Пам'яті штаб-сержанта, снайпера Віктора Синька

13 із 32 років свого життя військовий віддав захисту України

Віктор Синько воював із 2014 року. Загинув у травні 2023 року біля Григорівки на Донеччині.

Коли чоловік йшов на війну вперше, познайомився із дружиною, вона волонтерила та допомогла зібрати екіпірування. Одружилися, народили сина. А далі прийшли росіяни з великою війною... Він не вагаючись пішов воювати за тих, кого любив.

Віктор народився 15 листопада 1990 року в Ужгороді в сім'ї військових: його батько й зараз на війні. Сам молодий чоловік проходив строкову службу у Львові у складі 80-ї ДШБ. Із дитинства любив собак, тому вирішив стати кінологом.

У перші дні вторгнення Росії в Україну в 2014 році Віктор пішов добровольцем боронити східний кордон – був снайпером у прикордонних військах.

У 2016 році чоловік вдруге поїхав захищати Україну від ворога. Після успішного виконання завдання повернувся на військову службу до спецпідрозділу швидкого реагування «Шквал». У 2018 році вступив до Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Богдана Хмельницького на спеціальність «Право». Віктор хотів бути офіцером та мати повну вищу освіту.

25 лютого 2022 року їхній курс в академії отримав дипломи. Вже за кілька днів разом із побратимами снайпер виконував бойові завдання. Згодом служив на Лиманському напрямку. Під час короткого відновлення восени 2022 року Віктор вступив на магістратуру юридичного факультету УжНУ.

У грудні 2022 року знову повернувся на фронт. На північному кордоні держави Віктор отримав підвищення – його призначили заступником начальника 2-ї прикордонної застави прикордонного загону Західного регіонального управління Держприкордонслужби України з подальшим присвоєнням чергового звання «лейтенант».

20 квітня 2023 року знову повернувся у зону бойових дій. Штаб-сержант мав у підпорядкуванні понад 60 людей.

“Віктор в армії пройшов шлях від простого солдата в окопі до командира. Мав безцінний бойовий досвід. Він – приклад офіцера нового покоління, який поважає, береже своїх солдатів. Це підтвердять усі, хто служив під його керівництвом. Поки сам не розвідає все – людей за собою не поведе. Так само доки сам не навчився – від інших не вимагав. Природжений лідер”, - говорить про Віктора бойовий побратим Олександр Пигіна.

Каже, що військовий також постійно сам навчався і вдосконалювався та постійно навчав своїх хлопців. Завжди сам проводив всі заняття на бойовому злагодженні. Навчав побратимів, як правильно зачищати будівлі, пояснював, які пастки може влаштувати ворог, в якому бойовому порядку входити в населений пункт, як вести позиційний бій, як прикривати побратимів...

12 травня 2023 року на напрямку, де воював Віктор, противник здійснив штурмові дії та обстріл позицій підрозділів ЗСУ. Від отриманих поранень в бою чоловік загинув.

За кілька днів Ужгород на колінах зустрічав воїна на щиті. Прощалися із загиблим Героєм всім містом, віддати останню шану захиснику у греко-католицькому катедральному соборі прийшли містяни, рідні, близькі та друзі, побратими, керівництво міста, військові.

Поховали Віктора Синька на Пагорбі Слави в Ужгороді. Посмертно Герой відзначений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

У захисника залишилися батьки, дружина та син.

“Вітя носив шеврон із написом «Це не я в небезпеці. Це я небезпека». Власне, так і було. Москалі добре знали його ще з 2014 року і боялися. А він – ні. Не мав страху смерті. Віктор ніколи не бився в груди, що він патріот. Просто коли в наш дім прийшла біда, він віддав своє життя, щоб його врятувати», – каже дружина військового Тетяна.

Сестра військового, волонтерка Вікторія часто пише про брата — він хрестив її меншу доньку.

У День народження Віктора 15 листопада 2023, коли йому мало би виповнитися 33 роки, вони з доньками намалювали тризуб у пам'ять про дядька та хрещеного, а ще “підвісили” в пекарні хліб від Віктора Синька — для тих, хто не зможе його собі купити.

“Сьогодні у Віктора мав бути День народження і дуже символічно, що з цього року саме цього дня початок Різдвяного посту. Я періодично переглядаю нашу переписку і знайшла веселе відео 2021 року, яке ми записували для Віті з Ксенькою, для якої він був, є і буде хресним батьком і вирішила змонтувати невеличкий ролик. Сьогодні ми вирішили зробити щось корисне, аби тобі там було тепліше і світліше. І аби потішити інших. Бо служіння Україні і іншим людям було твоїм свідомим вибором. Тож ми приклеїли квітучий герб, який намалювала Марія, у ліфті нашого будинку. Нехай бодай одна людина з 46 квартир наприкінці робочого дня посміхнеться – і це вже буде невеликий яскравий промінець світла у цих важких буднях. Ми пішли і «підвісили» у пекарні паляниці і плетінки, так ти сьогодні нагодуєш тих, хто не може собі придбати хліб. Ми відволонтерили «позанормову» зміну і зібрали кілька тисяч гривень на дрони, які допоможуть нищити ворога і зберегти життя іншого брата, сина, батька.

Так, знаю, ми це робимо постійно і в інші дні. Але сьогодні ми це зробили для ТЕБЕ. Бо я ніколи не втомлюся повторювати, те, що я волонтер – твоя заслуга”, - написала вона.

Родина військового докладає максимум зусиль для того, аби Чин Віктора, його звитяга та його жертва не була забута.

У жовтні в Ужгородському ліцеї №12, де він навчався, з ініціативи Чопського прикордонного загону ДПСУ встановили меморіальну дошку. Також в загоні працюють над тим, щоб Віктор посмертно отримав офіцерське звання — він так і не став за життя лейтенантом офіційно, тому наразі побратими докладають зусиль, аби це сталося посмертно.

Крім того, родина воїна зареєструвала на сайті Президента петицію про присвоєння штаб-сержанту Віктору Синьку звання офіцера та Героя України (посмертно).

Петицію на сайті Президента України зареєструвала хрещена військового Валентина Шип.

“Він з честю виконав свій обов'язок щодо захисту своєї держави і до останнього залишився вірним присязі. Захищаючи право на наше з вами безпечне життя, він, не вагаючись, віддав своє! 13 років із 32 прожитих Віктор віддав Україні та українському народові. Без вагань він пожертвував собою заради перемоги за нашу свободу. Вдома завжди татуся чекатимуть дворічний син, якого він обожнював, та з яким йому випало так мало провести часу, горем убиті батьки, дружина, сестри, рідні та друзі! Я пишаюсь своїм хрещеним сином, його незламністю та патріотизмом і вважаю, що Синько Віктор Миколайович справжній Герой та заслуговує на найвищу державну нагороду - Герой України”, - написала жінка.

Наразі петиція зібрала майже 15 тисяч голосів із 25 тисяч необхідних.

Вічна пам'ять Герою!

Фото з сімейного архіву, Чопський прикордонний загін ДПСУ, Ужгородська міська рада