Різдвяні подарунки на фронт

Що волонтери везуть в бліндажі й окопи перед зимовими святами

Грілки і термобілизна, кутя і домашній хліб, ліки від застуди і дитячі малюнки – все, що гріє та лікує тіло й душу...

Кореспондентка Укрінформу поспілкувалася з волонтерами та з’ясувала, що вони передають хлопцям і дівчатам на фронт перед зимовими святами та чого найбільше чекають військові в якості різдвяного подарунка з тилу.

ЦЕ ПЕРШИЙ РІК, КОЛИ ХЛОПЦІ ПРОСЯТЬ ДІДУХИ

- Цьогоріч до Різдва хлопці на херсонському напрямку, якими ми опікуємося, вперше попросили дідухи, – каже волонтерка Світлана Правник (ГО “Ветеранська спілка АТО та захисників Вітчизни”, Рівненщина). – Ми якось проговорилися, що вміємо їх робити. Пшеницю нажали влітку на донецьких просторах: у серпні-місяці, де бачили гарні поля, ставали й жали колосся. Зараз в’яжемо дідухи, невеличкі, до 40 см, відвеземо хлопцям на передок. Я їжджу на фронт 10 років, але таке вперше везтиму військовим.

Світлана Правник говорить, що першими замовили їй дідухів морські піхотинці.

- Той військовий сам родом із Сарнівщини, він про ці дідухи знав, бо це їхня домашня різдвяна традиція. Решта хлопців, у кого на Різдво були дідухи вдома, теж просять. А інші, хто зі Сходу України й не знають, що це таке, то кажуть: “Якого вам тут іще “діда” треба? Хай діди собі відпочивають удома, ми вже тут самі якось”. Я тоді дуже здивувалася, коли військовий, який мені дідуха замовляв, почав тому хлопцю пояснювати, що це таке. “Ти, каже, не знаєш, яку силу він має. Це такий захист!” – казав він, а я стояла, дивилася на них, а в самої мурахи по спині. Ото й наробили хлопцям дідухів, нехай їм будуть оберегами, – розповідає пані Світлана.

Волонтерка каже, що хлопці зараз дуже чекають на окопні свічки та антисептичні гелі, які теж дуже добре горять.

- Це неправда, що окопні свічки непотрібні. Потрібні, просто не всім – залежить від роду військ, підрозділу, поставлених для нього завдань. Звісно, тим, хто в розвідці, користуватися окопними свічками зась – вони дають дим, це робить помітними. Тому просять гелі – їх досить багато лишилося з “ковідних” часів, вони добре горять і не дають диму, видушуєш гель у консервну банку – і маєш тепло.

Каже Світлана, що до свят чекають хлопці й куті, і традиційних смаколиків.

- Кутю просять і голодну, і багату. Ми веземо та так і підписуємо: “голодна”, “багата кутя”, щоб їм потім легше було розібратися. Ще просять на Різдво наш традиційний поліський мацик. Це сиров'ялене м'ясо. Маємо ковбасника Василя, то він нам зараз готує мациків на 20 підрозділів. Крім того, що смачне і традиційне – воно ще й поживне та довго не псується.

Чекають хлопці й смачну каву – мені її наші дівчата, що давно в Португалії живуть, пересилають. Мед з горішками ждуть. Вони люблять смаколики! – каже волонтерка.

Щоразу, коли волонтери їдуть на фронт перед святами, везуть сезонні речі – грілки, термоустілки, такмед, рації, тепловізори... Але й святкові подарунки – теж обов'язково, зауважує Правник.

НАЙБАЖАНІШИЙ ПОДАРУНОК НА НУЛІ – Б/К ТА ХІМІЧНА ГРІЛКА

Волонтерка Наталя Позняк-Хоменко підтримує підрозділ НГУ, де вже другий рік воює її чоловік, історик Олександр Хоменко. Вона каже, що найбажаніший подарунок для хлопців на фронті зараз – це, в першу чергу, хімічні грілки та устілки.

- Потрібні в необмежених кількостях, бо вони одноразові, тепло тримають 6-10 годин, тобто на добу чергування на одного бійця ідуть щонайменше 3 пакети. Чекають на фронті окопні свічки, газові балончики, теплі шкарпетки і термобілизну. Тобто все, що несе в собі тепло, приймають з величезною вдячністю, – каже пані Наталя.

Щодо своїх підопічних каже, що хлопці тиждень тому вийшли на "нуль", освоюються.

- Тому зараз "подарунки" специфічні: мішки, сміттєві пакети, скотч, робочі рукавиці. Днями відправила комплект зимової гуми для пікапа. Та й таке. Настрій у хлопців не стільки святковий, скільки бойовий: можна було б – замовили б волонтерам більше БК, більше бронетехніки, більше дронів... А ще – колоди для бліндажів, плівку, цвяхи, скоби. Коротше кажучи, буденні у нас запити і подарунки, – каже вона.

ПЕРЕД РІЗДВОМ ПОВЕЗЕМО НА СХІД АВТО, АЛЕ БЕЗ КОВБАС

Такої ж думки волонтер, письменник Андрій Любка, що купує та доправляє на фронт авто для військових разом із командою.

- Наша команда збирається їхати якраз перед Різдвом на Схід та на Південь, – каже Любка. – Із тих розмов, які ми маємо зараз із хлопцями з фронту, усі військові закликають людей у тилу бути розумними, ощадними та не передавати куті меду із посилками на фронт. Їх дійсно багато, кожен хоче передати щось смачне, домашнє. Але коли йдеться про харчові продукти, це “смачне й домашнє” часто доїжджає на фронт зіпсованим та несвіжим. Тому щоб не витрачати дарма гроші та інші ресурси, військові просять нас це мінімізувати перед святами. Щоб, знаєте, не повторилася історія з пасками – доки їх доставлять на фронт, вони псуються, цвітуть і потім просто викидаються.

За словами Андрія Любки, він з командою не везтиме перед святами нічого особливого.

- Поженемо машини з потрібними на фронті речами від волонтерів. Утім, плануємо брати приватні передачі – конкретним людям, у підрозділи яких їдемо, від рідних. Але щоби везти якісь смаколики чи ковбаси на весь підрозділ – цього робити не будемо.

Любка з командою також закликають людей у тилу передавати подарунки військовим напряму: фінансово підтримати збори, які відкривають самі військові, або свій ресурс часу спрямувати не на кутю та ковбаси, а на іншу діяльність, корисну для фронту. Зокрема, на те ж плетіння маскувальних сіток.

ПОДАРУНКИ ВІД МЕДИЧНИХ ВОЛОНТЕРІВ МАЮТЬ ЗИМОВУ СПЕЦИФІКУ

Немає святкового ажіотажу і в команді музиканта, фольклориста, волонтера Валерія Гладунця (ГО “Охорона зору”).

- Наш основний вид діяльності як волонтерів – такмед. Працюємо в цій сфері з 2014 року, з повномасштабним вторгненням масштабувалися. І не припиняємо, хоча зараз по країні багато хто перестає цим займатися: люди втомлюються, вигорають. Ми щотижня надсилаємо хлопцям на фронт 100 аптечок. Для цього організовуємо збори, постійно купуємо зі складів такмед: турнікети, трубки, голки декомпресійні, бандажі, термоковдри тощо. Ми це передаємо у підрозділи та в прифронтові лікарні за запитами, на них не впливають свята – замовлень як було багато, так і лишається, – каже Гладунець.

Єдине, що відзначає він, – додається сезонність.

- Узимку треба багато протизастудних засобів. У нас їх зараз трохи є на складі, бо передали свої запаси колеги, які перестали працювати в інших містах. Тому роздаємо їх у підрозділи та лікарні, які готові прийняти за документами, як належиться.

Гладунець зауважує, що святковий час також не впливає на збільшення донатів.

- Я не відчуваю різниці по зборах, хоча хтось жаліється, що вони гірше пішли, кажуть про втому. В моїй бульбашці все тримається на тих, на кому й трималося раніше. Вони були і зараз є нашими жертводавцями. От у нас були із сином дні народження, оголосили збір, зібрали 50 тисяч гривень, закупимо 14 наплічників. Це добре, бо планували закупити на ці кошти 10 таких. Наші друзі з гурту “Щука-риба” зібрали понад 500 тисяч гривень та закупили 500 турнікетів, вони їдуть з Америки. Тож будуть подарунки хлопцям та дівчатам на фронт, – каже Гладунець.

Про зимову специфіку говорять і в найбільшій медичній волонтерській організації на Закарпатті – Комітеті медичної допомоги.

- Запити від наших захисників мають сезонну специфіку. З першими холодами у пріоритеті – наповнення гуманітарних вантажів: термобілизна, термошкарпетки, теплий флісовий одяг, різноманітні грілки, – каже речниця Комітету Катерина Ірха. – Холоди цього року прийшли рано, тож і відповідні посилки відправляємо ще з початку листопада.

Щодо суто медичного напрямку, то на потреби стабілізаційних пунктів поїхали інфузомати з підігрівом розчину, до військових медиків – термоковдри, аби уникнути гіпотермії у пацієнта, сезонні ліки (противірусні, протизастудні, протизапальні), вітамін С у великому дозуванні, розчинні вітамінні напої.

За замовчуванням, кажуть у Комітеті, завжди у відправленнях є енергетичні батончики.

У грудні до підрозділів, які нині виконують бойові завдання на досить важких напрямках, поїхали дві “швидкі”, укомплектовані всім необхідним. Волонтери медичного складу також поклали в автівки сезонні ліки, перев’язку та вітаміни.

Загалом же до зими готувалися протягом року, тому відправляли на стабпункти обігрівачі, автономні лампи, генератори, різноманітне медичне обладнання… А в серпні передали військовим повністю обладнаний польовий шпиталь, каже Ірха.

ДИТЯЧИЙ МАЛЮНОК РОЗТОПИТЬ ЗАГРУБІЛЕ НА ВІЙНІ СЕРЦЕ

Цікавлюся у волонтерів – а як щодо дитячих малюнків, жовто-синіх янголів для ЗСУ з ниток чи ляльок-мотанок: чи охоче беруть такі подарунки для хлопців та чи чекають такого на фронті?

- Малюнки, смаколики чи дитячі поробки – все це має терапевтичний ефект. Тобто не сказати, що це життєво важливо, але хлопці такі речі чекають і їм завжди раді, – каже Наталка Поздняк-Хоменко.

Андрій Любка розповідає, що минулого разу в якості приватної передачі везли воїну заморожені голубці, мед, сушену шипшину, копчене сало, шкарпетки та дитячі малюнки. З цього всього “на ура” пішли саме останні. Це розтоплює будь-яке серце, загрубіле на війні, каже письменник-волонтер.

- Ми завжди, не тільки до свят, намагаємося вкладати в передачі на фронт якісь дитячі листівки, малюнки, смаколики. Дівчата наші зараз витинанки зимові роблять, іграшки. Це все дуже дороге для хлопців, бо це – нагадування про те, чому вони там, за що вони стоять. Тому треба обов'язково і малюнки слати, і їхати співати до них – це дуже важливо. Вони і плачуть, і дякують, і дуже цього чекають! – вважає Валерій Гладунець.

А Світлана Правник називає найважливішими подарунками до Різдва на фронт девайси, смаколики і... обійми:

- Ми завжди довго обіймаємося, як приїжджаємо до хлопців. Передаємо це тепло з дому, вони його дуже, дуже потребують! Потребують розмов із земляками, домашніх новин. Пампухів, пиріжків та налисників теж. Але це має бути зроблене так, щоб вони розігріли – і відчули запах рідної оселі. Ще завжди веземо хліб домашній. Коли хлопці його розламують, завжди нюхають і кажуть: “Домом пахне!”

ХОЧЕШ ЗРОБИТИ ПОДАРУНОК – СПИТАЙ ВОЛОНТЕРА, ЩО ПОТРІБНО

Утім, що робити, якщо ти дуже хочеш передати воїну подарунок? Волонтерка Руху підтримки закарпатських військових Тетяна Лешко каже, що варто заходити на сторінки волонтерських організацій у соцмережах або питати безпосередньо в активістів, що потрібно.

- Якщо ви хочете допомогти, але не знаєте як саме, зверніться безпосередньо до захисників або волонтерів, щоб з’ясувати актуальні потреби, – каже вона. – Повірте, тонна солодощів чи тисяча шкарпеток одночасно військовим не потрібні, набагато важливіше допомогти купити чи дістати те, що саме зараз дуже потрібно хлопцям і дівчатам на передовій чи пораненим у тилу.

Координаторка Руху підтримки закарпатських військових в Ужгороді Галина Ярцева каже, що зараз найкращі подарунки для військових – це те, що може зігріти та дати енергію.

- Постійно взимку закуповуємо та передаємо грілки, зі смаколиків – горішки, сухофрукти, батончики, льодяники, які полегшують кашель, протизастудні порошки, краплі в ніс, жуйки – якщо у хлопців немає змоги почистити зуби, то щоб мали хоча б свіжий подих. Також зараз робитимемо в баночки суміш імбиру з лимоном, горішків з медом – це також дуже потрібні речі.

Галина Ярцева каже, що просять хлопці і різдвяні прикраси – відтак, волонтери домовляються в школах міста, аби діти виготовили фетрові іграшки на ялинку, гірлянди з різдвяних янголиків, новорічні поробки. Ними хлопці прикрашатимуть окопи.

Пані Галина зазначає, що люди справді активізувалися перед святами – хочуть зробити подарунки військовим.

- Це добрий намір, просто треба скерувати його у потрібне русло. В українців узагалі національна риса: нагодувати, обігріти та обійняти. Фокусувати увагу людей треба, щоб не несли тонни печива – бо його миші погризуть. Передавайте щось таке, що дійсно стане в нагоді, навіть якщо хлопці не просять. Наприклад, манікюрні ножиці чи щипці, щоб мали змогу обрізати нігті. Жирні креми, щоб не сохли руки, не обмерзала шкіра. Наше завдання – подбати про такі дрібниці, про які, можливо, вони й не напишуть у запитах. Але якщо подумаємо про таке, то хоч трохи полегшимо життя хлопців в окопах.

Тетяна Когутич, Ужгород
Фото з архівів респондентів та відкритих джерел