Іранські ракети «Fateh-110» та «Zolfaghar»: чи стануть вони проблемою для української ППО
Які алгоритми протидії обом типам цієї балістичної зброї мають наші військові
У 2022 році вперше з’явилася інформація про те, що росія намагається отримати в Ірану балістичні ракети «Fateh-110» і «Zolfaghar». Такі запити були зумовлені тим, що в росії вичерпалися запаси 9М723 і 9М728 ОТРК «Іскандер», і вже наприкінці травня – початку червня російські війська почали застосовувати ЗРК С-300, переналаштовані на удари по поверхні, у спробі компенсувати нестачу вогневого потенціалу.
Проте компенсація ракетами 5В55 була дуже сумнівної ефективності. Спочатку як ракета ППО вона не мала достатньої точності для заміни оперативно-тактичного озброєння, а також у неї була обмежена дальність пуску – до 75 км. У цьому точність поразки погіршувалася зі збільшенням дальності польоту. Переважно російські війська використовують комплекси С-300 в Україні як елемент невиборчого терору, завдаючи ударів по прифронтових містах та селах, Харкову, Кривому Розі, Запоріжжю, Краматорську, Слов’янську тощо. Але потребу у високоточній ракетній зброї оперативно-тактичного рівня так і не задовольнили.
У другій половині 2023 року було багато повідомлень про те, що росія досягла певних домовленостей з Іраном щодо постачання Fateh-110 та Zolfaghar. Особливо ці розмови почастішали на тлі закінчення обмежень на експорт ракетного озброєння, накладених на Іран. Хоча виникає цілком раціональне питання: а коли якісь обмеження взагалі зупиняли Іран?
Наприклад, ту саму ракету «Zolfaghar» вперше було застосовано в 2017 році в Сирії. Тоді іранські сили, які підтримують Башара Асада, завдали удару цією системою по Дейр-ез-Зору. А 2021-го єменські хусити атакували цими ракетами об’єкти на території Саудівської Аравії. Власне, питання: обмеження ООН у дії?
Трохи подробиць про те, що таке ракети «Fateh-110» і «Zolfaghar».
Описуючи ці ракети, багато хто вказує на їхні основні характеристики, такі як дальність польоту й маса бойової частини, але важливо також знати, куди сягає історія створення цих ракет. Ракета «Fateh-110» побачила світ у 2002 році, її розроблено на основі некерованої ракети «Zelzal-2», яку також створено на базі Zelzal-1, однієї з перших найбільш успішних ракет у початковій стадії ракетної програми Ірану.
Чому Zelzal-1 стала найуспішнішою за багато років спроб і помилок? Усе дуже просто: Іран отримав доступ до китайських ракетних технологій за допомогою постачання ракет CSS-8. Водночас китайські ракети CSS-8 (Project-8610) були копією радянської С-75 зі змінами, що дали змогу з протиповітряної ракети зробити тактичну, балістичну класу «земля-земля».
Фактично вся подальша ракетна програма Ірану, тією чи іншою мірою, відштовхувалася від бази у вигляді Zelzal-1, не надто далеко відриваючись, навіть за характеристиками: дальність польоту – до 200 км (200–300 км у Fateh-110 залежно від покоління), а маса бойової частини – близько 500 кг (500–650 кг Fateh-110 залежно від покоління).
Крім CSS-8, на Zelzal-1 також вплинула тактична радянська ракета 9К52 «Луна-М». Таким чином, іранська ракетна програма – це симбіоз радянських та китайських технологій, яку з роками вдосконалювали в міру отримання Іраном доступної елементарної бази для модернізації.
Ракета «Zolfaghar» є продовженням розвитку Fateh-110, але від ракети попереднього покоління вона відрізняється разючим зростанням характеристик. Зокрема, дальність польоту Zolfaghar становить до 700 км, та її точність значно зросла в результаті застосування комплексу систем наведення. Так, крім інерційної системи наведення, ракета використовує GPS, а також комерційні системи GNSS.
Отже, головною відмінністю ракет «Zolfaghar» від попередніх поколінь є те, що бойова частина цієї групи відділяється під час заходження на ціль. Це значно ускладнює її виявлення, відстеження та знищення. У цьому питанні іранські ракетобудівники навіть змогли оминути російські ВТРК «Іскандер». Хоча такий технологічний ривок в іранській ракетній програмі без підтримки з боку росії навряд чи був би можливим. Примітно, що Zolfaghar з’явилася після введення проти росії санкцій у 2014 році та на початку дрейфу російської зовнішньої політики на Схід, як Близький, так і Далекий.
З урахуванням відомої про ці ракети інформації можна говорити, що вони за своїм функціоналом більше схожі на радянські й російські кінця 1980-х – початку 1990-х. Зокрема, Fateh-110 – це умовно вдосконалена ТРК «Точка-У», а Zolfaghar – це модернізований ОТРК «Іскандер».
Українські засоби ППО мають розроблені алгоритми протидії обом типам даних ракет, з тією особливістю, що балістичні ОТРК «Іскандер-М» / «Zolfaghar» можуть збивати тільки ЗРК «Patriot» та SAMP/T. А тому не виключено, що після отримання іранських ракет росія застосовуватиме Fateh-110 у ближніх зонах, з найменшою концентрацією ППО, а Zolfaghar – значно більшою площею тилової України, де немає засобів ППО, здатних перехоплювати ці ракети. Хоча заради експерименту можуть спробувати прорвати ешелоновану ППО Києва.
Водночас проблема застосування цих ракет росією полягає в тому, що вони не масовий продукт, їхня кількість обмежена, і виробництво не зрівняти, наприклад, із виробництвом дронів-камікадзе, якими російські війська засипають Україну сотнями щомісяця.
Крім того, ці ракети запускають із специфічних пускових установок (ПУ), які мають поставляти до росії разом із ракетами, а екіпажі для них проходитимуть додаткову підготовку. І в умовах протидії цим ракетам, імовірно, вигідніше й ефективніше знищуватиме саме ПУ, без яких неможливо буде застосовувати й самі ракети.
Але в історії з можливою передачею росії ракет «Fateh-110» та «Zolfaghar» дуже багато змінних. Наприклад, так і не зрозуміло, чому з 2022 року цю передачу не було здійснено? Невже росія не змогла запропонувати Ірану щось натомість, окрім грошей, що могло б зацікавити ІР? Чи, власне, виробництво Fateh-110 і Zolfaghar не настільки велике, що для задоволення потреб росії, яка на початку 2022 року десятками на добу запускала ВТРК «Іскандер» по Україні, просто доведеться спустошити накопичений роками БК?
Запитань багато, але відповіді на них будуть лише у двох випадках: у разі передачі або, навпаки, відмови в передачі іранських ракет росії.
Олександр Коваленко, військово-політичний оглядач
Інформаційний спротив