Замість вправ «із запахом нафталіну» – поради від українського ветерана

Військовослужбовець Андрій Якубенко, який втратив на війні руку, розробив тренування для людей із високою ампутацією кінцівок

Тероборонівець, 41-річний херсонець Андрій Якубенко навесні 2022-го року в боях на Миколаївщині втратив ліву руку. Спираючись на власний досвід, він підготував комплекс вправ, які допомагають підготуватися до протезування. Військовослужбовець розповів Укрінформу про реабілітацію, свої напрацювання, завдяки яким повернувся до активного життя.

ПІСЛЯ АМПУТАЦІЇ НЕ ЗНАЙШОВ ПОТРІБНИХ ВПРАВ

Андрій за освітою – історик. Довгий час займався науковою діяльністю, був співробітником відділу археології Херсонської обласної інспекції з охорони пам'яток. Перед повномасштабним вторгненням працював у одній із логістично-дистриб’юторських компаній у Херсоні. 24 лютого минулого року пішов до херсонського військкомату, його мобілізували у 192-й батальйон ТрО. Брав участь у боях у Херсоні, був у числі тих, хто тримав оборону на Миколаївщині. Минулоріч у квітні група, в складі якої був і Андрій, потрапила під мінометний обстріл біля Снігурівки. Чоловік отримав важкі поранення. У миколаївській лікарні йому ампутували ліву руку. Після цього Андрія перевезли до Одеси, де лікарі рятували йому ногу.

- Знаєте, відсутність руки я сприйняв нормально. Одразу, коли поранили, розумів, що руки не буде – там такий удар був, що її майже відірвало. А за ногу переживав, бо коли немає лівої ноги і лівої руки, то й на милицю добре не станеш. Тому коли мене привезли до Одеси і запитали, які маю проблеми, я відповів, що все добре, лише врятуйте ногу. Одеські лікарі провели кілька складних операцій – золоті у них руки, – ділиться Андрій.

Він додає, що попри не дуже гарні прогнози, ногу вдалося реанімувати. Після лікування в госпіталі Андрій робив перші кроки у одному зі спеціальних закладів санаторного типу, потім проходив реабілітацію в приватному центрі. Каже, що ходити спочатку було дуже важко, але нині вже навіть бігати може.

Військовослужбовець зауважує: коли йому треба було підготуватися до протезування, він не міг знайти вичерпної інформації про реабілітацію, гімнастику, тренування для людей з високою ампутацією руки. Зазначає, що у відкритому доступі були “застарілі, занадто легкі вправи, із запахом нафталіну”. Тож Андрій почав спілкуватися з людьми з усього світу, які мають схожі ампутації та ведуть активний спосіб життя.

- Ми з дружиною знайшли людей з подібними ампутаціями, зокрема спортсменів, бодібілдерів. Вивчали, як вони роблять вправи. З допомогою онлайн-перекладача я, зокрема, поспілкувався із одним французом, який втратив руку в автокатастрофі. Окрім того, я створив сторінки у соцмережах, де написав, що можу поділитися власним досвідом із усіма зацікавленими. Зараз я – в центрі протезування у Дніпрі, так само ділюся інформацією з хлопцями, – розповідає Андрій.

ЕКСПЕРИМЕНТУВАВ НА ТРЕНАЖЕРАХ, ВІДТИСКАВСЯ НА ОДНІЙ РУЦІ

Фахівці розповіли Андрію, що у випадках високої ампутації реабілітація має початися якнайшвидше. Адже тоді є більше шансів уникнути ускладнень, як то контрактури суглобів (обмеження рухливості – ред.), патологічних рубців, через що, своєю чергою, з'являється пригнічений психологічний стан.

- Про руку розпитував, реабілітологи не знали, як краще робити вправи саме на лівий бік. Права сторона працює, рука працює, можна прокачувати. Але з лівої сторони є атрофія м’язів, усихання. Бачите, ампутація моя – по плече. Щоб займатися, немає, грубо кажучи, важеля, за який можна зачепитися. Якби була кукса, хоч невелика, можна було б її використовувати. Тож проблемно було підібрати вправи, – ділиться Андрій.

Він розповідає, що до поранення завжди тримав себе у тонусі: бігав, плавав, любив їздити у туристичні подорожі. Тому, як тільки став на ноги, почав займатися, щоби якнайшвидше повернутися у форму. Ще під час лікування в Одесі ходив до спортзали. Експериментував на тренажерах, навчився відтискатися на одній руці. Але продовжував шукати вправи для лівої сторони. Згодом почав використовувати спортивну гумку – розробив різні способи, аби закріпити її на плечі так, щоб не злітала, не тиснула. Він зауважує: це – ті самі вправи, які роблять люди без ампутації. Просто треба пристосуватися, використовувати додаткові засоби, зокрема шведську стінку. Наразі він вивчає, як за допомогою спеціальних ременів займатися на тренажерах. Розробив для себе розминку, робить “потогінку”, коли зганяє вагу, виконує також вправи на прокачування м’язів.

- Визначив три основні завдання. Перше – позбутися контрактури, щоб суглоби працювали. Крім того, дуже важливим є контроль ваги. Я після поранення різко схуд, а потім почав набирати вагу, бо не було нормальних навантажень на організм. І третє – збільшення тонусу, нарощування м’язів саме з лівої сторони на плечі. Цей процес триває, я продовжую шукати різні способи реабілітації, – каже Андрій.

За його словами, важливою є самодисципліна: навіть якщо не хочеться – треба вставати і робити.

ЩОБ УПРАВЛЯТИ ПРОТЕЗОМ, ТРЕБА ЗАЙМАТИСЯ

Андрій радить усім, хто має ампутацію, вивчати досвід інших людей. Зауважує: важливо, щоб українці ділилися подібними знаннями, зокрема, у соцмережах.

- Найголовніше при ампутації – пристосуватися до свого стану. Тобто зрозуміти, в який спосіб ти можеш робити елементарні речі, які раніше, не замислюючись, робив двома руками. Коли ти цього не можеш, це, звісно, трохи пригнічує. І добре для психіки, коли знову стаєш незалежним, – зазначає військовий.

Андрій каже, що готуватися до протезування слід при будь-якій ампутації.

- Військовослужбовці при первинному протезуванні отримують два протези – механічний і міоелектричний. Останній передбачає, що датчики закріплюються на куксі, а м’язи, скорочуючись, надсилають імпульси. Буває, що ці імпульси дуже слабкі, протезистам важко віднайти цю точку. Щоби досягнути кращих результатів з управління протезом, треба займатися, тому я кажу про важливість вправ для м’язів, – зазначає ветеран.

Він зауважує, що постійно носить механічний протез.

- На цей протез можна встановлювати кисть, але гак мені більше подобається – він зручніший. Протез інколи навіть забуваю знімати, так добре сидить. Із міоелектричним поки ходжу вдома, призвичаююсь до нього. Можливо, буду використовувати для особливих випадків. Ще трохи більше року тому, враховуючи високий рівень ампутації моєї руки, в Україні про такі протези і мови не йшлося. Пропонували просто косметичний. Зараз у нас високий рівень протезування. Але потрібно правильно обрати підприємство, яке надає такі послуги. Протезування в Україні безкоштовне. До слова, моя порада тим, кому пропонують відповідні послуги за кордоном: одразу вимагайте документального підтвердження та гарантії, – ділиться Андрій, зауваживши, що з протезуванням за кордоном у нього не склалося.

Він зазначає, що зараз з родиною визначається, де будуть мешкати. Каже, що налагодять побут, і він обов’язково продовжить ділитися у соцмережах власним досвідом реабілітації.

- Хочу власним прикладом показати, що немає нічого неможливого. Я думаю, моя особиста практика у пошуку необхідного комплексу тренувань допоможе і стане початком та мотивацією для людей з ампутацією, – каже він.

Ірина Староселець

Фото з соцмереж