Раду Хоссу, румунський друг України, волонтер

Це була знакова зустріч. Я їхала у дальній куточок Києва, щоб дістатися автосервісу, де готувався до відправки на фронт мобільний шпиталь для ЗСУ. Із суперопераційною, в якій все було зроблено за останнім словом бойової медицини, яка дозволяла робити операції поруч з бойовищем.

Я знала, що цей шпиталь — проєкт румунської спільноти, і навіть думала, що нам потрібно створити портрети найбільш яскравих представників саме суспільних, а не політичних кіл.

Там мене і зустрів Раду Хоссу, румунський блогер і політичний консультант, друг українських військових, який нині цілковито занурений у допомогу Україні.  Мільйонні аудиторії Раду у Facebook, Twitter/X і Telegram постійно читають його пости, репортажі з української війни, а також фінансово підтримують проєкти на допомогу ЗСУ.  Тоді Раду водив мене по мобільній операційній, яка мала їхати на Схід, він знав там кожну деталь, і казав, що у вартості цієї операційної є і щомісячний донат румунської пенсіонерки в 10 євро, і деколи по дві-три тисячі вкладень румунського підприємця.

Ми домовилися ще раз зустрітися із Раду, нещодавно, я взнала, що він нагороджений Президентом України орденом «За заслуги». Але він майже весь час був на фронті і це інтерв’ю продовжувалося у режимі голосових смс під звуки вибухів та обстрілів та відповідей у письмовому виглядів. Тим не менше, воно – ще один пазл цієї війни.

ЯКБИ ГОЛЛІВУД СТВОРЮВАВ СЦЕНАРІЙ, ВІН БИ НЕ ЗМІГ ВИГАДАТИ ТАКОГО ЖАХУ, ЯК БУЧА ТА ІРПІНЬ

-  Раду, як ви почали нам допомагати?

- У Румунії я працював, як політичний консультант у молодій партії, яка виступає за ЄС і НАТО, за суспільство, де правила рівні для всіх. Я щиро вірю, що ви повинні мати шанс мати таку рівність. Росія намагалася зруйнувати цю рівність можливостей для українського народу вторгненням в Крим і на Донбас у 2014 році, а потім — повномасштабним вторгненням 24 лютого минулого року.

Російська Федерація, держава-спонсор тероризму, як було також заявлено Румунією в парламенті Європейського Союзу, порушила міжнародне право, і договори, які вона, сама ж колись  підписала. Для мене це неприйнятно. Якщо у мене будуть діти, я хочу, щоб вони жили в справедливому світі, де ми матимемо право вибирати своє майбутнє.

Для мене вторгнення  Росії було найчистішим прикладом боротьби Добра проти Зла. Навіть Голлівуд, якби створював сценарій, не придумав би такого жаху, зі сценами, як Буча, Ірпінь, Ізюм. Так я почав писати про цю війну для  румунських читачів і став одним із найчитаніших румунів у Facebook.

Одного разу зі мною зв’язався український військовий румунського походження, на ім'я Михайло, який пішов добровольцем у ТРО з певними проханнями,  і я вирішив допомогти не лише боротися з російською пропагандою, але й діяти в інший спосіб.

-  Яка була хронологія цієї допомоги, розкажіть за датами?

- Я почав збір коштів у серпні 2022 року і до червня 2023 року зібрав понад 600 тисяч євро, які перетворилися на різну допомогу українській армії та мирним жителям звільнених  міст та сіл України.

Румунські медіа пишуть, що це, ймовірно, найбільший  в країні збір коштів окремою особою на війну та гуманітарні зусилля в Україні. І я, наразі, єдиний громадянин Румунії (без офіційної посади), нагороджений Володимиром Зеленським орденом «За заслуги» III ступеня.

З вересня минулого року я провів близько трьох місяців на фронті в Харківській області разом з розвідгрупою, яку я назвав «ужгородські хлопці». Вони через мене першими отримали від румунів балістичні шоломи та бронежилети стандарту НАТО. Тоді,  минулого року, мене нагородили відзнакою «Велике серце» за мою волонтерську  підтримку 101-ї ТРО.

Через неурядові організації я експортував в Україну для ЗСУ понад 20 пікапів, 4 військових вантажівки, понад 30 генераторів середньої та великої потужності для зими, дрони, десятки й десятки тонн гуманітарної допомоги. Ми інвестували понад 150 000 євро в те, що зараз називається Медичний комплекс імені Олега Губаля, 100 тисяч у 5 автомобілів швидкої допомоги, які я подарував військовим частинам в Україні, пожежну машину вартістю майже 30 тисяч євро — особисто привіз її 20 січня 2023 року в центр Бахмута. ЇЇ названо на честь одного з героїв Ужгорода — Олега Губаля. Олег у перші місяці війни був для мене як янгол-охоронець, коли я був на фронті і який загинув рік тому, 10 листопада 2022 року.

В  Ізюмі був саме того тижня, коли його звільнили. Я привозив допомогу у Харків, Великий Бурлук і тричі був і Бахмуті в період оточення. Їздив туди у  жовтні 2022 року, листопаді 2022 року та 20 січня 2023 року, коли Бахмут був у тактичному оточенні, і мені, щоб дістатися туди,  довелося обрати маршрут Костянтинівка – Часів Яр – Хромове – Бахмут («Дорога життя», яка цілком могла стати «Дорогою смерті»).

Я пишаюся тим, що з Бахмута я разом з Михайлом  витягував і рятував мирних жителів.

НАЙСИЛЬНІШІ ЕМОЦІЇ БУЛИ, КОЛИ МЕНІ ВДАЛОСЯ ВІДВЕЗТИ ПОЖЕЖНУ МАШИНУ В БАХМУТ І БАЧИТИ РЯТУВАЛЬНИКІВ, ЯКІ ЩОДНЯ ПІДДАЮТЬ НЕБЕЗПЕЦІ СВОЄ ЖИТТЯ

-  Які найемоційніші моменти війни ви запам'ятали?

- На цій війні я пережив увесь спектр емоцій. Ця війна не «як у кіно». На жаль, надто багато людей із західних країн коментують зі сторони, а якби вони провели хоча б одну ніч на передовій, то зрозуміли б, що війна — це найжорстокіша, найбезжальніша та найбільш руйнівна річ, яку коли-небудь винаходило людство.

Найболючішим було повідомлення про смерть Олега Губаля. Коли гине той, кого ти вважаєш товаришем, це неможливо... Це як втрата сім’ї. Бо після кількох місяців стояння пліч-о-пліч, коли смерть танцює навколо, між людьми створюється зв’язок, який не так легко розірвати. Це одна з речей, яку росіяни не розуміють: сила морального духу українців далеко за їхніми уявленнями про це, тому що вони воюють за гроші, а українці борються за свою свободу, свою родину та свою націю.

Найбільші емоції були, коли мені вдалося відвезти пожежну машину в Бахмут і побачити тих рятувальників, які кожного дня піддають небезпеці своє життя. Вони не вірили, що пожежна машина з румунськими номерами доїде колись до них у Бахмут. Ще один зворушливий момент — коли командир з позивним  «Херсон», з бригади з якою я був на нулі, передав мені подарунок за вчинок, який залишиться лише в моїй пам’яті та спогадах тих, хто там був. Він дав мені намисто-талісман, отримане від його дружини, і сказав: «Це дала мені моя дружина, щоб захистити мене. Відтепер воно твоє, і нічого поганого з тобою не станеться на цій війні». Що є правдою.Хоча я був під десятками артилерійських обстрілів, чув гуркіт бомб, спав на лютому морозі, просто неба, мав пригоди, коли ламалися машини, коли моє особисте авто було пробите осколком російської бомби — те, що сказав мені "Херсон" виявилося правдою. Він сказав: ти будеш захищений. І я був.

- Я бачила фото у вашому Фейсбуці, що ваша дружина також допомагає біженцям?

- Це моя майбутня дружина, офіційно ми ще не одружені, саме тому, що я пообіцяв «Ужгородським хлопцям» запросити їх на весілля, а це означає, що ми не можемо гуляти весілля, поки Україна не переможе! Її звуть Флавія Богіу, вона заступник мера Брашова, найбільш відвідуваного міста Румунії, і була організатором найпотужнішого центру для біженців у Румунії.

Флавія є прихильницею України. Перш ніж стати заступником мера Брашова у 2020 році, вона десять років працювала на посаді генерального директора компанії «Home Care», була президентом найбільшого кластера неурядових організацій, що працюють у соціальній сфері. Тому для неї було і є природним простягнути руку допомоги тим, хто її найбільше потребував у перші місяці війни. Український центр для біженців у Брашові досі визнаний одним із  найкраще у світі, і Флавія, коли може, протягує мені руку допомоги, вона живе думками та серцем з Україною. 

У розпал війни вона  приїхала в Україну і допомагала мені, як водій. Мені пощастило, що вона є, і українцям, які приїхали до Брашова, пощастило, що саме вона народила ідею відкриття центру для біженців і була його координатором перші кілька місяців.

- Як в Румунії сприймають українців?

- У свіжих опитуваннях громадської думки, навіть з огляду на «втому від війни», румуни у більшості на боці України, вважають, що не потрібно йти на поступки Росії. Однак, щоб зберегти цю більшість, недостатньо, щоб президент Зеленський один раз приїхав до Румунії або щоб я писав пости, які читають мільйони людей (бо я також пишу у Facebook, Twitter/X і Telegram), необхідно, щоб Україна надала пріоритет посольству України в Румунії, яке має потенціал для розвитку тривалих двосторонніх відносин.

На жаль, без прямих дій з боку української держави ці речі не відбудуться самі собою, і я б’ю на сполох, знаючи, що ваше видання має повагу та підтримку. У Румунії є екстремістська, проросійська партія, глава якої Джордж Сіміон оголошений персоною нон грата в Україні, йому заборонено в’їзд в Україну до березня 2024 року. Сподіваюся, що цю заборону  продовжать, бо У 2024 році в Румунії відбудуться вибори, і Джордж Сіміон намагатиметься в будь-якій політичній грі виглядати чистим.

Водночас через неспроможність румунської центральної влади правильно комунікувати, серед румунів сформувалася певна ворожість до українських чоловіків-біженців, на  дорогих позашляховиках. Я знаю, які є винятки й на підставі чого українські чоловіки можуть покинути країну, і переконаний, що частина тих чоловіків не виїхали з України легально. Тут необхідні спільні зусилля української та румунської влади, у поєднанні з рішучими діями України  проти цих осіб, і це б дало можливість румунам знову дивитися на українців прихильніше.

- Мені здається, ми мало знаємо, що у відносин Україна – Румунія є потенціал. Розкажіть, що вдалося побудувати румунам і українцям після того, як ваша країна відкрила свою країну для біженців.

- Жодну державу  не варто вітати за те, що вона прийняла біженців. Це людський, моральний обов’язок відкрити свої обійми для тих, кому погано. Я радий, що Румунія, як і багато інших країн, це зробили, але це не означає, що ми в чомусь надзвичайні.

Але точно, що Румунія допомагає військовим набагато більше, ніж це публічно заявляє.

А щодо румунського суспільства, то цікавий факт: попри те, що у нас був гострий брак урядової комунікації у перші місяці війни, румуни самоорганізувалися і допомогли Україні та українцям. Я є прикладом того, як на сторінці у Facebook можна зібрати понад 600 000 євро.

Лана Самохвалова, Київ