Угруповання російських окупантів в Україні перевищило 400 тисяч: що це означає

Як військове командування РФ затикає людським ресурсом проріхи в якості особового складу 

24 лютого 2022 року в Україну вторглося угруповання російських окупаційних військ (РОВ) кількістю 180 тис. осіб. Згідно із заявою представника Головного управління розвідки Міністерства оборони України Андрія Юсова, нині на території нашої країни перебувають понад 400 тис. окупантів. Тобто угруповання зросло більш ніж удвічі, але внаслідок цього бої йдуть не за області та міста-мільйонники, а за села та маленькі містечка.

Розберімося докладніше.

ЛЮТИЙ 2022 – ЛИСТОПАД 2023

Угруповання РОВ в Україні зростало протягом усього періоду повномасштабної війни. Навесні 2022 року цей показник перетнув позначку в 200 тис. осіб, до кінця 2023 року наближався до 300 тис., у квітні 2023 року кількість російських окупантів в Україні – від 350 до 370 тис., а тепер цей показник – понад 400 тис.

Російське командування цілеспрямовано збільшує кількість своїх військ в Україні, використовуючи безліч інструментів репресивного характеру. Наприклад, звівши майже до мінімуму ротацію у військах, посиливши показники фактичної втрати боєздатності підрозділу, що дає змогу довше не виводити його із зони БД, тощо.

Ці та інші методи дали можливість (використовуючи мобілізаційний потенціал у 20–25 тис. осіб на місяць, без урахування такого явища, як «часткова» мобілізація на 300 тис.) не компенсувати щомісячні втрати у «нуль», а мати приріст у «плюс».

Якщо провести грубий підрахунок, то, маючи на сьогодні втрати понад 310 тис., російські окупаційні війська повністю їх обнулили «частковою» мобілізацією на 300 тис. Від березня 2022 до листопада 2023 (без урахування вересня, жовтня та листопада цього року) в Росії була можливість мобілізувати від 360 тис. до 450 тис. І не забуваємо про первинне угруповання від лютого 2022 року.

Ці досить спрощені, але завдяки цьому вельми зрозумілі розрахунки свідчать, що кількісно у перебуванні в Україні такого угруповання РОВ немає нічого дивного. Знову ж таки, це навмисне насичення російським командуванням зони БД людським ресурсом.

Але які досягнення мають російські окупанти завдяки інтенсифікації мобілізаційних процесів, особливо з другої половини 2022 року?

КІЛЬКІСНО-ЯКІСНИЙ ЕФЕКТ

Насамперед спадає на думку наступ на Бахмут, який затягнувся більш ніж на 10 місяців. Тобто від планів захоплення України від Харкова до Одеси з контролем Києва до окупації Бахмута за 10 місяців? Водночас у період наступу на це місто та наявності в зоні БД вже на той момент близько 250 тис. військ, РОВ втекли з Харківської області, а потім і з правобережної Херсонщини.

У 2023 році росіяни:

- насилу тримають оборону в Запорізькій області;

- втрачають контроль над південним сектором біля Бахмута;

- ніяк не можуть реалізувати наступ по Лимано-Куп'янській осі;

- мають низку проблем на лівому березі в Херсонській області;

- понад місяць силами кількох загальновійськових армій, армійського корпусу та танкової дивізії намагаються оточити маленьке містечко Авдіївку.

Не Харків, не Суми, не Чернігів, а Авдіївку.

І це все при тому, що російських військ тепер в Україні удвічі більше, ніж у лютому 2022 року, а масштаб операцій зменшився не в рази, а на порядок. Тобто кількість – це не показник якості? Зрозуміло, і навіть більше!

Нещодавно я писав про якість російського ресурсу, а саме: доводячи, що вони погано навчаються, я порівнював мобілізованого з професійним військовим, що має багаторічний досвід.

Мобілізований ніколи не стане ліпшим за професійного військового, перебуваючи разом з ним в однакових умовах і набуваючи одночасно такого самого досвіду. Тому що професійний військовий апріорі знатиме і вмітиме більше за мобілізованого.

По суті, це одна з причин обмежених можливостей Росії щодо проведення наступальних операцій. Від рядового до офіцерського складу вони не мають достатнього досвіду, і їхня ефективність у зоні бойових дій значно нижча за ті підрозділи, які вторглися в Україну в лютому 2022 року.

Але це не єдина причина, через яку настільки численне угруповання не демонструє високих показників ефективності.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТА ШТАТНА КОМПЛЕКТАЦІЯ

Підрозділи армії Росії, які вторглися в Україну в лютому 2022 року, мали майже повну штатну комплектацію. У них не було проблем із забезпеченням військ боєприпасами, ПММ, дефіциту в техніці. Тепер дефіцит у російських військах став притчею во язицех і має безпосередній вплив на можливості військ.

Припустимо, що в Україні 450 тис. російських окупантів. Орієнтовно танкове угруповання РОВ становить понад 2,5 тис. танків. Але це багато чи мало? Наскільки ефективно це можна використати? У розумінні таких моментів також допоможе прорахунок кількості з використанням найефективнішої одиниці – батальйонної тактичної групи (БТГр).

Отож 450 тис. окупантів – це заокруглено 560 БТГр. Водночас повна штатна комплектація їх танками – 6160. Тобто дефіцит танків на таку кількість військ становить 2,5, а якщо у відсотках, то РОВ укомплектовані танками тепер лише на 40%.

Розглянемо аналогічно ситуацію з бойовими броньованими машинами (ББМ), вони ж БТР, БМП, БМД тощо. За різними оцінюваннями, у російських окупаційних військ на озброєнні близько 6–6,5 тис. ББМ. Зі свого боку, 560 БТГр штатно має бути укомплектовано 18 840 ББМ! Тобто категорію бойових броньованих машин заповнено у російських військах приблизно на 30%.

Для розуміння ситуації поясню, що класичний підрозділ втрачає боєздатність і не може ефективно виконувати бойові завдання, якщо втрати в особовому складі та техніці досягають 30%. У цьому разі ми говоримо не про брак 30%, а всього про наявність 30% технічної компоненти!

Саме тому поле дії РОВ за останні місяці значно звузилося.

ЩО МАЄМО В РЕЗУЛЬТАТІ ЦЬОГО

Російське командування системно насичує зону бойових дій в Україні людським ресурсом, не маючи можливості забезпечувати його всім необхідним відповідно до штатних потреб. Саме тому ефективність угруповання більш ніж у 400 тис. набагато нижча, ніж ефективність 180-тисячного угруповання.

За таких умов окупаційна армія здебільшого може виконувати оборонні функції – до того ж винятково спираючись на людський ресурс і затикаючи ним усі проріхи у забезпеченні та якості особового складу. Результатом цього стають колосальні втрати і нестабільний фронт, утримання якого за всіх зусиль не є для РОВ можливе.

Таке угруповання не має змоги здійснювати масштабні наступальні операції по широкому фронту, але здатне або гальмувати наступ Сил оборони України, використовуючи кількісний фактор, або організовувати наступи на невеликих локаціях – і то з дуже сумнівним результатом (з урахуванням ресурсів, що витрачають).

Олександр Коваленко, військово-політичний оглядач
Інформаційний спротив