Пам’яті вчителя історії, солдата Олександра Прохніцького
На початку повномасштабної війни повернувся з-за кордону, щоб стати на захист України
Олександр Прохніцький упродовж семи років працював вчителем історії у Малиницькій школі на Хмельниччині. Селу, де навчав дітей, чоловік присвятив історико-краєзнавчий нарис «Малиничі», що вийшов друком у 2018-му році. Історія була не лише професією, а й хобі чоловіка: друзі пригадують цікаві розмови з ним історичні теми.
Олександр також захоплювався туризмом, любив читати й подорожувати велосипедом. Писав блоги про свої мандрівки та знімав відео для власного YouTube-каналу.
Коли розпочалася повномасштабна війна, чоловік працював у Чехії. Він одразу ж повернувся, аби стати на захист України. Спочатку займався волонтерством, а влітку 2022-го приєднався до лав одного із добровольчих батальйонів. Згодом перейшов на службу в ЗСУ.
«Якось я запитала Олександра: “Для чого ти приїхав?”. Він сказав: «А що я скажу синові, коли він запитає, де я був під час війни? Скажу, що переховувався в Чехії?» Він приїхав свідомо, пішов на війну свідомо», – пригадує сусідка Олександра Галина Замрій.
На початку літа 2022 -го року Прохніцький вирушив у 140-кілометровий велопробіг у пам’ять про покійного батька. Тоді він ще не знав, що це буде одна з його останніх подорожей.
«Здобув ще один важливий урок у всій цій колотнечі. Подивився на себе зі сторони, переосмислив багато моментів, на які за інших обставин не звернув би уваги. Цікава річ – життя – і добре, що у ХХІ столітті маємо змогу прожити не одне, а декілька. Виявляється, я спішив жити і не брав відповідальності за речі, які роблю. Тобто брав, але часткову. І так у всьому. Це ж легко – перекласти провину на когось, бо винним буду завжди не я, бо «я ж казав»... І добре, що я це усвідомив, залишивши позаду свій егоїзм», – написав чоловік на своїй сторінці в соцмережі.
«Чорним вороном у шкільну родину прилетіла звістка про загибель нашого колеги, вчителя історії Прохніцького Олександра Анатолійовича. Коли в Україну увірвалася біда, він не залишився осторонь. Щирий, справедливий, невгамовний, справжній патріот своєї держави. Спочатку волонтерить, а згодом стає пліч-о-пліч з побратимами у боротьбі з ворогом. Нехай душа загиблого воїна знайде вічний спокій. Герої не вмирають! Олександр Анатолійович залишиться назавжди в пам'яті шкільної родини», – написав директор Малиницького навчально-виховного комплексу Володимир Гусар.
У школі, де працював Олександр, його запам’ятали усміхненим, цілеспрямованим та світлим, завжди готовим прийти на допомогу.
«Він завжди був активним, життєрадісним, сповненим енергії, у всьому підтримував. Справжній друг. Мені важко говорити, тому що його загибель – біль на все життя. Це дуже велика втрата для нас усіх», – згадує про полеглого його колега Оксана Гуцал.
Олександр Прохніцький мав веселу вдачу. Побратими кажуть, що його жарти неабияк підтримували на війні.
«Вічний веселун, непосидючий фігаро, активіст, вчитель історії та персонаж багатьох веселих історій. Хіба можна було не сміятись у гурті з тобою? Ні!... Ми будемо тебе пам'ятати», – написав про Героя його товариш Віктор Рибачок.
На знак помсти за полеглого воїна його побратими випустили по ворожих позиціях снаряд із підписом «За Сашу Історика, учні». Навчаючи дітей історії, він і сам увійшов у неї як воїн, що віддав своє життя за Україну.
Олександру Прохніцькому було 35 років. У нього залишилися дружина та син. Героя поховали на Алеї Слави у Хмельницькому.
Фото: Фейсбук-сторінка Олександр Прохніцький, Фейсбук-сторінка Володимир Гусар, Суспільне.Хмельницький та сайт Vsim.ua