Чому росіяни так вперто штурмували руїни Мар’їнки

Це зумовлено цілком утилітарними оперативно-тактичними міркуваннями

Огляд про Мар’їнку, Новомихайлівку й трохи про Вугледар.

1. Очевидно, що вперте бажання російського командування за будь-яку ціну взяти під контроль руїни Мар’їнки було зумовлено не тільки (і, найімовірніше, не стільки) прагненням «доложить о большой победе» в районі Мар’їнки, яку російські війська штурмували понад півтора року, скільки цілком утилітарними оперативно-тактичними міркуваннями.

Справа ось у чому.

Український плацдарм, розташований східніше від дороги Мар’їнка–Вугледар, вже давно «муляв око» росіянам через дві основні причини:

- по суті, він є цілком очевидний зручний «стартовий майданчик» щодо можливих (гіпотетичних) активних дій ЗСУ в бік Волновахи та Маріуполя (від передових позицій ЗСУ північніше від с. Володимирівки до північних околиць Волновахи – менш ніж 18 км, а до північних околиць Маріуполя – 63 км);

- окрім того, наявність цього плацдарму дає можливість ЗСУ для досить щільного вогневого контролю за залізницею, яка веде до Волновахи з півночі й далі через Хлібодарівку та Комиш-Зорю на захід (відстань до неї в районі станції Південнодонбаська – менше 9 км, яка пробивається достатньо «розлогою номенклатурою» засобів ураження, що є на озброєнні ЗСУ).

Тобто ця залізнична гілка потенційно могла би відігравати достатньо важливе значення у системі матеріально-технічного забезпечення (МТЗ) військ противника, які діють у Південній операційній зоні (передусім – угруповання військ (УВ) «Запорожье» та «Восток») на оперативному рівні (хто забув, нагадаю: МТЗ російських військ на оперативному рівні, зазвичай, здійснюється саме залізничним транспортом, російський тил на оперативному рівні пристосований саме для такого методу МТЗ).

Це набуває ще більш актуального характеру, зважаючи на регулярні удари ЗСУ по російській військовій інфраструктурі на території окупованого півострова Крим.

Але поки існує цей український плацдарм, використання російським командуванням цієї залізниці для постачання предметів МТЗ своїм військам західніше від умовної лінії Волноваха – Маріуполь у значних обсягах, скажімо так, певним чином ускладнено.

Думаю, зважаючи, головним чином, на саме ці два міркування, російське командування спланувало, організувало і тепер намагається реалізувати певний план (задум) щодо ліквідації цього плацдарму ЗСУ, частиною якого, як на мене, і є активні наступальні дії противника на напрямку Мар’їнка – Георгіївка.

В чому полягає суть цього задуму?

Думаю, що «в идеале» він передбачає декілька етапів.

Етап перший – взяття під контроль район Мар’їнки. Навіть не стільки всієї Мар’їнки, скільки її центральної та південної частин (тобто всього, що розташовано південніше від колишньої вулиці Каштанової).

Етап другий – зосередити та розгорнути відповідні сили й засоби у центральній та південній частині Мар’їнки задля проведення атакувальних \ штурмових дій по напрямку Мар’їнка – Побєда вздовж дороги 00532 (так, тієї самої Мар’їнка – Вугледар), у загальній дирекції з півночі на південь, з прицілом вийти на рубіж Антонівка – Костянтинівка.

Одночасно (бажано) з цим розпочати наступ – або з району Микільского у бік шахти Південнодонбаської, або зразу в бік села Водяного, або спробувати з рубежу Новомайорське – Шевченко пробитися у бік Новоукраїнки через Пречистівку (західніше від Вугледара).

Етап третій – що ми отримуємо в такому разі? Правильно, глибоке охоплення флангів тактичної групи ЗСУ, яка обороняється північніше від Володимирівки та в районі Новомихайлівки. Тому далі, за добре вже відомим нам «сценарієм», – зустрічний наступ двох флангових ударних тактичних груп противника для одночасного виходу їх десь приблизно у район Катеринівка – Антонівка – Костянтинівка – північно-східніше від Водяного, в тил українським підрозділам, які обороняються східніше від вищевказаної дороги.

Це якщо коротко та максимально схематично.

2. В реальності ситуація у цьому районі розвивалася та розвивається, м’яко кажучи, трохи в іншому ключі. Приблизно півтора-два місяці тому противник вже пробував наступати (причому, наскільки я пам’ятаю, протягом не менш як тижня) в районі Новомайорська та Шевченка (південна група).

Однак ці атаки скінчилися безрезультатно.

З північного флангу «освобождение Марьинки» також «трохи затримувалось». А значить, можливість організувати з її боку повноцінний наступ по дирекції на Побєду–Костянтинівку  також.

Тим паче, незабаром почалась «Авдеевская операция», «восстановление положения под Бахмутом» і ще цілий ряд російських зимових «активностей». Тому, очевидно, для проведення ще однієї «активності» між Вугледаром та Мар’їнкою російське командування не могло залучити значні за обсягом сили та засоби, як це воно зробило на Авдіївському напрямку.

Це також явно потягнуло перегляд сенсу та змісту плану (задуму) противника, щодо розв’язання «проблеми Вугледарського виступу».

Його командуванню на цьому відтинку довелося, як висловлюється пан Арестович, «урезать осетра». Тобто замість реалізації «сміливого та амбітного» плану проведення активних наступальних дій «на оточення», для «решительного разгрома группировки противника», перейти до банального лобового витискання українських підрозділів за дорогу Мар’їнка–Вугледар.

Зрозуміло, що це насамперед стосувалося «осьового» напрямку Новомихайлівка – Костянтинівка.

Й саме відповідно до цих міркувань командування противника організувало протягом кількох останніх тижнів активні наступальні дії на напрямках Степне – Новомихайлівка, Славне–Новомихайлівка, а також Олександрівка–Новомихайлівка. У міру «освобождения» Мар’їнки до цих атак противника додався ще й його тиск на напрямку Мар’їнка–Побєда.

Власне, на цей момент противнику вдалося пробитися з боку сіл Славного та Степного майже до південно-східної околиці Новомихайлівки (тобто впритул до села), а також просунутись з боку Мар’їнки та Олександрівки значно південно-західніше від дороги N15 у бік Побєди та тієї ж Новомихайлівки.

3. Тепер щодо складу сил й засобів противника, які діють у цьому районі та намагаються витіснити наші війська у північній частині плацдарму за дорогу, яке веде на Вугледар.

Це така собі суміш з військ Південного та Східного військових округів зи-си ри-фи, які діють, незважаючи на цей факт, достатньо узгоджено. Зокрема:

- 150-та мотострілецька дивізія (мсд) 8-ї загальновійськової армії (ЗВА), діє як мінімум 2-ма своїми полками – 103-м мотострілецьким (мсп) та 163-м танковим (тп), переважно в районі Мар’їнки;

- 20-та мотострілецька дивізія (мсд), тієї ж 8-ї ЗВА – діє також своїми 2-ма полками (33-м та 255-м мсп) по напрямках Мар’їнка – Побєда, Олександрівка – Новомихайлівка та відм. 204.7 – Новомихайлівка;

- до атак на Новомихайлівку також залучений 139-й окремий мотострілецький батальйон (штурмовий) \ омсб(ш) 29-ї ЗВА, він діє по напрямку Славне – Новомихайлівка;

- 39-та омсбр зі складу 68-го армійського корпусу (АК) діє як мінімум двома своїми мсб по напрямку Солодке – Новомихайлівка.

Також, згідно з певною інформацією, зважаючи на здобуття впродовж минулого тижня тактичного успіху в наступі в цьому районі, командування противника протягом останніх 3–4-х діб намагається його розвинути.

Фіксується переміщення на цей напрямок окремих підрозділів 40-ї та 155-ї окремих бригад морської піхоти (обр МП) Тихоокеанського флоту (тоф-у), а також донецького «бомж-полку», «в миру» – оперативно-бойового тактичного формування (обтф) мвс ди-ни-ри «Каскад» (фіксується тут його «7-й отдельный батальйон оперативного назначения»).

Хоча стосовно останнього є цілком реальні сумніви про його рівень боєздатності, бо складається він переважно з донецьких ментів (так, тих самих, «старой закалки») та «підзвітного їм контингенту». Тим паче, їх так неслабко «потрепало» свого часу на Токмацькому напрямку.

Однак за формальними ознаками та «по російським папірам» ця донецько-ментовська шобла вважається цілком боєздатною.

4. Ну й щодо подальших перспектив у цьому районі:

- очевидно, найближчим часом варто очікувати «штурму» Новомихайлівки;

- цілком імовірні спроби противника також наступати в районі Микільського та десь між Новомайорським та Павлівкою;

- також, безперечно, противник продовжить свої спроби пробитися з півночі на південь, уздовж дороги 00532 «на Побєду» (а в перспективі – у бік Костянтинівки).

Костянтин Машовець 
Інформаційний спротив