саме про «важку осінь», а не, скажімо, «важку зиму»? Ігор Рейтерович звертає увагу на два важливі моменти.
Перший – об’єктивний. Йдеться про ситуацію на фронті.
«Зараз військові експерти на Заході кажуть, що Україна має ще трохи більше двох місяців для проведення успішних наступальних дій, оскільки, за їхніми прогнозами, вересень та частина жовтня будуть достатньо сухими, - розповідає політолог. - Натомість у листопаді-грудні погодні умови можуть змінитися. І ці зміни призведуть до того, що фронт "заморозиться", а контрнаступ ЗСУ стане на паузу. Відтак, починаючи з листопада, можуть голосніше зазвучати ті «голоси», про які й говорив Дмитро Кулеба».
Другий фактор – суб’єктивний.
«Керівник Офісу президента Андрій Єрмак після перемовин у Джидді (а ще раніше Володимир Зеленський, - ред.) повідомив, що восени готується Глобальний саміт миру, на якому планується імплементувати «українську формулу миру», яка 12 серпня була обговорена з дипломатами із 58 країн. Тобто ми самі визначили цей період. Тому в контексті «важкої осені» для України Дмитро Іванович мав на увазі як суб'єктивні, так і об'єктивні моменти. І дуже правильно, що він про це публічно сказав», - наголосив пан Рейтерович.
Як варто діяти Україні?
З одного боку, як уже було згадано, багато чого залежатиме від успіхів наших Збройних сил.
«Багато залежить від того, як розвиватиметься ситуація на фронті. Це треба розуміти. І тому з обережним оптимізмом слід відзначити риторику західних ЗМІ, яка за останній тиждень-півтора відчутно змінилася. Іноземні журналісти пишуть, що досить розганяти «зраду» про наступ ЗСУ, адже насправді українські військові мають серйозні тактичні успіхи, які найближчим часом можуть призвести до серйозних змін», - наголошує політолог Ігор Рейтерович.
Так, український наступ йде повільніше, ніж, можливо, очікувалося обивателем, який звик вимірювати все виключно квадратними кілометрами. Але з погляду військових те, що відбувається, – абсолютно логічно. Поки Україна місяцями чекала на постачання озброєння (і чимало чого так і не дочекалася, - Ред.), РФ мінувала територію, окопувалася, будувала фортифікаційні споруди.
«Ситуація дуже динамічна, тому про деякі речі краще дізнаватися постфактум. Однозначно лише те, що Україна повільно, але впевнено рухається до визволення всіх своїх територій. У тилу ми часто не бачимо й десятої частини картини того, що відбувається на фронті. Це по-перше», - говорить експерт.
Другий момент – дуже багато залежатиме від ефективності робочих груп, які були створені після перемовин у Джидді. На цих групах збираються розглядати кожен окремий пункт плану завершення війни, себто «української формули миру».
«Наскільки там швидко зможуть відпрацювати компромісні позиції – настільки ми зможемо зберегти вплив на наших партнерів і перетягнути інші країни. До речі, з 10 пунктів, думаю, по 6-7 не буде застережень. Чому? А тому, що там питання, по яких точно немає особливих розбіжностей. Наприклад, там йдеться про продовольчу та екологічну безпеки, про нерозповсюдження ядерної зброї й таке інше. Навряд чи все це викликатиме якісь серйозні застереження між Україною та іншими країнами, причому навіть тими, які займають нейтральну позицію», - прогнозує наш співрозмовник.
Натомість одним з ключових питань може стати початок перемовин з виведенням чи без виведення російських військ з України.
«От тут все залежатиме від того, чи здатні ми на якісь компроміси та, зрештою, чи існує взагалі якийсь компроміс, який би, по-перше, нас влаштував, по-друге, влаштував, умовно кажучи, держави Глобального Півдня. Знову-таки, з обережним оптимізмом можна говорити, що цей компроміс знайти можливо, але нашим дипломатам доведеться для цього активно попрацювати, не забуваючи при цьому, що РФ також не сидітиме, склавши руки. Втім, якщо нас підтримуватиме значна кількість країн, то це теж може не стати якоюсь непрохідною проблемою: росіяни зрозуміють, що вони залишилися наодинці, а відтак є шанси, що вони будуть змушені наблизитися до умов, прописаних у документі», - додав експерт.
Важливо: Україні в наступні тижні й місяці потрібно заручитися «залізобетонною» підтримкою з боку країн-«важковаговиків».
«Важливо, аби й «Велика сімка» заявила про підтримку «української формули миру», а також, щоб інші країни, які туди не входять, але входять, приміром, у «Велику двадцятку» про це також сказали, - акцентує пан Рейтерович. – Нам дуже важливо щоб на Заході, в ЄС сформувалася єдина позиція. Бо тоді разом з партнерами Україні легше буде спілкуватися з тими ж державами Глобального Півдня і казати: «Бачите, увесь Європейський Союз підтримує «українську формулу». Відтак, якщо ви хочете без проблем працювати на європейських ринках, торгувати з ЄС – докладіть зусиль, щоб війна закінчилася, щоб росіяни якомога швидше забралися до біса з України».
А ще – це дуже важливо - в цей період нашій державі треба узгодити на переговорах і підписати двосторонні гарантії безпеки (наразі йде активний діалог з американцями, британцями, іншими партнерами, - ред.).
«Це також буде вкрай промовистий сигнал, який, безумовно, вплине на нашу підготовку до Глобального саміту миру та його підсумки», - вважає політолог.
Вадим Трюхан вважає, що Україні варто діяти в чотирьох напрямках.
По-перше, активізувати підготовку Глобального саміту миру.
«При цьому цей саміт не має носити характер декларативного, пустого збіговиська, а завершитися конкретними результатами, у тому числі спільною заявою, яка міститиме дорожню карту завершення війни та встановлення тривалого миру».
По-друге, працювати з країнами Глобального Півдня на двосторонній основі. Там, де досі немає послів, терміново заповнити вакансії висококласними дипломатами, проводити на регулярній основі брифінги для їхніх послів у Києві, організувати візити найвищого та високого рівня (президент, премʼєр, голова Верховної Ради) тощо.
«Той факт, що в таких державах, як от Китай, Індія, Індонезія, ПАР, Бразилія, не було українських високопосадовців протягом багатьох місяців, а подекуди й років, не сприяє формуванню позитивної для України позиції тамтешніх урядів», - наголошує він.
По-третє, Україні слід демонструвати власну ефективність у питанні виробництва зброї та боєприпасів, зокрема бронетехніки, дронів, ракет, снарядів тощо.
«Повноцінне переведення економіки на воєнні рейки продемонструє світу готовність України боротися за свою незалежність і територіальну цілісність до перемоги».
По-четверте, нарешті навчитися системно працювати на інформаційному фронті.
«Українські експерти коштом донорських ресурсів, в основному іноземних, роблять нечисельні вилазки за кордон з метою проведення «адвокасі»-кампаній. І то – це як правило держави Заходу. Держави Глобального Півдня і тут залишаються обділеними увагою, за рідкісними поодинокими виключеннями. Особисто я знаю лише декілька експертів-міжнародників, які з власної ініціативи, абсолютно на добровільних засадах, підключаються до політичних ток-шоу в деяких арабських державах та Індії».
А загалом, на думку експерта, тиск, який чекає на Україну, можна спокійно витримати.
«Для цього слід лише значно посилити інституційну спроможність Дипломатичної служби України, а також продовжувати демонструвати успіхи на полі бою, у тому числі з використанням зброї власного виробництва», - резюмував Вадим Трюхан.
Мирослав Ліскович. Київ