Пам'яті художника, дослідника ОУН та сина повстанця Роберта Покотила (Друг «Сокира»)
Чоловік загинув на передових позиціях біля Бахмута
Про смерть Роберта Покотила повідомили за кілька тижнів після того, як він загинув — тіло неможливо було евакуювати: його витягли та опізнали лише за деякий час, після звільнення ЗСУ кількох сіл на Бахмутському напрямку.
Про факт загибелі “потомственного националиста” повідомляла більшість ворожих пабліків — з неприхованою радістю. Із сумом писали про загибель Друга "Сокири" в Україні, обов'язково додаючи “Помстимося!”.
Роман був сином повстанця, члена ОУН з 1939 року, очільника збройного підпілля ОУН на Київщині у 1945-48 роках Володимира Покотила. Батько Друга "Сокири" створював боївки у Бищівському, Фастівському та Бородянському районах, а також облаштовував конспіративні квартири у Києві та передмісті для похідних груп ОУН. У 1948 році його схопили енкеведисти та відправили до таборів ГУЛАГу. Володимир брав участь у повстанні в Кенгірі, звільнився у 1961 році, повернувся в Україну. Помер у 2013 році.
Дід Друга "Сокири", Кіндрат Покотило, також був активним учасником Перших визвольних змагань.
Сам Роберт перебував у національно-визвольній боротьбі з кінця 1980-х років. Був бійцем УНСО, брав участь у всіх відомих на той час акціях націоналістів — таких, як "потяг дружби", штурм Лаври, похорон Патріарха та інших. Чоловік був активним членом Конгресу Українських Націоналістів, Київського Братства УПА, Борщагівського підрозділу КМО УНСО з часу заснування.
Його батько, вже будучи літньою людиною, не припиняв боротьбу за УССД (Українська соборна самостійна держава - ред.). За допомогою Роберта він видав автобіографічну вражаючу книгу "Лицарі золотого тризуба", де описує все своє життя з дитинства і шлях боротьби за Вільну Україну, на який став мало не з п'ятнадцяти років. Роберт активно допомагав батькові в роботі над книгою й у процесі видавництва. Саме він записував згадки батька на диктофон, а потім упорядковував книгу, влаштував її презентацію.
Іменем Володимира Покотила нині названа вулиця на столичній Борщагівці — саме та, де вони з Робертом мешкали.
Досліджуючі рух ОУН-УНСО, Роберт створив ютуб-канал, де збирав згадки інших учасників руху.
З перших днів повномасштабного вторгнення РФ Друг "Сокира" долучився до оборони Києва у складі добробату ОУН. Згодом, у лютому 2023 року, разом із побратимами вступив до новосформованого 415-го окремого стрілецького батальйону — саме у його лавах мужньо боронив нашу землю біля Бахмута.
Про Романа багато згадує командир, військовий, націоналіст, громадський діяч Микола Коханівський. Під їх спільним фото у Фейсбуці написано: “Вчора після виходу, з другом Сокирою, біля Бахмуту. Вихід був капець який карколомний, як власне і захід. Проте, з Божою поміччю, все буде Україна! Амінь!”
Микола каже, що воюючи поруч з Другом "Сокирою", дуже з ним подружився.
“Він був мегавідповідальний і жертовний, завжди готовий віддати останнє, якщо це потрібно для справи. Дуже боляче втрачати такого побратима! Важко, дуже важко це сприйняти! Але тішить те, що «Сокира» цього літа покаявся і прийняв Христа. Тому, друже Роберте, не прощаємося, до зустрічі! Герою слава!” - написав він на смерть побратима.
Вічна пам'ять Герою!
Фото: Фейсбук-сторінка Роберт Покотило, Новинарня