Пам’яті футбольного тренера, аеророзвідника Дмитра Грабка

На честь Дмитра започаткували футбольний турнір у його рідному селі

З дитинства Дмитро Грабко кожну вільну хвилину грав у футбол із друзями. Дитяче захоплення цим видом спорту поступово переросло у професійні заняття та гру за сільську, міську, обласну команди. Юнак також безкоштовно тренував дітей і планував вивчитися на футбольного тренера.

Старша сестра загиблого Героя Марія Глива розповідає, що із Дмитром завжди було весело.

«Він був спритним та активним хлопчиком, його скрізь було багато. Але спорт, особливо футбол, був для нього на першому місці, він цим жив», – розповідає жінка.

Дмитро мав багато товаришів. У школі, в училищі, у футбольних командах, під час строкової служби, на роботі, на фронті – він скрізь знаходив нових друзів і ніколи не забував про старих. Жоден день народження хлопця не обходився без веселої компанії.

Після школи Дмитро пішов навчатися до Чернівецького машинобудівного ліцею на верстатника. Сестра зізнається, що це – не та робота, якою він хотів займатися. Юнак прагнув пов’язати своє життя зі спортом. Після закінчення ліцею він почав навчатися на тренера на заочному відділенні Коломийського інституту. Також пішов на строкову службу.

«Дмитро служив у військовій частині Нацгвардії в Ужгороді. Там до нього добре ставилися, поважали. Діма навчився добре лагодити телефони. Навіть під час служби односельці надсилали йому зламані телефони, він їх ремонтував і повертав. У частині всі знали, що Грабко може все відремонтувати», – посміхаючись, згадує Марія.

Після строкової служби юнак повернувся додому. Продовжував заочно навчатися, також влаштувався шиномонтажником у Чернівцях. За короткий час став головним майстром і вже мав своїх підлеглих.

«Коли Діма востаннє приїжджав до нас із передової, то казав мені, що після закінчення війни хоче розпочати власну справу. Він планував зі своїм шефом відкрити ще один центр шиномонтажу, де був би співвласником. Та не встиг», – каже сестра загиблого.

Після початку повномасштабної війни Дмитро одразу хотів стати на захист рідної землі. Та на той момент у нього був важкий перелом ноги.

«У перші тижні брат із гіпсом на нозі допомагав волонтерам. У нього мала бути тривала реабілітація. Та десь через місяць Діма не витримав, звернувся до лікарів, попросив зняти гіпс і пішов до військкомату. Його тоді, звичайно ж, не взяли, бо ставати на ногу він не міг, ходив із милицями. Ще через місяць знову пішов до військкомату, йому знову відмовили. А вже на третій раз Діму таки взяли у військо», – пригадує Марія.

У перші місяці служби Дмитро перебував із побратимами у військовій частині Нацгвардії у Чернівцях. Та постійно просив перевести його ближче до передової. За цей час він освоїв спеціальність бойового медика, потім навчався на оператора-навідника БТР. Після цього його перевели до 14-ї штурмової бригади Нацгвардії «Червона Калина». Там він здобув знання, необхідні пілоту-оператору БПЛА, став аеророзвідником. І через кілька місяців інтенсивних тренувань їхній підрозділ потрапив на передову.

«Він ніколи не скаржився на службу, хоча я бачила по очах, який він втомлений. Його побратими розповідали, що після бойових виїздів Дімка майже не відпочивав. Він постійно навчав бійців, як надавати медичну допомогу у випадку поранення. Пригадую, як він любив повторювати батькам і мені: «Чекайте, скоро я привезу вам путівки у Крим». Він усе робив, щоб наблизити нашу перемогу», – додає сестра загиблого.

Востаннє Дмитро бачився з рідними у квітні, на Великдень. Його відпустили з передової додому на кілька днів.

9 травня боєць загинув: разом із побратимами Дмитро повертався з бойового завдання під Бахмутом, коли поблизу села Спірне їхній автомобіль потрапив під обстріл ворожих ракет. Із шести бійців, які були в автомобілі, троє загинули. Серед них і Дмитро.

Поховали воїна у його рідному селі Рідківці.

8 червня 2023 року, коли Дмитру мало виповнитися 26 років, у селі вперше провели футбольний турнір його пам’яті. Такий захід планують організовувати щороку.

Сестра загиблого зареєструвала на сайті Президента петицію з проханням присвоїти Дмитру Грабку звання Героя України. Петиція зібрала необхідну кількість голосів і чекає на розгляд.

Вічна пам'ять Герою!

Фото надані Марією Гливою