Сергій Жуковін, «Швайгер», військовослужбовець ЗСУ

До відвертої розмови про успішні та болісні моменти війни українські фотографи-документалісти Костянтин і Влада Ліберови запросили в рамках проєкту «Станція Краматорськ» Сергія Жуковіна з позивним “Швайгер” із 93 ОМБР. Молодший сержант захищав Київщину, стримував наступ росіян на Харківщині, брав участь у боях за Соледар і Бахмут. Його військова спеціалізація – аеророзвідка, коригування артилерії, вогневе прикриття за допомогою FPV дронів. Нині Сергій продовжує службу в одній з найгарячіших точок фронту.

Темами розмови стали оборона Харківщини на початковому етапі війни, про те, як пройшло перше військове використання FPV дрона, що в результаті змінило хід цієї війни, якими були нештатні обставини на першому етапі використання вибухівки та дронів.

Обговорили також і ситуацію з українським виробництвом БПЛА та поточними потребами в дронах, чому під час війни у прифронтових містах важливо лагодити дороги, коли припиняться ракетні обстріли України та чому кожен донат рятує життя військових.

В.Л.: - Розкажи, де ти зустрів початок війни?

С.Ж.: - Початок війни я зустрів у себе в місті. Буквально за півтора тижня до початку війни приїхав з відпочинку з дівчиною. Вже на той момент, коли відпочивали, було зрозуміло, що якась двіжуха таки почнеться. І тут проходить півтора тижня – й починається війна. Одразу зранку я вже бігав у «снарязі» з радейками, роздавав радейки, що у мене були, своїм друзям. Й активно, з першого ж дня, почалися міркування – куди вступити для оборони міста чи області, або в принципі куди бігти, тому що знайомих було дуже багато, друзі воювали на той момент у напрямку Маріуполя, на різних інших напрямках Донеччини. От і вирішив залишитися в місті хоча б якісь пару тижнів, щоб зрозуміти, можливо тут прийдеться щось робити.

К.Л.: - Скажи, будь ласка, в тебе до повномасштабки був якийсь досвід у війську?

С.Ж.: - Я людина не військова, в плані спеціальностей – не здобував, не служив ніде, ні строкову, ні фахову, ніяку таку службу, але займався саморозвитком в плані військової діяльності.

К.Л.: - Що було найважче, коли ти заступив вже в перші бої, я так розумію, це була Харківщина.

С.Ж.: - Заїжджаємо в село, просто нам була задача певна – виставити гранатомет на краю лісопосадки такої над ярами, щоб з Андріївки зустрічати ворога. Не вийшло цього зробити. Ми просто двоє діб сиділи в підвалі, не могли нічого зробити: абсолютно тупо село крилося, реально – різні РЗСВ, взагалі касетні, просто Гради, запальні. Авіація також злітала, НУРСи, САУшки виїжджали просто по 6 штук і розгладжували. Реально двоє діб це був треш. Сил і засобів не було в достатній кількості, щоб протистояти росіянам на той момент реально. Завод, Комишуваха, коли на одному напрямку просто десяток танків пре, село Андріївка, перед цим – ближче до Ізюма. І от вони звідти підтягнули САУшки, реально виїжджали отак по шість штук в ряд, просто відкрито – і лупили непрямою наводкою. Такого зараз ми не побачимо. Були постійно БПЛА, на той час це були «Орлани», їх просто цілодобово пускали. А тебе розгладжує артилерія, ПСП просто прошиваються снарядами бронебійними, кумулятивами, фугасами розбирать. Тобто навала була страшна і ми реально закріпилися на краю села, на підступах до села. Там ми були десь біля трьох місяців, звідти ми почали працювати вогневими своїми засобами: міномети, АГСи, крупнокаліберні кулемети. Буферна зона була достатньо така велика, від 800 м по лінії до 2 км. От і при цьому всьому – залишалося мабуть десь біля шести цивільних осіб у селі перед нами, ми були на краю за селом, перед нами на крайніх вулицях були бабусі, дідусі. Всі вижили, все нормально. Навіть русаки знімали відос, кореспонденти їхні, як вони евакуювали якусь бабу, якій там було 90 років... У цьому ж селі, можливо пам'ятаєте, був такий випадок, коли дрони не тільки відпрацювали коригування, виявлення, розвідку, а ще й врятували життя жінці.

В.Л.: - Так, я пам’ятаю цю історію.

С.Ж.: -  Було це, наші командири ротою і розвідка витягли з-під обстрілу людину.

В.Л.: - Я дивилася цей фільм, як щось таке неймовірне, якась така типу надсучасна історія, що от – дрони і цивільні особи. Ти дивишся і якось навіть важко віриться в це.

С.Ж.: -  А насправді цивільні дрони раніше застосовувалися, в часи ООС, АТО, і вони відповідно застосовувалися, але не більше як розвідка. А от цивільні, типу Мавіка, Фантоми, DJI, то вони застосовувалися як бомбери. Але це були поодинокі рідкі випадки, а тут дрон. Не знаю, просто до цього ніде не було, що дрон застосували, як на війні така рятівна операція з листочком. Тобто це було.

К.Л.: - Ти брав участь у першому влучанні FPV дрона, розкажи про це. Це ж по суті ти писав історію. Ти зі своїми побратимами, зі своїм підрозділом зробили те, що зараз міняє хід війни.

С.Ж.: - Уже в кінці, десь 2020-й, 2019 роки дрони використовувались як аеророзвідка. Тобто пролетіти над позиціями, на аналоговий дрон звичайний, тобто не цифра, причепити знизу GoPro – пролетіти, відзняти ворожі позиції. Всі ці відео ви, напевне, раніше також бачили, як русаки тікають, просто тікають від дрона, бо вони такого не бачили. Вони бачили там Фантоми різні, можливо «крила». А тут нова фішка залітає, з камери відзняла і повернулась. Я думаю: так, якщо вона камеру понесла, то вона може щось і цікавіше понести відповідно. У мене товариш займався, просто для себе як хобі, літав там по парку. Я йому запропонував ідею, кажу: давай якось начинимо і поїдемо попрацюємо там, увійдемо у взаємодію, було до кого увійти у взаємодію, і попрацюємо. Було б ідеально просто облетіти і залетіти – ну, так, по факту 600 м – в бліндаж. Він каже: так, прикольно. Пріоритет у ворога був по БПЛА просто лютий, тобто Орлани залітали ледь не з-під кордонів, в різні області, не в Київ, а там до Черкащини. Хитрість та технологічність мали би хоч щось змінити.

К.Л.: - Які в тебе були взагалі позаштатні ситуації, коли були перші бойові використання FPV дронів?

С.Ж.: - У нашому розумінні – було щось типу максимально нове, оскільки ми на Мавіках вже навчились літати, там все просто з тим усім. А тут ти по факту береш дрон – і розуміємо, що нам пролетіти два кілометри, у нас просто там був ряд позицій, які дуже були відкриті, які вразити – прямо реально, щоб для першого разу це було ефективно. І ми беремо дрон і розуміємо, що там половину треба випаяти і нове запаяти. Тобто ми купили дрон, ми купили запчастини, окуляри, пульти, які треба були, передавачі – плюс-мінус потужніші. Вони там раніше, як для фристайлу треба було, там не треба було надпотужні дрони. А для наших задач – щоб 2,5 км пролетіли, щоб за деревами не відпав відеозв'язок і керування, й трошки більше. Раніше цього було менше, тобто дефіцитніші ці запчастини були. Це ми зібрали, купили, перепаяли, хоч і з позаштатними ситуаціями: ти все перепаяв, не туди запаяв просто пару проводків на польотний контролер, воно згоріло, не вимкнулось, окей. Тут другий момент – вибухівка, з вибухівкою це просто. Ми ж розуміли, що треба дрон і тут не буде, як на Мавіку: кидаєш, падає, носиком б'ється – і йде вибух, ініціація. Тут треба було, щоб дрон, хоч як би він упав, він здетонував. А як це зробити? Просто вибухівку причепити – він просто впаде – і все, нічого не буде з цього. Ми почали думати, як це все зробити механічно або за допомогою електроніки. Вирішили не електроніку, засобів не було у нас ніяких, датчиків удару, датчиків різних там перевантажень і т.д. Ми зробили просто: елементарно, два шматки дроту, точніше, це були спиці від велосипеда, і на рами їх причепили, і коли буде контакт відповідно. Але це небезпечно, адже ти вже вмикаєш дрон, потім підмикаєш живлення до цих спиць, і при старті, раптом що – йде вибух, якщо щось неправильно. І такий момент був, коли ми тестували дрон, в мене є фотографія – це саме перший дрон. Я там паяльничком запаяв усе, чекаю шпиці, а вибухівку ще не під’єднав, але під’єднав детонатор і не дав живлення, яке ініціює. Стоїмо, думаємо: вмикати - не вмикати. Вмикаємо. Потім в останній момент ми подумали, що треба закрити лопатою детонатор, мало що. Правильно зробили, тому що рама карбонового дрона, вона проводить струм. А ми цей момент взагалі не передбачували. Ти думаєш, що то пластик, а то карбон типу. Влупив детонатор, ми потім зрозуміли, що треба заізолювати, це була перша така нештатна ситуація. Друга така нештатна ситуація – на цьому ж дроні,

К.Л.: - Це все на одному дроні?

С.Ж.: - Так-так. Друга нештатна ситуація – не розрахували батарею відповідно до ваги вибухівки. От такий момент, і у нас дрон просто не долетів, не долетів до цілі.

К.Л.: - А це був перший виліт?

С.Ж.: - Ну так. Це був перший виліт.

К.Л.: - Дуже засмутився?

С.Ж.: - Максимально. Ми тоді були ще добровольчим підрозділом і не стояли на забезпеченні грошовому, взагалі ні на якому забезпеченні не стояли. Фонди певні там по п’ять тисяч гривень, просто на якісь потреби підрозділу давали, кожному бійцю – і все. Волонтерство тоді було, але ми не хотіли залучати волонтерів на сумнівну якусь річ, яку хочемо лише спробувати втілити. Та будь-яка ідея може спочатку здаватись якось маячнею і т.д., але технологічно вона може змінити багато чого – і треба дослуховуватися до цих ідей, до цих нововведень. У нас благо було таке, так як ми не були десь в піхоті, забиті в окопах, що в нас був час на реалізацію цього всього. І засмутилися, звичайно, бо сім тисяч гривень ми де могли взяти? Усі мої збереження вже пішли на снарягу давно, тобто на ці два місяці війни – все-таки те купити, се купити, ще щось докупити і т.д. Засмутилися, зібрали нам волонтери, дали гроші на іншу таку штуку. Вони побачили, що це працює, і сказали – якщо навіть буде п'ятсот баксів дрон коштувати і він зможе знищити хоча б одного солдата ворожого – то це реально. Просто порахувати артилерію, ціну пострілу артилерійського, а тут потуга сильніша снаряда артилерійського.

К.Л.: -  І це ж ти контролюєш свій снаряд.

С.Ж.: - Тут високоточний, та ще й береже гроші боєприпас по факту. Ти доставляєш у ціль з високою точністю.

В.Л.: - Ти і ваш підрозділ – ви піонери у використанні FPV дронів у якості дронів-камікадзе. Скажи, чи діляться військові досвідом один з одним?

С.Ж.: - Так, звичайно. Звичайно, ділимося.

К.Л.: - Що у нас з виробництвом БПЛА зараз?

С.Ж.: - В Україні БПЛА виробляються літакового типу розвідники, бомбери, різного роду фотольоти, коригувальники, з тепляками, з різним  навісним обладнанням, це виробляється.

К.Л.: - Це одиниці, десятки?

С.Ж.: -  Та ні, це сотні, розвідників і бомберів – сотні. Ми також вчилися на бомберах, на літаках. Ну, тобто такі залітають дуже далеко, кидають – і всі вертаються. Але так-от вийшло, що ми зрозуміли, що в нинішніх умовах війна динамічна дуже. І якщо у тебе є розвіддані по цілі, яка стоїть там 10-15-20 км від нуля. От вона стоїть, ти запустив літачок, він полетів, відбомбився, прилетів, а ціль не знищена, бо вона поїхала за п'ять хвилин до того, як літачок долетів.

К.Л.: - Punisher?

С.Ж.: - Так, Punisher й інші є, Avenger, ніби як літаки, і просто самопальних же ж купа, так само маловідомих, але ефективних. Тобто для них є свої задачі. Для такої динамічної війни, як зараз, техніку треба наздогнати, випередити, прослідкувати, куди вона заїхала або реально її знайти особисто. Не раз таке було, що ми летимо до цілі – й просто на шляху до неї знаходимо іншу техніку. О, чудово, вражаємо ту ціль, яка нам потрібна. Визначаємо по показниках батареї, погодних умов, чим ми взагалі можемо долетіти до цілі, – й вражаємо ту, яку визначили щойно, або ту, яка визначена зарання. А до тої, що знайшли, повертаємося згодом і її також знищуємо. Таких прямо дуже багато ситуацій було. Тобто БПЛА виготовляються, FPV дрони – ні, тільки збираються.

В.Л.: -  Чи достатньо взагалі зараз у нас дронів?

С.Ж.: - Ні, недостатньо.

В.Л.: - Скільки потрібно. Є певна кількість умовна, яку ти отримуєш від волонтерів?

С.Ж.: - Декотрими екіпажами може застосовуватися в день дронів від 5 до 20, але чув, що й 40 дронів за день залучалися одним екіпажем.

К.Л.: - Який рекорд у тебе вильоту дронів?

С.Ж.: -  Ну, в нашого екіпажу – 20-22 може дронів.

В.Л.: - 22 FPV дрони за день ви витратили? І всі успішно?

С.Ж.: - Не всі успішно, звичайно, це тема така, що тут нюансів купа, і ситуацій може бути дуже багато. Звичайно, є протидія, й це треба розмовляти з розробниками і вирішувати систематично цю проблему. Є рішення, щоб збільшити коефіцієнт.

К.Л.: - Яка це проблема?

С.Ж.: -  Проблема відкритого зв'язку, те, що це відкритий зв'язок, аналоговий зв'язок.

К.Л.: - І це тема на одній частоті.

С.Ж.: - Елементарно. У тебе просто три екіпажі вилітає в один момент – і все. Цей момент можна вирішити, і можна перейти на цифру, хоч у цифри свої недоліки є. Дивіться, у кожного екіпажу, який працює, у кожного, в кого є інженер, у них є свої якісь рішення. Але, отак-от індивідуально – вони не можуть вирішитися. Тому що це купа тестів, купа затрачених коштів, обладнання, яке в принципі не завжди можливо дістати цивільній людині, або це треба замовляти десь. І якщо є один інженер, він це все не потягне, то це має бути централізовано. Об'єднано зусилля в якусь інженерну групу – і тоді це буде ефективно. Як ви бачите, техніки у них купа, м’яса в них купа – і треба технологічно їх просто задавити. Максимально.

В.Л.: - Скажи, як ти оцінюєш роботу російського РЕБу і взагалі – наскільки він впливає на українські дрони?

С.Ж.: - Потужна штука. Й у принципі РЕБ – це потужна штука. Просто по кількості, звичайно – в них більше цих засобів радіоелектронної боротьби. Тут ще такий момент: ми також потрапляємо в зону дії свого РЕБу, борти падають, борти втрачаються навіть від свого РЕБу. Тобто для цього всього є комунікація, взаємодія, дуже важлива взаємодія. У нас вона налагоджена чудово. Я думаю, що в дієвих екіпажах все воно так налагоджено для того, щоб максимально зробити ефективно свою роботу і літати з РЕБом також у взаємодії. Дуже чудово, коли показують карту неба, ситуацію в небі – і ти бачиш якісь ворожі пташки поруч, і можна себе убезпечити так, щоб тебе не виявили, і різні такі моменти.

К.Л.: - Що для тебе взагалі було найскладніше під час битви за Соледар та битви за Бахмут?

С.Ж.: -  Соледар – це було постійне мінування, дистанційне мінування касетними боєприпасами, мінами, ПФМки – «лєпєстками» в народі називають, це просто було жесть. У мене досі фобія паркуватися в кущах, там у людей ноги відлітали...

В.Л.: - Жесть.

С.Ж.: - Дуже сильно. Просто знали, бачили пересування наше, де активно здійснюється, – і в ті райони закидувалися міни. Потім, я так розумію, що в них їх десь не стало, а ні, потім вони просто пішли в наступ. А перед наступом вони не будуть мінувати свої місця, де вони йдуть у наступ. От і все. В Бахмуті взагалі – Call of Duty було, прямо справжнє Call of Duty. Воювали, намагалися щось зробити, трималися. Дуже багато піхоти знищили російської, просто капець. Ситуації були: в Соледарі – просто коригуємо міномет по певній позиції, там триста русаків, ті туди побігли, ті туди, просто з різних позицій збігаються в один кущ дванадцять чоловік. Ми просто 120-ку підводим, підводим, підводим... Я не знаю, кучкуватися на відкритій місцевості – це просто цирк.

К.Л.: - Але ж вони заховались у кущ, розумієш?

С.Ж.: - Ну, в кущ заховалися – і ось 8 двохсотих зразу. На наших напрямках перші вагнери пішли на початку осені, ну, реально тупі, тупо брали штурмом, м’ясом, так їм удавалося займати позиції.

В.Л.: -  Скажи, є на сьогодні якась принципова різниця між російською армією та нашими військовими? Чому я запитую? Тому що дуже багато військових кажуть, що у нас в принципі дуже схожі проблеми. Яка відмінність між нами ключова?

С.Ж.: - Відмінність – моральний дух у нас вище, по-любому, відмінність – у відношенні до військовослужбовців. Відповідно, воно точно є. Ви могли бачити це, купа відео є, де реально у них стоять «заградзагони», грубо кажучи – люди, які відповідають за те, щоб ніхто назад не біг, і стріляють, добивають. Таких відео купа. У нас такого нема і бути не може відповідно. До людей інакше відносяться у них. Це у них як ресурс типу...

В.Л.: -  Нескінченний причому.

С.Ж.: - Знаєте, як  набої типу-от.

К.Л.: - Ти ж не будеш рахувати набої, не вийшло – ти купляєш або не купляєш.

С.Ж.: - Таке, типу, як набої, плюс/мінус – не вийшло, знову 10 чоловік туди. Є одна посадка, таких посадок купа, але ми зараз на тому напрямку – там просто стільки трупів лежить, ну, вже не трупи – їх порозривало артою, а вони сунуть, і сунуть, і сунуть...

В.Л.: - Тобто ти хочеш сказати, що в них, знаєш, немає такого, що от – певна кількість смертей і втрат – і вони зупиняться. Вони не рахують втрати.

С.Ж.: -  Я ж не можу говорити за всіх. Звичайно, там є типу «толкові» командири.

В.Л.: - Ну, в сухому залишку...

С.Ж.: - Так, а якщо взяти загально – у них це «розхідник» максимальний.

В.Л.: -  Як ти ставишся до перспектив повної мобілізації, бо це зараз, знаєш, суспільна дискусія: чи потрібна, чи не потрібна. Якщо ти запитаєш нашу думку, ми вважаємо, що це неминуче, якщо ми хочемо виграти цю війну. Але цікава твоя думка, і що взагалі кажуть з цього приводу військові?

С.Ж.: -  Мобілізація однозначно потрібна. Але дуже прикро, що люди до війська потрапляють саме, не те що примусово, але через мобілізацію. Адже хто хотів, дійсно прямо хто хотів, хто бажав змінити, закінчити цю війну раніше, пошвидше, – всі пішли на початку або там з певним проміжком часу. Зараз люди більш, ну, звикли – та й все.

К.Л.: - Солдати зараз дуже втомились?

С.Ж.: -  Так, втомилися. Втомилися. Це дуже виснажує. Тупі люди розводять зраду, вдома сидячи, от їм візьми й скажи – коли війна закінчиться, а коли те-се, а їх багато цих людей, реально багато, і за цей час ти вже просто не хочеш розмовляти з людьми, щось їм доводити і показувати. Розумна людина не буде ставити певні питання, від яких ти будеш втомлюватися більше, аніж від того, що ти знаходишся на передовій. Бо це задовбує просто: коли закінчиться війна, чому так, а чому не так, можна зробити так. Ти прийди – покажи, зроби!

В.Л.: -  На твою думку, чи впливає на військових ворожа пропаганда?

С.Ж.: -  Можливо на декого й так, на мене – ні. Інформацію треба засвоювати дуже обережно, от зараз – прямо максимально.

В.Л.: -  Це точно.

С.Ж.: - Чи деморалізують там якісь новини ворога, чи ще щось? Чи їх отак перекидають одне одному, щоб просто бачити, як вони працюють, як там ситуація склалась.

К.Л.: -  Який момент війни ти назвав би історичним?

С.Ж.: - Історичним?

К.Л.: - От у нас зараз пишеться історія кожен день.

С.Ж.: -  Так, реально кожен день історія пишеться. Вона може бути локальна, вона може бути масштабна. Масштабний момент – це коли, для мене, як русаки впевнено сюди зайшли і буквально місяць – і «потірялись» назад до кордонів просто. Оце історично було, реально, що зі старту вони пройшли далеко. Але люди не розгубились, ті, хто був, одразу включилися у військо, показали – це просто мега. Ви пам'ятаєте, з початку війни було в тому числі – створювалась купа груп. Там колону розбили, сям колону розбили, просто піднесені всі були, піднесені. Так, звичайно втрати наші були, але на це дивилися по-іншому тоді. Тобто інформація була просто люта.

К.Л.: - А ще ми шукали мітки.

С.Ж.: -  Це був цирк, бо ми теж шукали мітки.

К.Л.: - Дуже часто в прифронтових містах лагодять дороги, вони там вщент розбиті технікою, і ти розумієш, що їздити там просто неможливо. І от там десь хтось: навіщо в Краматорську робити дорогу?

С.Ж.: - Зараз війна, а дороги – це артерії, це логістика, яка пришвидшує там з трьох днів до одної доби, наприклад, доставку когось, чогось.

К.Л.: - І це економія на паливі ще.

С.Ж.: -   Окей, пораненого везуть. Звісно. Я сам катався, не дуже приємно. У мене легке поранення максимально було…

К.Л.: - Що для тебе перемога у війні?

С.Ж.: - Мабуть, коли реально з усієї території виженемо. Перестануть сюди летіти, а вони будуть ще, я думаю, що навіть якщо виженемо до кордонів, то все-таки будуть провокації, артобстріли, ракетні обстріли. Воно нікуди не дінеться перший час. От коли військовий потенціал Росії повністю буде придушений, накладені будуть якісь міжнародні санкції щодо армій, обмеження певні. Як це було після Другої світової війни, і після Першої, і після Другої, – і вона просто не зможе вчиняти протиправні дії щодо інших держав, відносно нас точніше, – то це буде перемога.

В.Л.: - Донат рятує життя?

С.Ж.: -  Звичайно, будь-який донат рятує життя.

К.Л.: - Який приклад, у тебе було таке, що донат врятував тобі життя чи життя твого побратима?

С.Ж.: - Дивіться.  Донат на дрон – це вже врятовані життя. Навіть не на FPV дрон, просто на дрон, донат на аптечку, на автомобіль, на все. Все, що треба для військової справи, на що збираються гроші, ігнорувати не можна насправді. Дрон – і врятує життя, наприклад – виявить завчасно на підступах техніку ворожу, піхоту, та все, що завгодно. Так само він може їм нашкодити, дуже багато шкоди принести противнику...

К.Л.: - І останнє питання. Яка, на твою думку, одна найважливіша річ зараз для нашого суспільства?

С.Ж.: - Віра.

К.Л.: - Це чудово! Дякуємо тобі! Дякуємо, що прийшов.

В.Л.: -  Це велика честь, що ти приїхав. Дякуємо тобі!

Влада Ліберова, Костянтин Ліберов

Повну відеоверсію інтерв’ю дивіться на каналі Ukrinform TV