Пам’яті старшого лейтенанта Ярослава Баіса (позивний «Август»)

Перед виходом з Азовсталі він надягнув погони, бо пишався бути українським офіцером

Ярослав виріс в Одесі, і як багато місцевих хлопців, планував стати моряком. Крокуючи до своєї мрії, юнак закінчив Одеський національний морський університет. Йшов 2017 рік, в Одесі було тихо та спокійно, але Ярослав не знаходив собі місця – на сході країни вже давно тривали бойові дії.

«У 2017 році він вирішив йти захищати ту територію, де жодного разу не був. Для мене він – герой», - розповідає про Ярослава його наречена Валерія.

Початок повномасштабного вторгнення пара застала у Маріуполі, де вони мешкали останні роки: дівчина навчалася на лікаря, а Ярослав служив в полку спецпризначення "Азов".

Ранок 24 лютого розпочався з дзвінка командира частини, в якій служив Ярослав.

«Збирайся, настав час» - закарбувалася рокова фраза у спогадах дівчини.

Попри вмовляння Ярослава поїхати з міста, Валерія, як завжди, пішла до лікарні. Далі - тиждень важких обстрілів, відсутність можливості евакуюватися та жодних звісток про долю нареченого. Зрештою дівчина опинилася у бомбосховищі спортцентру «Іллічівець», де надавала допомогу пораненим від російських атак. Їжу, воду та медикаменти до сховища привозили бійці «Азову». Дівчина питала у них про коханого, та єдине, що чула у відповідь: «у 200-х його немає».

Проте навіть у надзвичайно складних обставинах Ярослав зміг передати нареченій листа до 8-го березня.

«Кохана, я дуже тебе люблю та хвилююся за тебе. Сподіваюся, з тобою усе гаразд. Зі мною все добре. Тримайся», - йшлося в записці.

20 березня Валерії та ще кільком жінкам з дітьми «азовці» допомогли виїхати з Маріуполя до Запоріжжя. Ярослав же залишився у місті та на початку квітня разом зі своїм підрозділом перейшов до заводу «Азовсталь». Час від часу воїн виходив на зв’язок. За словами Валерії, Ярослав мужньо тримався, але одного дня хлопцю довелося грузити в автомобіль трупи жінок та дітей - під час цієї розповіді він не витримав та заплакав.

17 травня 2022 року Ярослав повідомив, що підрозділ отримав наказ залишити «Азовсталь».  На жаль, з полону Ярослав не зміг повернутися живим. Боєць опинився серед тих, на кого прийшовся удар після підриву одного з приміщень в колонії Оленівки, де росіяни влаштували теракт. Тривалий час родина чекала на обмін тілами та підтвердження тесту ДНК.

В останню путь в рідній Одесі воїна проводили 8 липня 2023 року. Ярославу було 27 років.

Друзі згадують Ярослава як людину із загостреним почуттям справедливості та борця за українську Одесу.

«Він вступив до полку «Азов», напевно, найелітнішого в українській армії. Він продовжував службу. Йому подобалось і він завжди вдосконалював свої навички. Він ріс по певних військових кар’єрних сходинках. Він приїздив у відпустки та ми спілкувались. Тобто, людина відкрита, проста, з почуттям гумору, максимально справедлива і патріотична. Ярик мав би будувати цю країну, тому що був щирим патріотом, але доля склалася інакше. Перед виходом з «Азовсталі» Ярослав одягнув офіцерські погони, він пишався що є українським офіцером»,– згадує товариша активіст Дем’ян Ганул.

За словами мами загиблого захисника Марини Баіс, звання старшого лейтенанта Ярослав отримав саме на «Азовсталі». Хлопець був замом командира роти по роботі з особовим складом. Пані Марина каже, що її син пройшов через пекло, коли тримав на руках вмираючих побратимів.

«Вони вийшли з "Азовсталі" насамперед для того, щоб зберегти життя пораненим. У них був міцний зв’язок поміж собою. Вони були братами. Мені б дуже хотілося, щоб в усіх військових структурах України був такий зв’язок, як у них. У них гасло «Україна понад усе» було в душах. Вони розуміли, куди йдуть. Розуміли, що попереду - полон та катування, бо з 14 року знали, що таке Російська Федерація та її обіцянки», - розповідає мама загиблого Героя.

Також жінка згадує останнє повідомлення, яке отримала від сина. Ярослав написав: «Я сподіваюсь, що Батьківщина нас не забуде».

«Моє прохання, як мами: будь ласка, будьте щасливими і вільними. Нікому не дозволяйте - ні своїм, ні чужим - забрати це право. Мій син та його побратими воювали та воюють за це. Я благаю всіх своїх співгромадян – пам’ятайте про це. Це саме головне, що ви повинні зробити», – каже пані Марина.

Наприкінці серпня 2023 року на честь Ярослава Баіса в будівлі Одеської морської академії, де навчався Герой, відкрили меморіальну дошку.

«Потоки учнів були великі, але я пам’ятаю обличчя Ярослава. Боляче відчувати, коли тобі 64 роки, ти живий, а такий молодий, сильний та красивий хлопець, який мав би продовжувати український рід – гине. Але без героїв не буває ні історії, ні волі, яку ми повинні цінувати найбільше. Через таку смерть ми маємо відчувати, що зобов’язані жити інакше», - наголосив викладач історії, професор Микола Михайлуца.

Професор додав, що таких героїчних мам, як мама Ярослава пані Марина, на жаль, буде багато.

«Велика боротьба попереду. Вам ціни немає, мамо. Хочеться Вас обійняти. І цією обіймою обійняти всіх мам полеглих. Вони всі в нашому серці, тому вони – живі.  Давайте пам’ятати, заради чого вони загинули. Слава Україні і слава мамам», - звернувся до мами загиблого захисника Микола Михайлуца.

Вічна пам'ять Герою!

Фото: Фейсбук-сторінка Ярослав Красовський, Новинарня