Жахи російського полону

Війна виявила велику кризу у практиці захисту військовополонених і впровадженні принципів міжнародного гуманітарного права

Упродовж усієї історії людства полон був великою небезпекою для військового. Полонений є людиною невільною, він будь-якої миті може бути жертвою свавілля, не дожити до встановлення миру, стати інвалідом та втратити психічне здоровʼя через знущання, тортури, психологічний тиск.

У світі давно усвідомили ці небезпеки і встановили для них запобіжники. Зокрема, створили механізми захисту прав та життя військовополоненого. В основі Міжнародного гуманітарного права – Женевські конвенції. Якраз Третя Женевська конвенція 1949 року чітко визначає поводження з військовополоненими, Перша і Друга – стосуються долі поранених, Четверта – спрямована на захист цивільного населення в умовах війни. Здавалося б, саме Росія, як країна, що ратифікувала усі ці конвенції, має розвинену правову школу, глибокі мілітарні традиції та визнану у світі культуру, повинна бути прикладом людяного ставлення до військовополонених, захищати «права та звичаї війни». Але у випадку з Росією все відбувається навпаки.

Незважаючи на те, що РФ претендує на статус країни-співзасновниці ООН та одного з глобальних гарантів безпеки та гуманізму, посіла місце СРСР не лише серед просто членів Організації, але й постійного члена Ради безпеки ООН, вона не лише злісно ігнорує міжнародне гуманітарне право, але відверто коїть системні злочини стосовно українських військовополонених та цивільних. І не вбачає нічого страшного у використанні безпорадних людей як зброї.

ЖИВИЙ ЩИТ

У грудні світ побачив кадри з українського розвідувального дрона у районі села Роботиного. На них видно, як російські військові під час штурму українських позицій використовують трьох українських військовополонених як «живий щит», прикриваючись ними, стріляють з-за спин військовополонених. Потім росіяни, відступаючи, ведуть вогонь і по полонених та, ймовірно, вбивають одного з них. Женевська конвенція прямо забороняє використовувати полонених у військових діях, тим більше, прикриватися ними, зокрема про це говорить 23-тя стаття, яка передбачає, що «жодного військовополоненого не можна будь-коли відправити в такий район, в якому йому загрожував би вогонь із зони боїв, або тримати його там, а також не можна використовувати його присутність для захисту будь-яких пунктів чи районів від військових операцій».

Крім того, це порушення звичаїв війни. Що вже тоді говорити про моральний складник таких дій російських військових? Справа – на контролі українських правозахисників та омбудсмена, відбуватиметься розслідування.

ТЕРОР ДО БЕЗПОРАДНИХ ЯК РОСІЙСЬКА СИСТЕМА

Російськими планами загарбання України явно передбачалося, що організованого опору Сил оборони України не буде, тому Київ швидко зазнає поразки. Знову ж таки, очевидно, що, починаючи війну, Кремль одразу ж планував масштабні поліцейські та фільтраційні дії на захопленій території України. Для цього залучалися достатньо великі сили Росгвардії (включно з ОМОН та СОБР), Центру «Е» МВС РФ, ФСБ та інших каральних структур.

Водночас розрахунок був саме на масштабні каральні дії з масовими невибірковими викраденнями, тортурами та позаправовими увʼязненнями. Як військових, так і цивільних. Свавілля та жорстокість до полонених та викрадених під час планування загарбання України були одним з методів ведення воєнних дій та встановлення контролю над українцями.

Залякування, рандомні терор і загроза життю та здоровʼю мають долати самі думки про опір. Подібну схему росіяни застосовують на тих територіях, що їм вдалося окупувати. І було б дивно, якби росіяни не застосовували її до військовополонених https://thegaze.media/news/the-odyssey-of-the-brabus-volunteer. Це, так би мовити, історична традиція Росії. Навіть для часів Російської імперії, зокрема у Першу світову війну, становище військовополонених з Німеччини та її союзників у Росії було вкрай важким, і це підтверджують багато свідчень. Що вже тоді казати про комуністичні часи? Наприклад, зі 100 тисяч німців, що потрапили у радянський полон під Сталінградом, додому повернулося лише 6 тисяч.

Для ілюстрації російського сприйняття міжнародного гуманітарного права у 2019 році, під час підготовки до великої війни, Росія фактично вийшла із Четвертої Женевської конвенції із захисту цивільного населення під час міжнародних збройних конфліктів. Москва відкликала підпис під додатковим Протоколом до конвенції. Так Москва заявила, що не визнає роль спеціальної комісії ООН як судового органу, що має право судити країну за порушення прав цивільного населення в умовах війни.

Слід, однак, сказати, що це аж ніяк не означає, що Росія стала «невразливою» за свої злочини. Оскільки міжнародне гуманітарне право – це не лише Женевські конвенції. Російський диктатор Володимир Путін хизується тим, що він юрист, але він однозначно поганий юрист. Цей хід нагадує напис, що зробили російські солдати, який знайшли бійці Сили оборони України на стіні приміщення в одному з визволених населених пунктів, де жили окупанти: «На питання про те, що ми робимо в Україні, є дві відповіді. Перша – це все неправда. Друга – українці це все заслужили. Обидві відповіді правильні». Росіяни знають про свої злочини, але щиро вважають, що мають право їх коїти.

РОСІЙСЬКИЙ ПОЛОН: ЗАГРОЗА СМЕРТІ

Тепер світ має достатньо свідчень того, що поводження Росії з українськими військовополоненими не відповідає вимогам Міжнародного гуманітарного права та є злочинним. Сам собою вигляд українських військовополонених, які повертаються додому під час обмінів, свідчить про тяжкі умови утримання та системне голодування. Так само очевидно, що в умовах полону не надають медичну допомогу. І абсолютна більшість тих, хто повертається з полону, розповідають про фізичні та психологічні тортури. Все це є порушенням Женевської конвенції. Як і те, що росіяни унеможливлюють доступ до українських військовополонених з боку відповідних гуманітарних організацій, зокрема Міжнародного Червоного Хреста та взагалі не дають можливості звʼязку зі світом та родичами, не повідомляють українську сторону про полонених осіб.

Водночас росіяни влаштовують низку фейкових судових процесів над українськими військовополоненими за нібито воєнні злочини. Одним з таких є процес над українським правозахисником Максимом Буткевичем, пацифістом та анархістом за переконаннями, що 24 лютого минулого року пішов добровольцем захищати Україну. Він потрапив у полон у червні  минулого року. Там зазнав катувань, російська пропаганда оголосила його нацистом, хоча це абсурдно звучить для кожного, хто знає про його реальну правозахисну діяльність.

За сфабрикованим звинуваченням Буткевича було засуджено на 13 років у колонії суворого режиму. Його справа має широкий розголос, його підтримують у світі на рівні правозахисних організацій та різних держав, оскільки він добре відомий своєю правозахисною роботою, але залишається увʼязненим. Таких процесів – кілька. Зокрема, судилище над захисниками Маріуполя, бійцями полку «Азов», позаяк ця частина у російській пропаганді протягом майже десяти років використовується як символ міфічного «українського нацизму».

Саме стосовно полонених бійців «Азова» росіяни скоїли жахливий терористичний акт – масове вбивство. Військовополонених, які потрапили у полон після завершення в умовах повного оточення оборони заводу «Азовсталь», утримували росіяни на території колонії в Оленівці Донецької області, де їх піддавали тортурам. Частину «азовців», близько 200 осіб, було переселено на відгорожену територію. У ніч з 28 на 29 липня 2022 р. там пролунали вибухи та сталася пожежа, внаслідок якої загинуло 53 людини та близько 130 було поранено. Російська пропаганда та офіціоз звинувачували Україну в обстрілі ракетами РСЗВ «Хаймарс», внаслідок чого нібито і загинули українці. Однак наявні покази вцілілих під час теракту «азовців» (деякі з яких згодом були звільнені в рамках обміну та перебувають у безпеці в Україні)  свідчать, що вибухи здійснили росіяни. Створена у серпні 2022 р. Генсеком ООН Місія з розслідування злочину не розпочала роботу через те, що росіяни не допустили її до місця злочину. Внаслідок цього її було розпущено у січні 2023 р.

КРИЗА ГУМАНІТАРНОЇ ПРАКТИКИ У ВИКОНАННІ ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА

Загалом слід зазначити, що російсько-українська війна виявила серйозну кризу у практиці захисту прав військовополонених, впровадженні принципів міжнародного гуманітарного права. Зокрема, Міжнародний комітет Червоного Хреста, який за своїм мандатом зобовʼязаний опікуватися питанням військовополонених, не виконує своїх завдань. Україна допускає МКЧХ до російських військовополонених, вони верифікуються. Очевидно, що утримання цих військовополонених, харчування, медична допомога є за передбаченими в конвенціях нормами.

Натомість Росія не надає допуску МКЧХ до українських військовополонених. Навіть узгоджена процедура виходу захисників «Азовсталі» не завершилася повною верифікацією усіх українських військових. Звичайно, це провина Росії, яка  прагне приховувати свої злочини та вкрай рідко допускає міжнародний Червоний Хрест до військовополонених. Однак МКЧХ зобовʼязаний займати більш жорстку позицію у разі таких порушень, давати їм розголос та активно висвітлювати їх.

РОСІЯ ЗАМОРОЗИЛА ОБМІНИ

На початку війни росіяни не очікували, що опір України буде жорстким та організованим, і виявилися неготовими і до того, що будуть втрати серед полонених. Є декілька таборів, де утримують полонених росіян. До них мають допуск МКЧХ, міжнародні ЗМІ та кілька журналістських українських проєктів, які працюють на системній основі і за чіткою згодою військовополонених готують з ними інтервʼю. Кілька сотень таких інтервʼю є на ютубі.

Однак можна впевнено говорити про те, що Росії не надто цікаві свої пересічні громадяни, які з провини держави стали учасниками агресії та потрапили у полон. Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України у листопаді 2023 р. повідомляло, що нараховує у російському полоні 4337 українців, з яких 3574 військових та 763 цивільних (полон для цивільних, який практикують росіяни, теж є порушенням Женевської конвенції, крім того, ця цифра умовна, тим паче, що до військовополонених РФ зачислює, наприклад, колишніх військових).

Водночас Росія вкрай неохоче здійнює обміни полоненими. Останній великий обмін відбувся у серпні 2023 р., по 22 військовополонених з кожного боку. Президент України Володимир Зеленський у інтервʼю Associated Press зазначив, що можуть бути і непублічні обміни безпосередньо на полі бою. Але у цілому Росія заморожує процес. Ініціативи та дії України щодо повернення своїх захисників з полону наштовхується на російське небажання здійснювати повернення навіть своїх громадян. Ще більше, Росія ігнорує письмові заяви про бажання обміну самих полонених росіян. Також РФ прагне використати військовополонених як важіль тиску на їхніх родичів, формуючи думку, що Україна відмовляється від обміну. Росіяни таким шантажем хочуть підштовхнути родичів українських військових до влаштування масових акцій непокори та протестів проти влади.

* * *

В умовах агресивної війни, яку веде Росія проти України, можна констатувати, що її нелюдське ставлення до українських військовополонених є на всіх рівнях, від фронту, де це свідчить про загальний антигуманний настрій російського населення, до державної політики. Її мета - повний злам людини задля зламу здатності до опору та використання військовополонених для тиску на їхніх родичів та Україну, використання їх як заручників. Це поведінка держави-терориста. І за це Росія має бути покарана.

Дмитро Левусь

Джерело: The Gaze
«Об’єднана Україна»